Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

29.07.2015 12:22

Про співвідношення фактажу і драматургії в документальному кіні

Про співвідношення фактажу і драматургії в документальному кіні – у враженнях від перегляду стрічки «Російський дятел» і розмові з кінорежисером Чадом Ґрасією та героєм його фільму Федором Александровичем.

Олена Коркодим, «Телекритика»

Показ на шостому Одеському міжнародному кінофестивалі документальної стрічки «Російський дятел» викликав інтерес глядачів і журналістів. Адже йдеться в ньому про одну з версій причини катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції. До того ж, стрічка вже встигла здобути лаври переможця міжнародного документального конкурсу кінофестивалю «Санденс».

Герой фільму – київський художник Федір Александрович. Він цікавиться версією, за якою аварія на атомній станції пов'язана з радіолокаційною станцією «Дуга», що розташована поблизу ЧАЕС. До речі, «російський дятел» – це поширена на Заході назва радіолокаційного сигналу «Дуги». Художник проводить власне розслідування, робота над яким охоплює й період Революції гідності. Його пошуки фільмує американський драматург Чад Ґрасія (Chad Gracia).

«Російський дятел» – кінодебют Чада Ґрасії. Його цікавість до країн пострадянського простору очевидна: після зйомок фільму режисер взявся за вивчення російської мови, якою й давав інтерв'ю. 

Якщо пану Александровичу цікаво докопатися до істини, то автор фільму фокусується на характері героя – від його сумнівів і реакції на свідчення полковників про аварію на ЧАЕС до вільних асоціацій і фіксації «сновидінь». Ігрові сцени становлять відсотків 20 фільму. Також Федір Александрович, за задумом Чада Ґрасії, є мало не провидцем – «антеною», як він каже, здатною відчувати перебіг змін у суспільстві. Певно, якби драматург провів хоча б 20 хвилин з бабцями на будь-якому київському подвір'ї, він розповідав би знайомим, що місто буквально нашпиговане «антенами».

Герой фільму розмірковує про те, що автори проекту загоризонтних станцій «Дуга», яка мала вчасно виявляти запуски міжконтинентальних балістичних ракет, припустилися помилки: на перешкоді «російському дятлу» (сигналу «Дуги») стало полярне сяйво. І нібито, щоби приховати цю невдачу в затратному проекті, після дзвінка з Москви й було спровоковано аварію на ЧАЕС. Адже «Дугу» поблизу електростанції було зупинено після катастрофи через зникнення електропостачання. За версією художника, один з винуватців аварії – нині покійний екс-міністр зв'язку СРСР Василь Шамшин.

Ексцентричний художник Федір Александрович – знахідка для режисера. Він з розумінням ставиться до зйомок моментів його слабкості та намагається знайти незашорену версію причини аварії на ЧАЕС попри те, що архіви цієї справи знищено.

Теорія про те, що полярне сяйво, яке перешкоджало «російському дятлу», стало причиною краху «Дуги» викликає усмішку в журналіста Олександра Купного, який спеціалізується на темі ЧАЕС.«В СРСР було три комплекси загоризонтних радіолокаційних станцій "Дуга". "Дугу-2" в Чорнобилі в 1985 році було прийнято на бойове чергування, а в 1986-му частково модернізовано,& – коментує він.– Ніхто в СРСР не став би влаштовувати апокаліпсис на Чорнобилі, щоби приховати витрати на невдалий проект. Тим більше, що невдалим його назвати не можна, радше недопрацьованим». І, не стримуючись від сміху, додає: «Проект "Дуга" був удвічі дешевшим, ніж той же "Буран", який у Радянському Союзі збудували за типом американського шатла. Він же теж вийшов неефективним. Але в цьому випадку ніхто нічого не підривав».

