Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Из Англии заказ товаров www.dostavkain.com.
демонтажные работы

'

04.05.2017 14:01

Олена Єршова: «Великого руху назустріч українському кіно з боку дистриб’юторів поки що немає»

Світлана Агрест-Короткова, «День» 

Олена Єршова знає, любить і вміє відчувати кіно. У її продюсерському архіві — не одна успішна робота в копродукції з провідними кінодержавами світу. На фестивалі DOСUDAYS UA-2017 вона представляла новий повнометражний документальний фільм «Нове життя Гогіти» (копродукція Україна — Грузія — Хорватія, режисер Леван Когуашвілі). Про цю картину та її героя ми поговоримо найближчим часом, а сьогодні йтиметься про інститут українського продюсерства, його проблеми, завдання і можливості.

— Олено, ти «народилася» в кіно (маю на увазі вашу кіносім’ю, твого батька — чудового режисера Костянтина Єршова). Зростала в цій атмосфері, багато і скрупульозно вчилася, працювала «біля кіно», потім у кіно. І нарешті, наважилася стати керівником виробництва — генеральним продюсером. Професійні проблеми в цеху у Європі та світі так чи інакше вирішуються на законодавчому рівні, на рівні нормативних актів. Чи є якась специфіка в роботі українського продюсера?

— Ще не вивчила досконально закон про кіно, не можу сказати, наскільки він поліпшить ситуацію. Деякі частини мене радують. Наприклад, державне Агентство у справах кінематографії України зможе тепер фінансувати артхаус 100%, інші українські проекти — 80%, тому що на 50%, які існували раніше, — дуже складно і не завжди можливо знайти другу половину фінансування. Це плюс. Не знаю, чи залишилося в останньому варіанті закону те, що у продюсера має бути матеріальна база. Європейська система, до якої ми теоретично прагнемо, відома тим, що держава підтримує незалежних продюсерів — у них немає матеріальної бази, своєї знімальної або освітлювальної апаратури, максимум — монтажна. Повторюю, в європейській системі такої норми немає. Якщо це впровадити, значить підрізати крила розвитку незалежної продюсерської системи в зародку. Така норма змусить незалежних продюсерів йти, «вливатися» у великі студії, і це пряма дорога до цензури, оскільки з великими студіями легко домовлятися на рівні якихось стратегічних завдань. Найголовніша проблема українського продюсера, як, втім, у всіх нас, — відсутність стабільності. Останні два роки у нас спостерігається певний рух... Права — теж велика проблема. Ізраїльський кінофонд, наприклад, фінансує на 100 доларів і забирає права на 10. Тобто 90 — залишається продюсеру, що дає йому змогу розвиватися далі і вкладати в розвиток нового проекту. У нас держава дає 100 і 100 забирає, при цьому немає механізму підтримки розвитку проекту.

— Які проекти сьогодні в роботі?

— Моя компанія «ТАТОФІЛЬМ» продовжує роботу над фільмом «Вулкан» Роми Бондарчука, режисера «Українських шерифів». Дуже серйозна і людяна картина, яких зараз не дуже багато, з гумором, іронією, самоіронією. Ми у стадії монтажу. Це копродукція Україна — Німеччина. Ми отримали підтримку німецького фонду МДМ, і частину постпродукції буде зроблено в Німеччині. Закінчилися зйомки фільму «Іній» режисера Шарунаса Бартаса в Литві. Монтаж і запис звуку відбувається у Франції. У ньому знімалися Ванесса Параді, Анджей Хіра. Це копродукція — Україна, Франція, Литва, Польща.

— На фестивалі Docudays UA-2017 ти представляла картину з режисером Леваном Когуашвілі, з яким ви вже успішно працювали. Художній фільм «Побачення наосліп» був відзначений багатьма нагородами. Фільм «Нове життя Гогіти» дуже людяний, вселяє надію. Чи є плани продовжувати з Леваном спільну роботу?

— Так, є спільний проект, який називається «Брайтон 4», це історія емігрантів у Нью-Йорку. Але історія грузинська. Я запрошена грузинською стороною. На даному етапі вже задіяні Грузія, Болгарія, виявляють цікавість хорвати і греки. Оператор картини — Федон Потомайкл, який знімав «Небраску» і «Березневі Іди» Джорджа Клуні. Частина моєї роботи — звести всю цю копродукцію між чотирма-п’ятьма країнами. У кожної країни багато різних зобов’язань.

— Повернімося до питання щодо копродукції, що потрібно міняти нам?

— Потрібно вступати у «Єврімаж» («Єврімаж» — європейський фонд підтримки спільного кіновиробництва і прокату кінематографічних та аудіовізуальних робіт, створений при Раді Європи 1988 року. «Єврімаж» займається допомогою у створенні ко-продукції, підтримкою кінотеатрального показу, частковою компенсацією витрат на переклад. — Авт.).

