Ще дві історії про Відкриття

Париж, любов мояПариже, любов моя!

Серед неймовірної кількости любовних романів, що більшість без сумнівів іменують бульварним читвом, й назв яких читачі не пригадають за добу, крізь віки проходять лиш твори на кшталт „Ромео та Джульєти” чи „Трістана та Ізольди”. Аналогічно в кінематографі – серед таких звичних нам „лав-сторі”, своє місце серед еліти, чи то навіть над нею займає „Париж, любов моя”. Адже стрічка має ряд особливостей, що автоматично підносить її над „простими історіями кохання”.

Цікавість до фільму викликає навіть просто погляд на команду, що була задіяна при роботі над стрічкою. Як режисерський, так і акторський склад вартий неабиякої уваги. Серед 22 режисерів, що розповіли 18 історій кохання у Парижі, особливу увагу привертають Ґас Ван Сант, Том Тиквер, Вес Крейвен та брати Коени. Що вже свідчить про різноманітність історій, жанрів та стилів фільмування.

Всі історії об’єднує лише місце, де вони відбуваються – різні райони Парижу – та, неодмінно, кохання. Кохання матері до дитини, чоловіка до жінки, марґіналів, гомосексуалістів, кохання до Парижу, й навіть кохання вампіра до людини (Елайджа Вуд)! Так, у Парижі закохуються навіть вампіри!

Саме така різноманітність епізодів, що злились у кіноальманах, унеможливлює об’єктивне оцінювання всієї картини. Для різних глядачів найцікавішими можуть стати різні короткометражки. Для когось то стане кохання акторки, що в її ролі Наталі Портман, та сліпого юнака, який допоміг їй швидко дістатися на прослуховування; для когось – кохання лікаря та потерпілого, що на смертному одрі запрошує дівчину на каву; чи то історія чоловіка, який дізнавшись про смертельну хворобу дружини, каже своїй коханці забути його, та до смерті піклується за дружиною, й удаючи кохання – заново закохується в неї; або ж – ситуація з туристом, у виконанні Стіва Бушемі, що наривається на побиття ревнивого чоловіка лише за один погляд на його подругу та банальне нерозуміння французької мови. Кожна історія ориґінальна по-своєму й кожна знайде своїх прихильників.

Загалом стрічка схожа на кінематографічне дослідження кохання – яким воно може бути, про можливість його побудови та відбудови, про кохання людей різного віку, соціального статусу та в різних районах столиці Франції, про випадкові та „заплановані кимось” зустрічі, про кохання з першого погляду…

Низка авторів доклали всіх зусиль, аби підтвердити істинність твердження, що Париж – місто кохання!

Діма Бондарчук

Церемонія освідчення «Молодості»,
Чи «труднощі перекладу»

Цього року довгоочікуваний 36-й кінофестиваль «Молодість» стартував у приміщенні Національного палацу «Україна» фільмом, що освідчувався у коханні до Парижа Paris, je t’aime. Знову біля палацу зібралась збірна солянка з українських і зарубіжних кіноманів, що символізувало собою початок найулюбленішого свята студентів-кіношників «Молодість». Щоправда, цього разу на відкритті їх відчутно поменшало. Адже в цьому році студенти інституту екранних мистецтв не отримали можливість насолоджуватись своїм улюбленим фестивалем. І вперше на дверях інституту висить аркуш паперу із словами «Під час кінофестивалю пари не скасовуються». Але найзавзятіші фани кіномистецтва все ж таки потрапили до зали, повні ентузіазму і самомилування.

На 36-ому відкритті фестивалю. Приз за внесок у світове кіномистецтво було вручено Сергію Бондарчуку. Вийшли на сцену, щоб отримати «золотого оленя» дружина Сергія, та його син – Фьодор. Щоправда незрозумілим залишилось, кого саме вшанувала публіка, адже божевільні овації стоячи, і пронизливі крики більшості глядачів почалися саме під час того, як Фьодор Бондарчук самовпевнено, посміхаючись, крокував сценою. Також несподіванкою було письмове привітання до кінофестивалю від чинного прем’єр-міністра України – Віктора Януковича. Пишаючись, його прочитали вголос. Проте особливої реакції, крім легкої посмішки глядачів, привітання не отримало.

Сама організація урочистого відкриття, а точніше показ фільму, залишає бажати кращого. Адже, навіть, присутність у залі високоповажних гостей, зарубіжних режисерів й акторів, і самого президента Віктора Ющенка, не дала результатів. Титри до французького фільму були настільки маленькими, що всі поряд зі мною (в партері!) пошкодували, що не взяли з собою бінокль. І то тут, то там чулися імпровізовані переклади глядачів з відмінним зором для тих, кому пощастило менше. Для деяких короткометражних розділів фільму титрів взагалі не передбачалось. Можливо, таким чином організатори фестивалю лестили українському глядачеві, мовляв, уся інтеліґентна публіка в нашій країні французькою володіє.

Проте, навіть, усі хиби організаторської частини не змогли заплямувати враження від самого фільму «Париж, любов моя», у якому 22 режисери у різних районах міста за допомогою зображення різних любовних історій освідчились в коханні улюбленому Парижу. Фільм складався із короткометражних частин, настільки різних за своєю тематикою, винахідливих за темою, і вражаючих за змістом, що мимоволі тамувало подих. Подекуди смішні, подекуди сентиментальні історії настільки тонко торкались свідомости, що доводили до щему десь там «на рівні діафрагми». Герої, що вони кохають одне одного, чи дитя, чи місто, знаходять найвигадливіші способи, щоб це сказати, а режисери, в свою чергу, щоб змалювати. Можна зробити висновок, що цьогорічні прогалини церемонії стали своєрідним гимном кіноестетики, і засобом виразности кінематографа. Адже саме ті кіноновели, на які не передбачалось субтитрів, були найвиразнішими і все розумілось без перекладу. Так що земний уклін майстрам кінорежисури.

Залишилось тільки повірити гумористичним заявам продюсера «Париж, любов моя» Еммануелєві Бенбії, що наступного року кінофестиваль «Молодість» розпочнеться фільмом Kyiv, je t’aime. Ну що ж, камери в руки, фільмуйте з любов’ю.

Ніна Шкурба

Залиште відповідь

Ваш е-мейл не буде опубліковано або зібрано для подальшого використання.