Як нагадує пан Купний, до аварії на ЧАЕС призвела низка помилок і порушень, починаючи з недопрацьованих моментів у самому проекті, які були замовчані його розробниками. Зокрема, випробування вільного вибігу турбіни четвертого блоку було відкладено на пізніше. Під час цього випробування, що проходило за несприятливих для режиму роботи блоку умов, і сталася аварія. «Диспетчер подзвонив і сказав: "Попрацюйте ще добу". Адміністрація мала відмовитися, якби знала технічні особливості й те, до чого це може призвести. Але диспетчер головніший. У Радяському Союзі за "невиконання завдання партії й уряду" можна було позбутися посади».

А доктор фізико-математичних наук Володимир Токаревський спеціально вивчав проект «Дуга» з 1993 року. «Це просто вигадка. "Чорнобиль-2" жодного відношення до Чорнобильської аварії ніколи не мав, – сказав пан Токаревський у коментарі «Телекритиці». – Причини аварії на ЧАЕС зовсім інші. Технічні. Ми (фахівці Міжгалузевого науково-технічного центру «Укриття» НАН України. – ТК) займалися цим питанням, досліджували цей об'єкт і можливість використання цих систем. Були публікації на ці теми. Ця система («Дуга». – ТК) до Чорнобиля чи до ядерної фізики жодного відношення ніколи не мала. Журналістам, яким це цікаво, я можу дати всю необхідну інформацію з посиланнями».

Однак до фільму увійшли інші свідчення. За словами Чада Ґрасії, це 80 годин інтерв'ю. Частину матеріалу було знято прихованою камерою. Зокрема, в епізоді фігурує культурний оглядач газети «День» Світлана Агрест-Короткова. Запис вівся без її відома на приховану камеру, розповіла журналістка «Телекритиці». Вона дізналася про те, що її зафільмували, вже після дзвінка представниці знімальної групи, яка повідомила, що фільм має бути представлений на міжнародному кінофестивалі, й попросила підписати документ щодо відео. Пані Агрест-Короткова виявила готовність завізувати документ після ознайомлення з відео. Після цього, за словами журналістки, представниця знімальної групи про себе більше не нагадувала.

За сюжетом, пані Агрест-Короткова попереджає Федора Александровича, щоб той не їхав до Москви, оскільки нічого доброго на нього там не чекає. «Федір зібрався до Москви, і його мама – моя знайома – попросила мене зустрітися з ним, адже це було невдовзі після арешту Олега Сенцова й Надії Савченко. За свої слова мені не соромно й приховувати мені нічого. Однак у цивілізованих країнах, де фільм був представлений на фестивалях, такі випадки переслідуються законом», – коментує вона.

Чад Ґрасія підкреслює: «Російський дятел» – це не розслідування і не журналістика, це лише історія людини, яка намагається дошукатися правди. Так чи інакше, він досліджує тему Радянського Союзу. Наприклад, рідні Федора Александровича оповідають про репресії в часи СРСР, «Дуга» виступає символом залізної завіси, а Революція гідності, на тлі якої відбуваються деякі події, є початком уже нової, не пострадянської української історії. Зрештою, помилка диспетчера, якого ніхто не зупинив через страх втратити посаду, – теж дзвіночок із режимних часів, яких в Україні намагаються позбутися.

Радарна система «Дуга» виступає символом «залізної завіси», якою відгородився СРСР. Окрім того, Чад Ґрасія у захопливій формі досліджує тему корупції, цензури і брехні

Втім, глядачам фільму не завадить здоровий скепсис до викладених у стрічці теорій, доказів яких в архівах автори «Російського дятла» не знайшли.

Під час перебування на ОМКФ автор «Телекритики» поспілкувалася з командою стрічки, яка восени вийде в український прокат.

– Чаде, фільм цікавий тим, що дуже складну тему досліджує художник – людина, жодним чином не пов'язана з фізикою чи електронікою. Ви ж могли звернутися до журналіста-розслідувача й витратити менше енергії на стрічку.

Чад Ґрасія: По-перше, у мене не було планів зробити фільм. Це було зовсім несподівано. Я не мав такого досвіду. У життя був план для нас, ми просто знімали. І вже на етапі монтажу [з'явився фільм].

