Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Печать на ручках по низким ценам для рекламных агентств
РЦ Новая Жизнь предлагает принудительное полное анонимное индивидуальное лечение наркомании.

'

07.05.2013 18:42

Гішам Заман. Коли загальнолюдське не можливе без національного

Юрій Шевчук, спеціяльно для KINO-KOЛА

У розмовах із молодими українськими фільмарями, які шукають себе, дуже часто доводиться чути колоніяльну за своєю логікою думку. Мовляв, у моєму фільмі немає національних ознак українськости, бо я хочу апелювати до загальнолюдських цінностей і світової авдиторії. Це бачення українського як чогось провінційного, обмеженого, не вартого уваги – чогось такого, що виключає загальні людські цінності, є продуктом колоніяльного комплексу меншевартости, який невтомно плекала і продовжує плекати в українцях імперська російська культура.

Тим часом для кожної иншої школи кінематографії у світі, включно з тією ж російською чи американською, висловити загальнолюдське не означає зректися свого власного. Навпаки загальнолюдське не можна вивести поза конкретною національною формою, що виявляється у таких її вимірах, як мова, національно забарвлені герої, актори, що їх грають, події, що відбуваются у конкретній країні й в иншому.  

Творчість молодого норвезького режисера Гішама Замана є цікавим випадком плідного поєднання національного й загальнолюдського у сучасному кінематографі. Заман народився і до тринадцяти років виростав у Курдистані (його іракській частині), потім знайшов притулок і громадянство у Норвегії. Там закінчив Національну кіношколу у Лілегамері. Своєю рідною мовою вважає норвезьку, хоч і володіє курдською. Цьогоріч його деб’ютна повнометражна ігрова картина “Перед снігопадом”/ Før snøen faller брала участь у міжнародному кінофестивалі “Трайбека” в Нью-Йорку в престижному конкурсі “Найкращий у світі повнометражний  ігровий фільм” (World Narrative Competition) і викликала дуже прихильні коментарі критики.

У кількох приватних розмовах та інтерв’ю з вашим кореспондентом Гішам не стомлювався повторювати, що він теж більше цікавиться загальнолюдським, як національним. Різниця між його творчою філософією і українською підколоніяльною в тім, що у його висловлюваннях не було й тіні сорому чи некомфортности через курдську частину його культури. Шукаючи загальнолюдське, він був у всеозброєнні національного курдського. Це тим дивовижніше, бо всі його фільми про курдів, всі фінансувала Норвегія. У “Перед снігопадом”, як і в трьох його талановитих короткометражках, які я переглянув вже поза фестивалем, Заман-норвежець підкреслює й увипуклює Замана-курда, а Заман-курд робить Замана-норвежця небанальним, особливо цікавим й інтригуючим. Мені здалося, що Гішам Заман, сам того не усвідомлюючи, пропонує у своїй творчій філософії розв’язку для агонізуючих дилем української і російської постсовєтської тотожности. Його фільм “Перед слігопадом” аж проситься бути показаним на Одеському МФК чи “Молодості”. До речі, Гішам признався мені, що хотів би потрапити цього року до Одеси…

Юрій Шевчук: До якої національної школи ти почуваєшся належним як кінорежисер?

Гішам Заман: Я не поспішаю виправляти тих, хто називає мене і курдським, і норвезьким, і близькосхіднім кінорежисером. Для мене насамперед важливо оповідати історії, які можна показувати будь-де й будь-кому, не думаючи про окреслену національність, географію, релігію чи суспільний стан. Найважливішим для мене є можливість розказувати історії про звичайних людей. Водночас у Курдистані є люди, які з гордістю кажуть «Гішам – це курдський кінорежисер». Я не хочу заперечувати їм, кажучи: “Ні, я норвезький режисер”.

У Норвегії мене вважають норвезьким режисером. Дійсно, я прийшов до кінематографічної справи в Норвегії і пишаюся цим. Я так би мовити повертаю борг тим, що оповідаю у своїх фільмах цікаві історії. Тоді ці фільми показують на різних фестивалях. З точки зору ідентичности вони стають норвезькими, хоча б тому, що вони робляться в Норвегії, але разом із тим герої в них – курди. Відтак те, що було норвезьким, раптом стає курдським.  Головне те, як їх сприймає глядач. Я не хочу якось зосереджуватися на справі національности моїх фільмів. Я живу в Норвегії і почуваюся, що я в себе вдома. Я там живу, але народився я, звісно, в Курдистані, і цим я теж пишаюся.

