Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

08.11.2015 14:26

Голлівуд українського поетичного кіна. Інтерв’ю з Олегом Чорним

Подаємо інтерв’ю із режисером Олегом Чорним, яке він дав "UΛ: Першому" з нагоди телевізійної прем’єри стрічки "Голлівуд над Дніпром. Сни з Атлантиди", що відбудеться 8 листопада, в неділю, о 19:20.

Місце-метафора, незвичайні пейзажі якого впізнаються у картинах Сергія Параджанова, Андрія Тарковського, Юрія Іллєнка. Розливи Дніпра, де Юлія Солнцева знімала "Поему про море" за сценарієм свого чоловіка, українського письменника й режисера Олександра Довженка. Все це про Бучак – село у Черкаській області, що приваблювало режисерів у другій половині минулого сторіччя і стало українським Голівудом поетичного кіно.

Через багато років до забутих місць повернулися актори, режисери, художники, письменники й тодішні місцеві мешканці, щоби пригадати, як це місце змінило їхнє життя.

Документальний фільм "Голлівуд над Дніпром. Сни з Атлантиди" "UΛ:Перший" покаже 8 листопада, о 19:20. Спогадами у фільмі ділитимуться режисер Михайло Іллєнко, акторка Лариса Кадочнікова, а один із фронтменів гурту ТНМК Олег (Фагот) Михайлюта й письменник Любко Дереш розкажуть, чим їх приваблює теперішній Бучак.

Про свій шлях до "Голлівуду над Дніпром" в інтерв’ю розповів режисер фільму Олег Чорний. Але почав із розповіді про походження його назви:

Загалом важко визначити, звідки походить назва села. Його називають і "Бу?чак", і "Буча?к", на пристані один час було написано "Бучаки". Ми намагалися цим питанням займатися і дійшли до висновку, що воно має тюркське походження, як і дуже багато назв у Черкаській області – наприклад, той самий Кагарлик. У Туреччині є невелике місто із назвою "Бучак", що означає "невелике місто". Є варіант, що воно походить від давньоруського слова "бучати", коли вода вирує перед порогами. Юрій Іллєнко у своїй книзі "Юрка Іллєнка доповідна Апостолові Петру" виводив назву від "будзьо", або його ще називають "бушак".

Що Вас привело у Бучак?

Почалося все дуже просто. Моя життєва історія пов’язана із Бучаком, тому що мій батько Володимир Чорний був редактором на Кіностудії імені Олександра Довженка. І тоді, наприкінці 60-х років, була така традиція: збиралася група працівників кіностудії, всі брали відпустку у той самий час, пакували намети і запас харчів, і на місяць вирушали у такий табір. Бучак був місцем, де я провів кілька літніх канікул ще хлопчиком. А вже 2008 року моя старша сестра Надія Чорна запропонувала мені з’їздити туди подивитися. Ми перестали їздити відпочивати 1973 року, коли піднялася вода за рахунок того, що була збудована Канівська ГЕС, і ці місця були частково підтоплені. З того року я більше туди не їздив. І коли поїхали у 2008-му, із труднощами знайшли те місце, бо колись великого села уже зараз немає.


Олег Чорний (праворуч) під час фільмування

Потрапивши туди, я мало що насправді упізнав, але це місце збурило спогади в душі, і мені одразу прийшла думка, що з цим варто було б щось зробити. Тоді ще я не знав, що саме – крім того, що кінорежисер, ще займаюся відеоартом, думав, що може б якусь артвідеороботу, але поступово виявилося, що це місце пов’язане ще з великою кількістю людей. До нас приєднався Станіслав Цалик, відомий історик, журналіст, письменник, сценарист. Виявилося, що з цими місцями пов’язаний журналіст, який працює на Українському радіо – Дмитро Іванов. Він також активіст збереження місцевих пам’яток. З Дмитром ми знайомі давно, і от так у нас все сталося. Загалом, п’ять років тривала робота над картиною. Окрім всього, я навчався на кінофакультеті у нашому Театральному інституті, а моїм художнім керівником був відомий кінорежисер Володимир Денисенко. І він у Бучаку також знімав фрагменти своєї відомої стрічки "Сон" про Тараса Шевченка. У мене вся "бучацька історія" пов’язана із родиною, з учителями, з історією українського кіно.

А хто назвав Бучак "Голлівудом над Дніпром"?

Назву запропонував сценарист стрічки Станіслав Цалик. Тут є певна літературна алюзія. Свого часу в українського письменника Юрія Яновського був твір, який називався "Голлівуд на березі Чорного моря", він пов’язаний із початком діяльності Одеської кіностудії, коли там працювали Олександр Довженко, Юрій Яновський, а також багато наших визнаних митців. Станіслав запропонував таку подвійну назву "Голлівуд над Дніпром. Сни з Атлантиди".

Чим це місце приваблювало режисерів?

Насправді точну відповідь дати важко, бо більшості людей, які тоді знімали, з нами вже немає. У нас у картині чудово про це сказав документаліст Сергій Буковський, який теж знімав там свій документальний фільм "Сон". Він сказав: перш за все, режисера, оператора приваблює незвичність ландшафту. А рельєф дуже незвичний – це і зараз видно, попри те, що частина затоплена. Дивишся – лісиста місцевість, канівські пагорби – і раптом на секунду тебе охоплює відчуття, що ти у Карпатах. Потім ти розвертаєшся в бік "канівського моря" і бачиш зовсім інший пейзаж: море, лінію горизонту або лінію берега десь дуже далеко, стежки поміж кручами. Це взагалі унікальні місця. До речі, у фільмі ми маємо непрямі, знову ж таки, докази, що кіно там могли знімати ще й до шістдесятих років. Вони в картину на жаль не увійшли, бо про зйомки німих картин у Бучаку розповідала нам знайома, яка почула цю історію від бабусі. Є версія, що саме в цих місцях художник Архип Куїнджі писав свої пейзажі. Окрім того, там же величезна кількість археологічних пам’яток. Інтуїтивно, я думаю, кінематографісти обирали саме ці місця.

На чиї спогади спиралися, створюючи фільм?

Картина побудована, звичайно, на спогадах тих людей, які могли розповісти про Бучак. Скажімо, та сама Лариса Кадочнікова, яка грала у фільмі "Вечір на Івана Купала", що знімався у цьому селі. Сергій Якутович, відомий художник, який на той час був фактично підлітком, працював там під час літньої практики. Також багато інших наших діячів кіно. Є спогади і місцевих мешканців. Хоча зараз у селі мешкає десь максимум п’ятнадцять осіб, колись це було село із величезною кількістю дворів, і його жителі брали участь у масових сценах. Знаходити їх для наших зйомок допомагав Дмитро Іванов.

У фільмі Фагот (Олег Михайлюта), каже, що Бучак – це місце сили. А Любко Дереш, наприклад – що це місце інтенсивності природи. А чим для вас є це місце?

Я згадував про це на самому початку. Бучак – для мене, перш за все, місце пам’яті про кіно, про моїх вчителів, пам’яті моєї власної родини. Не тільки з Володимиром Терентійовичем Денисенком пов’язане. Одною з моїх вчительок була також дуже відома режисерка монтажу Кіностудії імені Олександра Довженка Наталія Олександрівна Акайомова. Вона змонтувала, можливо, більшість легендарних українських стрічок, таких як "Вечір на Івана Купала", що знімався у Бучаку, "Вавилон ХХ", "Криниця для спраглих". Підсумовуючи, скажу, що для мене – це, перш за все, пам’ять…

UΛ: Перший, 5 листопада 2015 року




Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com