До того ж, я не журналіст. І мені дуже нудно дивитися фільми з цими «балакучими головами». І наш фільм не журналістський. Наш фільм – художній, історичний, психологічний, типу детектив.

– І трохи трилер.

Чад: Так. Із цим фільмом просто все склалося. Я працюю в театрі, Федір також. Ми навіть не знали, що це [виллється] в щось нове. Може, стрічка й «франкенштейн» – трохи документалістика, трохи мистецтво, трохи dream sequels, архівна тематика (точніше, розмови про архіви. – ТК). Але я сподіваюся, що сюжетна лінія є зрозумілою: це психологічний шлях Федора, історія життя його, його родини та його сина.

– Федоре, до фільму увійшли моменти ваших сумнівів. Чед сказав, ви побачили цю частину зйомок прихованою камерою уже з глядацького залу. Як ви відреагували на них?

Федір Александрович: Ну, правильно він каже. Я це вперше побачив на "Санденсі", на прем'єрі. До цього я дивився фільм, бачив, що він дуже хороший, але повної версії не бачив.

Разом із цим шматком у мене виник цілісний образ. Я це сприймаю як витвір мистецтва. Тому що тут, у випадку з цим життєписом, можна дуже легко повернути і в хорошу, і в погану сторону. Можна зробити людину неживою – восковою й правильною. А Чед, звісно, зробив дуже живу людину, справжню саме її сумнівами. І мені важко уявити, як можна зробити цей фільм краще. Цей момент сумнівів робить мене й живим, і, одночасно, ворогом самому собі. Осмислення цього моменту мені допомогло більше зрозуміти про себе, про страх і про країну. Це була розповідь не тільки всім про мене, але й мені про мене. Я вдячний.

– За сюжетом, після попереджень невідомого, що продовжувати розслідування не варто, ви призупиняєте співпрацю з Чедом. Що спонукало вас після сумнівів повернутися до цієї історії?

Федір: Все-таки, це не лінійна історія. Це багато одночасних зйомок. І буквально позавчора в Одесі ми дознімали кілька секунд цього фільму, які ввійдуть до dream sequels (ігрова частина фільму. –ТК)...

Чед Грасіа: Але ми ще не визначилися.

Федір: Я кажу, що ми це робимо, щоби покращити фільм.

Чад: Під час цих жахливих шести місяців Федір інколи був дуже сміливим, а деколи – не надто. І я також. І він кілька разів говорив, що передумав зніматися у фільмі, й казав, що для нього краще поїхати з Києва в цій ситуації. Я міг би залишити такий фінал історії, показавши, який він боягуз. Але, слава Богу, (звідки – не знаю) він знайшов натхнення. Може, Майдан...

Федір: Мені здається, що фільм дає більше натхнення, ніж самі вчинки. Бо ти не бачиш збоку, яка потужна річ Майдан і яка потужна річ – усвідомлення людьми злочинності комунізму. А цей фільм показує, як це насправді виглядає.

Чад: Інколи логіка є. Інколи Федір як художник діє емоційно, без логіки. Але як драматург я хотів показати, що Федір, як ми всі – він не стовідсотковий герой і він не стовідсотковий антигерой. І, зрештою, він виявився дуже сміливим. Сміливішим за мене.

– Чаде, ви сказали, що оприлюдните в інтернеті 80 годин інтерв'ю з героями фільму. Якщо підвести підсумки вашої роботи, що вам вдалося дізнатися? Які безперечні докази того, що так і могло бути – аварія на ЧАЕС відбулася після дзвінка з Москви?

– Від початку я був скептиком і вважав, що все відбулося випадково. Але Комаров (керівник експертної комісії при Генпрокуратурі СРСР Володимир Комаров. – ТК), який стояв на чолі всесоюзного розслідування і бачив усі документи, сказав (це є у фільмі), що причиною аварії був дзвінок Копчинського (завідувач сектору атомної енергетики ЦК КПРС Георгій Копчинський. –ТК) і що він та його колеги чули цей дзвінок. Я ж із ним не в автобусі познайомився, це дуже важлива людина в розслідуванні. І багато інших людей теж повторили мені цю версію.

