Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

17.01.2003 13:54

Ольга Захарова: “Робити дизайн на телебаченні – майже те саме, що вирощувати квіти”

Звичайно, досі є наївні глядачі, що для них термін “дизайн телебачення” може означати правильно розташовану вазу з квітами або репродукцію класичного живопису за спиною ведучого. Але в заплутаному павутинні сучасного телевізійного ефіру частіше зустрічаєш маленькі комп'ютерні ролики – танцюють канкан або гіп-гоп, дівчина ворожить на ромашці, двірник прибирає осіннє листя, реґулювальниця мокне під дощем… Під Новий рік на каналі “1+1” з'являються фігуристи, яким “ноги ставить” сам чемпіон Європи Дмитро Дмитренко, а впродовж усіх сезонів пластичний хлопець крутить куб – певний символ ідентифікації каналу. Вони заповнюють міжпрограмовий простір, а в світовій практиці мають цілком фахове визначення – медія-дизайн. Найдавніший у нашій країні належить саме “1+1”, а його керівником та ідейним надхненником є арт-директор каналу Ольга Захарова.

Професія дизайнера – це певний світогляд, що перебуває на дуже тонкій межі творчости та утилітарности. Це мистецтво, існування якого неможливе без функціональної складової. Воно так само потрібне нам, як ми йому. З розвитком авдіовізуальних технологій дизайн поширив сферу свого застосування, повільно опанував телебачення, інтернет тощо і присвоїв собі префікс “медія”.

Український медія-дизайн, можливо, не має свого потужного бренду, але його добре знають світові профі. Роботи каналу “1+1” щорічно перемагають на найпрестижнішому фестивалі Promax/BDA. До речі, на теренах СНД “1+1” має найбільшу колекцію цих своєрідних дизайнерських “оскарів”. Цього ж року Ольга Захарова повернулася з Лос-Анджелеса ще з чотирма нагородами. Дві золоті статуетки дістали титри до серіалів “Критичний стан” і “Ключі від смерти” (перший варіант), а бронзою нагородили рекламні перебивки “1+1” (знамениті ролики з пилосмоком, ворожінням на ромашці та інші) і остаточні титри “Ключів від смерти”.




Ольга Клінґенберґ. Олю, за той час, що ти працюєш у сфері медія-дизайну, а це понад 5 років, чи можна казати про те, що подібна спеціальність, яка не в останню чергу потрібна телебаченню, затвердилася в Україні як серйозний самостійний фах?

Ольга Захарова. Мені здається, можна мовити про затвердження фаху лише тоді, коли існують школи. Поки що шкіл у нас немає. Є величезний ринок праці, дуже перспективний, цікавий, творчий, але з точки зору освіти зовсім не пророблений. Тобто отримати професійну освіту з медія-дизайну в Україні дотепер не можна. Існують окремі школи, де викладають дизайн. Досить сильні. Харківська, передовсім, – Харківський промисловий інститут. Наш колишній художній технікум у Києві, що зараз став, здається, інститутом. Академія мистецтв. І все. Але вони все одно дають лише загальні поняття.

Мається на увазі дизайн поліграфійний, архітектурний?..

Так. Промисловий дизайн. Але я все одно вважаю, що дотепер викладання у нас відірване від реального життя. Бо де в першу чергу потрібні дизайнери? Не на виробництві, де є дизайнерський відділ, а скоріш у рекламних аґентствах, що виводять на ринок ту чи ту торгову марку. Також на поліграфійних підприємствах, на телебаченні, в інтернеті. Але, на жаль, якщо взяти, наприклад, нашу Академію мистецтв, що за своїм статусом є центральним вузом і, відповідно, передовим, – вона не готує дизайнерів для сфери мультимедія, для телебачення. Її випускники одержують добру академічну базу – гарний смак, уявлення про композицію, колорит, але не більше того. Технічна база взагалі нульова. Наявність двох-трьох комп’ютерів не вирішує проблеми. До того ж, немає нормального програмного забезпечення. Тобто, повторюся, навчання відбувається у страшному відриві від життя. І це сумно.

А все ж таки, що передусім украй потрібно дизайнеру у сфері медій? Знання техніки, програм чи?..

Мені здається, що насамперед потрібно все-таки мати розвинене просторове мислення, знатися на композиції, шрифтах і ще щось повинно бути від режисера – навички монтажу, наприклад. Тобто цей фах такий…

…дуже синтетичний.