Історія, що оповідається у фільмі “Перед снігопадом” має виразне курдське забарвлення. Це і “вбивство чести”, і обов’язок чоловіка перед родом, специфічні взаємини між статями, колізія традиції й модерности. Я вже не кажу про те, що всі головні герої – курди, а домінуюча мова – курдська. Як у тебе з’явилася сама ця історія, що лягло в основу сценарію?

Це історія про те, як шістнадцятирічний юнак на ім’я Сія?р переходить кордон, не лише географічний, але й особистий кордон між дитинством і зрілістю, коли несподівано помирає його батько, і він раптом мусить взяти на себе його роль у родині. Сіяр щиро вірить у непорушність норм поведінки, традицій і звичаїв, які прийняті в селі, де він виріс. Водночас він опиняється в ситуації, коли змушений переоцінити все згадане й вирватися з полону традиції у модерний світ. Робилячи це, він виявляється самотнім у світі й постає перед необхідністю самому прийняти низку непростих рішень. Ці рішення своєю чергою мають зробити його подорож ще довшою, сповненою безлічі людських дилем.

Ідея такого сюжету з’явилася в мене, коли я ще навчався в Національній кіношколі у Лілeгамері (Норвегія) у 2001-2004 роках. Тривалий час я неодноразово повертався до Курдистану, накопичивши багато світлин та иншого матеріялу. 2006-го почав працювати з норвезьким сценаристом над сценарієм, синопсисом, його подачею. Ми писали його разом. Тоді я помітив, що мій норвезький сценарист справді зацікавився історією, бо побачив у ній щось людське?, зворушливе. Йому не було великого діла до того, ким за національністю був мій герой. Тоді ми подалися до Стамбула, до тих його дільниць, що стали ґеттом для курдів, і там глибше розвинули сюжет сценарію. Нас цікавив не туристичний Стамбул, а справжній, із його справжніми людськими життями. Ми знімали “на місці”.

У фільмі виринають різні аспекти цих реальних ситуацій, що їх я сам пережив як біженець 1990-х. Під цим оглядом фільм таки має певний особистий для мене вимір, i глядач знайде у стрічці й мене, але я не буду казати, в яких саме епізодах. Один із них є дуже конкретним і прямо дотичним до мого особистого досвіду. Це коли головний герой переходить кордон, – я сам його колись теж переходив, хоча, звісно, не саме в той сам спосіб, що він (зануреним у цистерну з мазутом, - ред.). Отже, фільм дійсно має особистий вимір, бо я сам контактував із багатьма культурами і з багатьма людьми протягом семи-восьми років праці над стрічкою. Це допомогло мені надати фільмові правдивости, переконливости й реалізму.

Герой картини “Перед снігопадом” переходить не один, а кілька кордонів. Він діє, якщо так можна сказати, транснаціонально: Курдистан – Туреччина – Німеччина – Норвегія. Щось подібне я бачив принаймні ще в одному курдському фільмі, який брав участь у “Трайбеці”. Чи не відображає така географія сучасного стану курдської нації, позбавленої своєї держави та поділеної між Іраком, Туреччиною, Іраном, Сирією й иншими країнами?

Це слушне питання. Кордони й поділеність – це не все, що визначає курдів як націю. Хоч з иншого боку – це найбільша меншина на світі (понад сорок мільйонів), що не має власної визнаної держави. Водночас вони мають свою споконвічну територію, яку їхні предки заселяли на багато поколінь вглиб історії. Тому, якщо ви хочете розповісти щось про цих людей, ви автоматично змушені мати справу із кордонами і людьми, поділеними ними. Це люди, які з тієї чи иншої причини змушені долати кордони. В цьому конкретному випадку такою причиною є війна. Курди міцно прив’язані до власної землі, але їх намагаються з неї зігнати. Рятуючи життя, вони змушені переходити кордони, щоб з’єднатися з частиною родини по тому боці кордону. Людей супроти їхньої волі відривають від родин, всуперч волі, всупереч тому, що вони хочуть жити разом і в мирі. Якщо дивитися на історію, то курдський народ ніколи не нападав на инших, а завжди був об’єктом агресії инших, завжди мусив боронитися від загарбників.

А султан Саладин? (Славетний полководець курдського походження, що завдав нищівної поразки хрестоносцям у 1187 р. і став символом мусульманської звитяги над християнським завоюваням Єрусалиму.)