У нас в Америці ми взагалі не любимо теорію змови. У нас, якщо відбулася аварія, виходять книги на тисячі сторінок і там лише факти. Але чимало серйозних людей тут, в Україні й Росії, казали мені: «Чеде, все правильно, що тобі говорили, – це був дивний дзвінок із Москви». Тоді я думав, що, можливо, тут є таємниця. Ми знайшли чимало фактів, і зараз нам на 100 відсотків відомо, що це факти, і Федір виклав ці факти в логічну історію. А доказів версії, представленої у фільмі, ніколи не буде, по-моєму.

Федір: Після Нюрнберзького процесу жоден розумний політик не заявить: «Наказую вбити мільйон євреїв» чи «підірвати Чорнобиль». Ніхто цього не робитиме, особливо в Радянському Союзі, де дійсно все називалося не своїми іменами. 20 тисяч польських офіцерів було розстріляно, цвіт нації. Дуже довго Радянський Союз говорив, що це німці [винні]. Однак потім з'ясувалося, що це все-таки Радянський Союз. Упав літак з польським президентом – і кажуть, що його збили, однак ми цього також не знаємо. Про падіння «Боїнга» ми теж не знаємо, а росіяни нічого не скажуть. Можливо, буде міжнародний трибунал і ми зрозуміємо це. Звісно, Чорнобильська катастрофа теж вимагає міжнародного трибуналу, міжнародної доказовості.

– Гаразд, у вас є лише версія. У якому напрямку слід вести розслідування?

Федір: Темна пляма – сам Шамшин (міністр зв'язку СРСР Василь Шамшин. – ТК). Він пише у своїй біографії, що в нього є друг, атомний фізик, з яким вони разом навчалися і який був лауреатом Ленінської премії. І я думаю, що цей атомний фізик, про якого він просто побіжно згадує й каже, що вони все життя товаришували, знає більше. Якщо довідатися, що це за людина, то може виявитися, що цей чоловік розраховував для Шамшина особливості реактора й те, як його можна підривати. Адже це був не один експеримент, а серія експериментів, унаслідок яких реактор вибухнув. Тобто, це було кілька спроб.

Чад: І саме через це нам було потрібно до Москви. У цьому фільмі неможливо пояснити все. Однак був дуже важливий момент, коли Федір відмовився їхати до Москви. Там ми хотіли знайти цього чоловіка, щоби зробити інтерв'ю з донькою й сином Шамшина, отримати доступ до архіву. Але з архівом не вийшло й навряд чи вийде. А син і донька відмовилися навіть зустрітися з нами.

До речі, після ста проведених нами інтерв'ю ви є першою людиною, хто спитав про розслідування. Це було нашою мрією – щоб після фільму люди продовжували пошуки в цьому напрямку. І я розумію, чому: цей фільм – як чорна діра, на яку можна витратити з 20 років.

Федір: Так, у принципі займатися цим можна довго. І що довше ти займаєшся, то більше знаходиш нюансів і версій, і того, як вони працюють. Але одна ланка випала. Копчинський працює в тому ж уряді, що й Шамшин. Але людина, яка розрахувала всі ці штуки, невідома. Треба зрозуміти, хто це. Може, це й Копчинський, фізик-ядерник. Можливо, це він – друг Шамшина. Тоді взагалі все дуже красиво складається. Але ми цього не знаємо, прізвища цієї людини в біографії не вказано.

– Чи є в цьому фільмі постановочні сцени?

Чад: Ні.

Федір: Ні.

Чад: Звісно, ігрова частина – сни Федора – це реконструкція. А решта сцен у фільмі на сто відсотків справжні.