Так. А наразі немає ні навчального плану, ні затвердження цієї спеціальности. Хоча ринок величезний. На будь-якому телеканалі потрібні фахівці-дизайнери, у будь-якому аґентстві, студії (а в Україні фільмується зараз величезна кількість рекламних роликів, кліпів). Дизайнер потрібен у період виробництва, у період постпродукції. Знову ж – інтернет. Чому, наприклад, в Україні немає гучних дизайнерських імен? Ось у Росії, зокрема, є Лєбєдєв і його школа. В Україні ж таких імен немає, бо немає школи. Ну, не змогли, на жаль, випускники політехнічних вузів, котрі першими мали можливість доступу до програм і комп’ютерів, заявити сильні імена, які фактично стали б родоначальниками школи українського медія-дизайну. Просто не вийшло.

Імен немає, але є ж люди. Можливо, існують якісь «тіньові» персони, відомі в дуже вузьких колах?

Можна казати і так. Але завжди повинен бути правофланговий лідер, на якого рівняються. Я, наприклад, добре знайома з деякими цьогорічними випускниками Академії мистецтв – це дві дівчини, що працюють у моєму відділі. Одна з них, Лєна Батенко, залишилася викладати в академії на кафедрі графічного дизайну, вступила до аспірантури і продовжує працювати на «1+1». Якось у щирій розмові з нею ми обговорювали цю проблему. Багато чого їй не вдалося б зробити для академії, зокрема, і її власний диплом, якби вона не мала технічної бази на своєму робочому місці. Ми виділили їй певні години для створення диплому. Понад те, канал надав їй грошову допомогу, щоб надрукувати диплом. Тому що насправді потрібно вкласти великі кошти, аби дизайнерська робота виглядала презентабельно. Жодної студентської стипендії не вистачить. Я думаю, що це проблема Міністерства культури і Міністерства освіти.

Мені відомо, що сама ти прийшла в медія-дизайн з архітектурною освітою. Робила дуже серйозні речі. Здається, твій диплом розробляв тему проектування будинків з урахуванням світла, яке потрапляє в житло?

Насправді це була тема, з якою я вступала до аспірантури. Вона була пов’язана з інсоляцією приміщення. Інсоляція – термін, який у цьому випадкові означає кількість світла, що його одержує житловий простір. Раніше це мало відповідати суворим нормам. Вважалося, що тут є зв’язок із психікою людини, з її настроєм. До помешкання має потрапляти пряме сонячне світло, що вбивало б мікробів і сприяло створенню мікроклімату.

Я про це багато думала, коли читала «Ім’я троянди» Умберто Еко, де докладно описана архітектура монастиря. Мені тоді спало на думку, що раніш усе будувалося принципово з урахуванням природних умов – освітлення приміщення, його вентиляція.

Теоретично і зараз багато речей розраховується. Інша справа, що норми змінені. До того ж, самі люди вносять свої корективи – у нас усі зараз архітектори: всі проектують лоджії, прибудовують балкони, не усвідомлюючи, що світла в квартирі від цього може бути недостатньо. Але з приводу інсоляції існує багато суперечок – чи варто жорстко дотримуватися норм? Це була така специфічна тема, в якій можна було б зовсім зав’язнути. Через півроку я її змінила і обрала іншу, яка, певною мірою, реалізовується зараз – це будинки-кандомінімуми з великою суспільно-корисною функцією, коли в одному об’єктові сполучається житлове приміщення і суспільно-корисне.

То яким же чином людина з великим архітектурним майбутнім стала працювати на телебаченні?

Мене часто про це запитують. Ну, звісно ж, нічого просто так не буває. На телебачення мене привів мій чоловік, випускник операторського курсу Сергія Лисецького театрального інституту імени Карпенка-Карого. З ним я робила свої перші кроки на телебаченні.

А з чим саме були пов’язані перші роботи?

З розкадруванням та розробкою художнього рішення для проектів мого чоловіка. Це рекламні кліпи плюс декілька програм – «М-Арт» на УТ-3 про сучасне мистецтво, потім економічна програма «Параграф», що йшла на каналі УТ-1 і “ТЕТ”, документальні фільми, реклама. Фактично першою моєю функцією було придумати логотип для програми, стиль представлення заставки – наприклад, сюжет, – і студійний дизайн. Це був 1995-96 рік. Перший проект, пов’язаний з комплексним оформленням каналу, був трохи пізніше – я робила дизайн тодішньому ICTV. Робила програми на цьому ж каналі. Наприклад, студію «Хмарочосу», в якій працювала Сніжана Єґорова. І «Миколина погода» – це фактично дизайнерська розробка ідеї мого чоловіка, коли ведучий кидав липучі “сонечка” і “хмарки” на мапу країни (з магнітом не вийшло, і ми вирішили зробити їх на липучці). Ну, і “Вікна” з Миколою Канішевським, Наталею Кондратюк та Ігорем Федорівим – теж цілком мій студійний і графічний дизайн. Також працювала в тісній співпраці з Олександром Ткаченком для програми «Післямова». А потім уже був «1+1».

