Казуси нашої молодости

Казус перший: Як першу ноту взяли, так далі й співаємо
Організація показу фільмів у кінотеатрі «Жовтень» надзвичайно образлива. Проекція зображення виходить за межі екрану, перекладача часто-густо не чутно, а подекуди трапляються, взагалі, не перекладачі, а клоуни. На довгій ночі короткого метру Німеччини перші фільми вилетіли зі сприйняття через те, що бідолашна дівчина–перекладач намагалась перекрикувати мову ориґіналу, яка лунала так гучно, доводилося де-не-де закривати вуха долонями, де там уже почути українську версію. Теж саме трапилось під час показу «Тижня критики Канського МКФ» та «Довгої ночі короткого метру Франції». Перекладач фільму «Маленькі рани», взагалі, був самовдоволеним і недалеким – перекладав усе на свій лад, із тавтологіями і недоречним гумором, ще й роблячи вставки, щоб усі приходили на ґей-лезбі фестиваль після цього перегляду, адже там він перекладатиме також.


Казус другий: „Поцілунок”
Цьогорічна позаконкурсна програма кінофестивалю виявилась не зовсім «фестивальною». Пройшов той час, коли можна було вибирати наосліп собі фільм для перегляду, адже знаєш, що в будь-якому випадку він буде незвичайним і гідним уваги. Тепер усе інакше. Французький фільм «Поцілунок» виявився не чимось високохудожнім і глибокоідейним, а нісенітницею про багату дівчинку, що необачно захопилася сутенером. На початку її сімя суперечлива й амбівалентна, а в кінці погана мати стає хорошою, а взірцевий батько – хтивим п’яницею. Сюжет розвивається не поступово й не гармонійно, а так недолуго, що не може, навіть, втримати на собі маску квазіконцептуальности. Взагалі, насолода від споглядання мистецького явища припиняється десь на 10 хвилині фільму, а це не є хорошим знаком якости. Прикро.

Казус третій: Кінематограф секс-меншин
Похід на програмний показ ґей-лезбі фестивалю у рамцях «Молодости» теж став необачним кроком. Купивши квиток на сеанс, я гадала, що побачу щось на кшталт «Сніданку на Плутоні» тільки в короткометражних версіях. І хоча до секс-меншин я ставлюсь неупереджено, але їх мистецтво (принаймні те, що було показано) – велика помилка (чи то природи, чи то «професіоналів», що відбирали фільми). Але це потужний і крикливий казус, у вигляді пенісів розтягнутих на весь екран, примітивних анімованих картинок, та дебелих діалогів, настільки доводила до нудоти, що після 20 хвилин у залі залишилась третина публіки. Для мене ж останньою краплею стала картина, що являла собою домашнє відео про худорлявого чоловіка, що у темряві кімнати намагається мастурбувати за допомогою великого плюшевого ведмедика. Після виходу з кінотеатру, тричі пролаявшись, я могла лишень думати, яким же чином вони «хотіли б за допомогою проведення таких фестивалів стати більш зрозумілими й ближчими до суспільства і уряду країн», фільмуючи великими планами ґеніталії та процес мастурбації?

Один коментар до “Казуси нашої молодости”

  • Indi каже:

    Чудові зауваження. Р’ мене РЅРµ було бажання РІ цьому році взгалі Р·’являтися РЅР° Молодості, Р±Рѕ РІСЃС– тенденції занепаду фестивалю були ще РІ минулому С– позаминулому роках. РЇРє РїСЂРѕР№С?ло закриття?

    Коментар Indi
    30.10.2006 @ 1:14 pm

Залиште відповідь

Ваш е-мейл не буде опубліковано або зібрано для подальшого використання.