Уже кілька росіян говорили мені, що цей фільм постановочний, пропаганда проти Росії. Ми вирішили підписати документ, у якому засвідчити, що всі сцени й факти у фільмі справжні. Наприклад, коли ми знімали Федора на приховану камеру, він цього не знав. І якби ми зробили цей запис під час постановки, це було б дуже тупим рішенням для такого фільму. Адже Федір – дуже чесна людина. Трохи дикий, він не терпить брехні. Якби ми чогось такого припустилися, про це б говорив увесь світ. У створенні фільму брали участь п'ять-шість [осіб], і будь-яку брехню в такій співпраці не приховаєш.

Про таємні зйомки не знав не тільки Федір, а й усі інші. Звісно, коли він з факелом голий ходить – це постановочна зйомка. Але решта – ні.

Хоча мене навіть в Америці питали: «Де ви знайшли таких акторів, які виглядають, як радянські полковники, й оповідають, як вони люблять Сталіна?».

– Продюсери європейських телеканалів – Arte, BBC – ведуть переговори з командою фільму. Які документальні підтвердження ви готові надати, в разі чого?

– Ми маємо заробити довіру юридичних департаментів цих компаній. Ми хочемо надати афідевіти. Це контракт, який підписують кінорежисер і всі учасники знімальної групи; у ньому зазначається, що сцени не постановочні, що фільм не мок'юментарі.

Також доказом можуть бути всі записані нами інтерв'ю.

Федір: З кожним із цих полковників я говорив по шість-вісім годин. Вони розповідали нам про своє життя, про свої спогади. Потрібна ж нам інформація вигулькувала випадково.

Я дійсно співчував цим людям і довіряв. Наприклад, велика удача – Мусієць (колишній командир загоризонтної радіолокаційної станції «Дуга» Володимир Мусієць – ТК), який показував документи передачі «Дуги» під нульову вартість. Хоча всюди зазначено, наприклад, що обладнання евакуйовано до Комсомольська-на-Амурі. Але цей полковник ніколи всього цього не розповів би, якби не був тяжко хворим. І я не знаю, чи живий він зараз. Якби ми роком раніше почали зйомки, він би нічого не розповів, якби роком пізніше – ми б його не застали живим.

Тобто під час фільму з'ясувалося, що серед наших співрозмовників є люди, готові до відвертості, до якої вони не були готовими в інший час. Також зіграла роль революція. Багато хто не розумів, що відбувається, й були стурбовані цим. Вони більше розкривали себе, тому що некомфортно почувалися через політичні події.

Гучна фестивальна історія фільму триває. Після перемоги на «Санденсі» в номінації «Найкраща документальна стрічка іноземною мовою», «Російський дятел» здобув нагороди на кінофестивалі «Біографільм» в Італії (найкращий дебютний фільм), Міжнародному кінофестивалі в Міннеаполісі – Сент-Полі (спеціальний приз журі документального конкурсу), Кінофестивалі в Монклері у США (приз Брюса Сінофскі авторам найкращої документальної стрічки)

– У нас далеко не кожний глядач ставиться до креативної документалістики серйозно. Цікаво, Чеде, чи погодився б хтось в Америці надати кошти на цей фільм, якби не ваші власні інвестиції?

Чед: Звісно, ні! Лише божевільний дав би гроші на таке. Тому що в мене нема досвіду. Приходжу я й кажу: «От у мене є така ідея. Я знайшов божевільного художника, і він розгадав таємницю про Чорнобиль». Мені відповіли б: «Дякую! До побачення!». Тож я навіть не запитував.

(Федір сміється. – ТК)

Наш фільм багато вимагає від глядача. Йому треба розуміти, що є dream – постановочним – мистецтвом і що є справжнім. Я гадаю, що лишив чимало натяків, де фантазії, а де реальність. В Америці для глядача взагалі немає проблем з креативною документалістикою, у нас хвиля [популярності] такого кіно. У нас є Act of Killing («Акт убивства» Джошуа Оппенгеймера) і чимало серйозних фільмів, що є просто реконструкцією.

Але в нашому випадку я не втомлююся повторювати: «Російський дятел» – не зовсім документальний фільм і не зовсім журналістика. Це кіно про душу людини.





Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com