Це були окремі програми. На «1+1» склалася інша ситуація, коли всі проекти становлять єдиний тематичний і стилістичний ланцюг – вони підпорядковані загальній ідеї, і це має позначатися на їхньому оформленні. Відбулася певна зміна…

…амплуа. Так. Раніш я працювала в рамцях продакшн-компанії, що знаходила замовлення і їх виконувала. А що далі відбувалося і як це використовував замовник, вона не контролювала. Тож ми отримали пропозицію від каналу прийти і робити дизайн на “1+1”. Це було дуже цікаво, перспективно – ніхто не шкодує. Звичайно, довелося відмовитися від певного ступеня свободи, коли ти можеш працювати на ті проекти, які обираєш сам, і піти, як тоді лякали, у рабство. Натомість ми отримали можливість контролювати канал з точки зору візуального образу і зробити єдиний стиль для цілої телекомпанії.

Який відсоток власне твого “диктату” на каналі? Адже, відомо, що будь-які ідеї, як також і дизайнерські, жорстко контролюються і затверджуються керівництвом, а саме – власноруч Олександром Роднянським.

У гороскопі Риб, а я – Риби, написано, що це жінки, які керують чоловіками м’яко, гнучко, ненав’язливо, і чоловік не помічає, як опиняється “під каблуком”. Тож це частина моєї стратегії. Але я можу сказати, що головний наш контроль і диктатор – час. Більшого диктатора я в житті не бачила. Часу завжди мало, і час, фактично, впливає на ухвалення рішень. Від багатьох ідей доводиться відмовлятися, бо ми працюємо в стані постійного цейтноту.

Це до питання про специфіку професії?

Так. А Олександр Юхимович?.. Тут, напевно, доречно згадати явище резонансу. Іноді, коли виникало обговорення якоїсь ідеї, я не встигала договорити, а Олександр Юхимович закінчував мою думку. Мої творчі ідеї він розуміє з півслова.

Ти можеш простежити для себе, що являє собою шлях професійного розвитку?

Важко сказати. Напевно, губиться інтерес, коли щось повторюється. Тобто коли відчиняються двері й до нашої кімнати заходить черговий режисер програми, я розумію, що зараз пролунає джентльменський набір: «шапка» (заставка), «перебивка», «підкладка під титри» або «тло» під якусь таблицю… А нас тепер цікавить, я це бачу і по своїх колеґах, робота над, так би мовити, довгогральними проектами. Наприклад, з великим задоволенням працюємо над документальним серіалом Сергія Долбілова «Брати по крові» про братів Кличків, а також над фільмом «Два товариші» про Блохіна і Буряка. Ти розумієш, що цю картину можна буде взяти через 5-10 років – і вона все одно залишиться актуальною, потрібною глядачеві. Ти знаєш, що це…

…робота для вічности?

Може, і так. Зробити щось, що має життя довше, ніж телевізійна програма. Коли ти робиш дизайн для каналу, то стикаєшся з тим, що тут усе тимчасово. Величезний процес, величезні витрати, наприклад, на зимові заставки, але приходить березень – і все. Наступного року ти до цих заставок не повертаєшся. Ти робиш недовговічний продукт. Це як квіти вирощувати.

Але ж все одно ми продовжуємо вирощувати квіти. Я, скажімо, довго сперечалася зі своїм російським колеґою, який переживає через те, що як тимчасового публіциста його цінують і знають краще, ніж як поета, бо він хоче увійти до історії саме як поет. Але мені особисто здається, що такого штибу визнання теж вагоме. Всі пам’ятають, що на «1+1» були кролики, або фігуристи, або кубик, що котиться… Зараз усі канали наслідують ці образи, а глядач пам’ятає, що вперше вони з’явилися на «1+1».