Саладин – це, звичайно, виняток. Він воював не за Курдистан. Він ставив свої, зовсім відмінні цілі. Курди ж як нація завжди піддавалися утискам, завжди мусили кудись втікати, щоб врятуватися. Це неуникно накладає свій відбиток на цілий народ. Проте я дивився на головного героя фільму не з політичної, а загальнолюдської точки зору. Наприклад, якщо ти мандруєш з України сюди до Нью-Йорка, на “Трайбеку”, в процесі ти отримуєш певний культурний досвід. Ти щось повезеш потім із собою з Нью-Йорка до України. Тому для мене подорож як така є окремим самостійним героєм фільму. Хлопець має пережити цю подорож, щоб пізнати життя – не в школі, а в процесі дійсної подорожі, коли він міцно прив’язується до нових людей, які дуже впливають на його життя.

Головні герої твого фільму постають як люди, що міцно прив’язані до своєї національної тотожности. Це прості, не завжди високоосвічені люди, які, тим не менше, дуже пишаються тим, хто вони є – своєю курдською культурою, звичаями, заради яких вони ризикують життям, і не в останню чергу – мовою. В одному епізоді в Стамбулі Сіяр скрушно зауважує, що курдські діти не розмовляють рідною курдською мовою. Чи ти свідомо виводив своїх героїв як людей несхитно впевнених у тому, ким вони є?

Звичайно, глядач може кожен по-своєму зчитувати фільм і його героїв. У цьому краса кінематографа. Стосовно ситуації курдів у Туреччині й того, що відбувається з героями фільму в Стамбулі, є певні речі, які не можна замовчувати чи ігнорувати. Инакше виглядатимеш невігласом. П’ятнадцять мільйонів курдів у Туреччині зазнають гноблення, їх змушують відмовлятися від власної мови й культури. Я показую це не для того, щоб зробити якусь політичну заяву, а просто, щоб сказати правду. Цих людей змушують відмовитися від рідної мови, инакше вони приречені бути вічними вигнанцями в Туреччині. Тут ідеться не про політику фільму, а про те, що фільм звертає увагу на те, які згубні наслідки для реальних людей має певна політика, що проводилася й проводиться. Політика призвела до того, що ця дівчина (инша героїня фільму, в яку закохується Сіяр) мусить жити в ґетті, що вона відірвана від матері й батька, що вона ледь-не-ледь виживає. Політика як така для мене нецікава. Мене цікавлять насамперед наслідки політики для людей. Куди цікавіше дивитися на те, що робить політика з окремим  індивідом.

Здається, ти піддаєш досить нищівній критиці також і курдську культуру, певні її інституції, звичаї.

Для мене важливо говорити про конкретну людину, сім’ю, село. Це не значить, що я говорю про весь курдський народ. На мою думку, те, що робить мій герой Сіяр, не означає, що кожен курд чинитиме так само, тобто, в цьому випадку, йти на небезпечні пошуки сестри тільки для того, щоб її вбити за неповагу до волі батька. Хоч курди зазнали великого впливу арабської та перської культури, я вірю, що вони в істоті – миролюбний народ. Мені важливо говорити про те, що в Курдистані існують речі які, на жаль, руйнують життя багатьох жінок. Це важливо висвітлювати засобами кіна. Коли це робити, вдаючись до політики, ефект буде зовсім иншим. Кінематограф же дає змогу промовляти безпосередньо до людського розуму і сумління. Це дозволяє розбудити публіку, переконати її, що час відмовитися від архаїчних звичаїв, що певні проблеми можна вирішувати цілком инакше. Якщо ж цього не зробити, наслідки можуть бути трагічними, і фільм показує це у досить жорстокий спосіб.

Чи фільм “Перед снігопадом” вже показувався у Курдистані?

Ні, ми плануємо показати його у вересні у місті Дугок, що в Іраці, неподалік турецького кордону, запросити на показ всіх провідних акторів.

Чи ти хотів, щоб глядач у Курдистані, подивившися “Перед снігопадом”, якось більше відчував себе курдом?

Зовсім ні, це не було моєю метою у фільмі. Я зробив кіно на основі певного драматичного матеріялу. З цієї точки зору я використовую “вбивство чести” як двигун сюжетного розвитку картини. Мені йдеться однак не про “вбивство чести”. Фільм насамперед про хлопця, який проходить певні життєві випробування і змушений приймати важливі рішення, робити їх так,  щоб його ніхто не контролював, чи то окрема людина, чи навіть суспільство в цілому. Фільм про юнака, який у сутності є доброю, порядною людиною, що шукає самого себе, шукає своє кохання. Сіярова подорож – це загальнолюдська подорож, яка одноковою мірою хвилює кожну людину без огляду на її культуру чи національність. Той, хто дивиться на нього, не думає насамперед про те, що він курд, але про дилеми, які він змушений розв’язувати, і все те, що випадає на його долю.

5 травня 2013, Нью-Йорк
Переклад з англійської Юрія Шевчука
Збережено авторський правопис




Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com