Як Майстри діляться талантом…

Від 23 до 28 жовтня працював проект під милозвучною й красивою назвою „Майстерня талантів”, який є вже традиційним для кінофесту „Молодість”, і являє собою серію майстер-класів проведених відомими режисерами, сценаристами, та просто людьми міцно пов’язаними з кіном або будь-якими його аспектами для українських студентів-кінематографістів, журналістів, чи просто людей, які цікавляться кінематографом, або людьми, які з ним пов’язані.
Таке дійство, яке цьогоріч координувала український продюсер документальних фільмів Світлана Зінов’єва, відбувалося в приміщеннях Британської Ради та Ґете-Інституту… і навіть трішки в Кіноклубі Києво-Могилянської Академії – але це вже неофіційно.


Головною темою „Майстерні талантів” було проголошено проблематику написання кіносценарію. (Але минулорічний досвід одразу підказував мені, що навряд чи мова йтиме про самі лише сценарії. І, великою мірою, цей прогноз таки здійснився.)
На жаль, не всі серед запрошених майстрів змогли приїхати, але й список тих, що змогли навряд чи зміг би когось засмутити. Якщо вже мова пішла про списки, до дозволю собі поділити всіх майстрів, які взяли участь у „телент кампусі” – як любили казати студенти-кінематографісти, – на три і плюс одну категорії. Розподіл по категоріях – за принципом щонайбільшої відповідности майстрів власне форматові майстер-класу (який передбачає тісне спілкування й роботу між запрошеним гостем і авдиторією; виконання й спільне обговорення певних практичних завдань… грубо кажучи, майстер-клас – це практична лекція).
Отже до категорії під умовною назвою „Справжній майстер-клас” потрапили Андрій Курков, Сергій Дяченко та Алєксандр Адабашьян, які практично так по-майстеркласівськи і працювали.
„Питання-відповіді й життєвий досвід” – Марлєн Хуцієв, Вадім Абдрашитов, Ігор Мінаєв, Кіра Муратова, Дуня (Авдотья) Смірнова, Сєрґєй Юрський.
„Лекція” – Ґєорґій Дарахвелідзе, Марілін Феллуз.
Алєксєя Ґєрмана-молодшого й Данііла Дондурея не маю права нікуди прираховувавти, бо сам на їхніх майстер-класах присутнім, на жаль, бути не зміг.
Одразу зазначу, що цей весь поділ зовсім не є спробою оцінити корисність або якість проведених відповідними майстрами зустрічей, чи виставити їм якісь оцінки. Аж ніяк! Просто, щоб стало зрозуміло – хто, як і чим займався в „Майстерні талантів 2006”…
 Розпочалося все важкого дня, в понеділок, з Андрієм Курковим, який є не лише письменником, а й кіносценаристом (згадати хоча б найостаннішу за часом його сценарну роботу – фільм режисера В’ячеслава Криштофовича „Приятель небіжчика”), і був членом міжнародного журі на „Берлінале-2005”. Власне, важкий понеділок Андрій Курков одразу й поскладнив, запропонувавши учасникам майстер-класу придумувати сценарій. Та не просто придумувати навмання, а керуючись запропонованими паном Андрієм завданнями, першим серед яких стало всього одне слово – „Боржомі” – від якого асоціативно треба було вивести ідею ймовірного сценарію. Жанри майбутнього фільму називалися різноманітні: військовий (конфлікт між Грузією й Росією), мелодрама (курортний роман), історичний, містичний трилер, фантастика і фентезі (про певні надприродні властивості води з джерел Боржомі, й різний підхід до екранізації цієї теми). Курков наголосив на тóму, що не потрібно асоціювати слово „Боржомі” тільки з водою, так як цей шлях є найпростішим і лежить на самій поверхні, але врешті всі зійшлися на варіанті пригодницько-кримінально-комедійного фільму в основі якого лежала б історія про людину, що нелеґально розповсюджує на теренах Росії воду „Боржомі”, яка через конфлікт із Грузією там є заборонена – певна аналогія до „сухого закону” в 30-х роках у США.
Наступним асоціативним завданням стало зображення летючого змія. Тут обговорення звелося до історії про людину, яка осліпла, й останнім, що вона бачила, було небо. Врешті авдиторія спільними зусиллями з паном Курковим вивела цілий синопсис, доволі багатошаровий і контроверсійний, тому навіть не берусь його переказувати, ба ще й інтелектуальну власність без дозволу оприлюдню…
Найголовнішим тут є те, що вже після кільканадцяти хвилин майстер-класу стало відчутним, що відбувається якесь навчання. Можливо, дещо несерйозне, гумористичне, а то й енфантильне, й таке, що ні до чого не зобов’язує, та менше з тим, крізь усю цю несерйозність позірними ставали реальні проблеми написання кіносценарію… проблеми і шляхи їх вирішення. Те, що подумки видається „високим, глибоким, філософським і генальним”, на словах (що вже казати про екранізацію) стає смішним, клішованим і безглуздим, а, навпаки, на перший погляд приземлені й кострубаті речі чи не найліпше годяться для того, щоб працювати з ними в кіні. Звісно, йдеться про кіно для великої, або середньої авдиторії, фільмувати яке цілком доцільно послуговуючись здобутими на майстер-класах знаннями… та й не лише на майстер класах, а й узагалі в кіношколах – усе це вивчення вже дослідженої й внесеної до словників кіномови. Якщо кортить фільмувати „як-ніколи-мистецьке”, тут уже ніхто не поможе - треба вигадувавти власну мову.

Залиште відповідь

Ваш е-мейл не буде опубліковано або зібрано для подальшого використання.