Так. Але все одно в рамцях жанру ти можеш розвиватися лише творчо, а не професійно в сенсі виробничому. Тому що інструментарій вже стає для тебе зрозумілим. Все інакше, коли працюєш над якимось фільмом. Наприклад, мене дуже цікавить новий жанр – титри для серіалу. Ми влітку успішно виступили на міжнародному конкурсі з титрами і отримали призи за дві роботи – «Критичний стан» і «Ключі від смерти». Мені здається, що цей напрямок надзвичайно цікавий з огляду на розвиток серіального і кіновиробництва. Думаю, що за ним майбутнє. Тут абсолютно очевидно, що буде зміна технологій. Раніше художники комбінованих зйомок, а титрування належить до комбінованих зйомок, використовували одну технологію. Зараз, через оновлення виробництва, стара технологія титрів стала неприпустимою. З’являються нові комп’ютерні можливості. І я гадаю, що в недалекому майбутньому це буде реальний ринок праці. Це дуже цікаво. От пригадай фільм «Відок». Титри – одне з найяскравіших вражень, вони практично формують перше уявлення глядачів про фільм.

Зі свого боку можу згадати каннську сенсацію – фільм “Невідворотне”, що його ідею, принцип, концепцію створення також закладено в титрах.

Титри формують цілісне враження про фільм. Ми саме й намагаємося відображати цю тенденцію. Перші титри ми робили для «Буржуя». Фактично започаткували певну моду, принаймні в рамцях вітчизняного і російського кіновиробництва. Одна з найславетніших компаній, що працює в цьому напрямкові, – американська студія Imaginary Forces. Їхні титри – «Сім», «Талановитий містер Ріплі» і багато інших. Ми хочемо зробити щось подібне – середнє між анімацією шрифта і мінікліпом. З телевізійних проектів у Росії мені зараз дуже подобаються титри серіалів «По той бік вовків» і «Дронґо».

Титри «Ключів від смерти» зроблені в стилістиці коміксу. Як на мене, дуже доречний хід, бо він найліпше віддзеркалює природу серіалу, який по суті є певним телевізійним коміксом-трансформером. Це свідомий підтекст?

У принципі – так. Ми працювали в тісному співробітництві з режисером серіалу Всеволодом Плоткіним. Він приїхав зі своєю ідеєю гри в “п’ятнашки” і трактував жанр цього серіалу як іронійний детектив. У процесі творчого діалогу виникла ідея створення титрів-коміксів. Єдине, що на це потрібно було зважитися продюсерам, оскільки проект витратний – кожна серія потребувала своїх ориґінальних титрів. Адже, за задумом, передбачалося, що комікс будується на подіях попередньої серії, водночас починаючи нову. Така багатосторінковість. Фактично довелося робити титри на кожну серію, але тим вони і цінніші. Та й ідея своєчасна – комікси зараз дуже модні.

А завдяки чому періодично комікс опиняється на хвилі моди?

Ну, комікс – дуже пластична мова. На Заході ця культура розвинена значно краще, ніж у нас. Там комікси – не просто графічні малюночки. Це високохудожні твори, зроблені в абсолютно різних техніках: акварель, гуаш, темпера, навіть олійний живопис. Ми деякий час вивчали стилі коміксів. Актор Слава Вонятицький, котрий останніх років п’ять “крутив куб” на каналі “1+1” і котрий живе і працює в Берліні, привозив нам звідти на свій смак найкращі комікси. Тому що в Україні такої літератури недостатньо.

Тобто процес самоосвіти у вас іде паралельно з процесом творення?

Без цього просто ніяк. Ми передплачуємо всі часописи, бо жити відірвано від світових процесів неможливо. Звичайно, можна інтуїтивно винаходити якісь речі, але існує загальний процес – і літературний, і художній, і музичний. Дизайн – це всього лиш адекватна форма того стану, що його нині переживає суспільство.

Комікс – це мистецтво персонажів. Взагалі-то в дизайні каналу найвагомішою константою є персонаж, людина, живий об’єкт. Це особисто твій смак?

Смак теж не остання справа. Але, думаю, головне – це та ідея, що лежить в основі позиціонування самого каналу. Слоґан “1+1”: «Ти не один!» Не можна ж до ослона звертатися. Завжди повинні бути персонажі, що народжують нормальну людську емоцію. Справді, комп’ютерної графіки як такої у нас мінімум. Туди завжди інтеґрована жива істота – чи то людина, чи тварина. Просто хочеться знайти і передати якесь відчуття теплоти, добра і затишку, оскільки “1+1” – канал родинний. І канал спокою також. Так багато аґресії в телеефірі, що хочеться часом це якось компенсувати.

Ольга Клінґенберґ

KINO-KOЛО #16



Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com