— Про що «говорять» уже багато років...

— З 1998 року. Тим більше, якщо зараз у нас держава вкладає стільки грошей у кіно, з’являється певний потік, — це вигідно. Це реальні гроші, які продюсер може отримувати. І, звичайно, подальша підтримка дистрибуції.

— У всьому цивілізованому світі на рівні підготовки картини до запуску відбуваються переговори про дистрибуцію. Що в цьому плані робиться в Україні? Яким чином фільми підтримуються, просуваються в кінотеатри, до глядача?

— Якщо ми маємо справу з першими фільмами режисерів, то, звісно, в жодній країні ніхто заздалегідь не підтримуватиме, тому що тут, так чи інакше, кіт у мішку. Практика така: спочатку переглядається кіно, потім приймається рішення, хто за що візьметься і чи візьметься взагалі. Дистрибуція — велика проблема, а артхаусна дистрибуція, крім Дениса Іванова з його «Артхаус Трафіком», в Україні відсутня. Зараз з’явилося кілька молодих компаній, які намагаються цим займатися, але роблять усе на чистому ентузіазмі, тому що ті 100 тисяч, які інколи Агентство «виділяє» на підтримку дистрибуції, реально дуже маленька сума, і вона взагалі не окупається. Комерційна дистрибуція — історія з фільмом «Поводир» — показова в якомусь сенсі, але там був дуже сильний адміністративний ресурс. Усі ці бігборди, якими була завішана країна, вони ж не бюджетувалися. Скільки пішло на рекламу фільму і скільки вони зібрали — все одно не було адекватно. Чисто іміджевий для України проект. Їх не може бути багато.

Зараз, наприклад, виходитиме фільм «Червоний», у якого є комерційний потенціал. Щоб зрозуміти, наскільки наш ринок може переварювати національний продукт, його потрібно випустити таким тиражем, яким випускається нормальний американський блокбастер. Тому що коли виходить 20 копій або навіть більше, все одно не можна порівняти: ось український фільм, його подивилось п’ять осіб, а ось американський — 100, але тут було 50 копій, а американського — 150—300 копій. На жаль, великого руху назустріч українському кіно з боку дистриб’юторів поки що немає.

Є прекрасний ізраїльський досвід: ухвалено закон про те, що на національні фільми держава доплачує ціну квитка. Відповідно, я йду в кіно і купую квиток за 10 гривень, а 10 гривень за мене доплачує держава. Це стимул для дистриб’юторів. Глядач починає ходити на національні фільми, і починає працювати весь цикл. Узяти, наприклад, турецьке кіно, в якому на початку 2000 року знімалося 15 фільмів, а зараз — 100. Єдина країна в Європі, в якій національний Box Office перевищує іноземний. Люди дивляться своє кіно, але їх до цього привчили. У нас такої звички немає, вона виробляється лише економічними стимулами, оскільки квитки дорогі. Підуть пенсіонери або студенти, люди, які не можуть собі дозволити сходити двічі на місяць у кіно.

— Ти постійний гість на різних фестивалях по всьому світу. Яке сприйняття нашого кіно світом? Чи є перспективи стати не лише зрідка мерехтливою зіркою на небосхилі світового кіно, а міцно завоювати постійне місце в першій шерензі?

— Перше місце складно завоювати. Наскільки Україна може стати «другою Румунією», або тією ж самою Туреччиною, або Ізраїлем? Сьогодні не знайдете фестивалю, щоб там не було присутнє їхнє кіно. Шанс є, просто для того, щоб цей шанс реалізувати, — це повинно бути одним із пріоритетів у Агентства. І, звичайно, не повинно бути такого зверхнього ставлення до артхаусу, бо якщо ми намагатимемося робити лише комерційне кіно, то це шлях для завоювання лише власного глядача. І лише авторським кіно ми зможемо підкорити світ, фестивалі.

Довідка «Дня»

Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого з червоним дипломом за спеціальністю «Кінорежисура». Дипломна робота «Демоніада» брала участь у конкурсі МКФ в Локарно (Швейцарія) та МКФ в Пуатьє (Франція). Зняла як режисер три короткометражні фільми, працювала на ТБ, виконавчим директором МКФ «Молодість», директором з розвитку Міжнародного кіноринку «Євразія» в Анталії (Туреччина).

Виконавчий продюсер кінофільму «Щастя моє» режисера Сергія Лозниці, який вперше в історії українського кіно брав участь в основному конкурсі МКФ в Каннах у 2010 році. 2011 року заснувала власну компанію «ТАТОФІЛЬМ».




Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com