Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

30.11.2015 19:18

Алла Самойленко: «Епоха Смоктуновського давно минула, тепер кіно – це типаж»

"Мені пощастило, що я працюю з молодими режисерами, з поколінням, яке виросло без совка", — каже Алла Самойленко, один із відомих українських кастинг-директорів. Її роботу можна оцінити в прем'єрному українському фільмі "Брати. Остання сповідь", в інших картинах ( "Мелодія для катеринки", "Таємничий острів", "Параджанов", "Зелена кофта", "Поводир" та ін.). Нещодавно Алла взяла участь як кастинг-директор і в проекті "Океану Ельзи" — "Життя починається знов".

Катерина Константинова, "Дзеркало тижня"

— Алло, які головні риси передбачає ця професія — кастинг-директор?

— Для успіху в професії кастинг-директор має бути передусім добрим комунікатором, психологом, фізіогномістом. Він має володіти певним культурним багажем у царині кіно, театру, живопису.

Кіноекран любить асоціативність. Тому насамперед важливий типаж актора.

Наприклад, типаж Амелі. Відразу зрозуміло, що ця героїня має бути веселою, легкою, витонченою. А якщо стоїть завдання знайти образ Мерилін Монро, то тут відразу ж на перший план виходить підкреслена сексуальність.

Нині багато талановитих молодих акторів, розвинених інтелектуально й орієнтованих на високі зразки мистецтва. Вони апріорі прагнуть зніматися в якісному кіно. Проте це надзвичайно залежна професія. Залежна від кастинг-директорів, режисерів, продюсерів.

Безперечно, в кожного кастинг-директора є своє коло улюбленців-акторів, визначене комфортом у спілкуванні та власним смаком.

Коли створюєш акторський ансамбль у фільмі, то мусиш також усвідомлювати, наскільки людям буде комфортно працювати пліч-о-пліч. Намагаєшся не зводити людей, які колись посварилися.

Головне у виборі акторів — зовнішня й внутрішня схожість на персонажа, певний віртуальний образ, сформований в уяві кастинг-директора під час роботи над сценарієм. Впливають на вибір і перегляд театральних спектаклів, і особисте спілкування з акторами, і те, що я вже бачу на екрані, тобто зіграні в кіно ролі.

Є проблема — багато акторів звикають зніматися в низькопробному кіно. У результаті, вони втрачають здатність справлятися із завданнями, які ставлять перед ними хороші режисери.

— Розумію, що на майданчику доводиться працювати і з професіоналами, і з непрофесіоналами. Але що потрібно людині для того, аби з непрофесіонала вона виросла у справжнього артиста?

— Якщо є таке бажання, то насамперед потрібен набір фотографій, резюме, в якому зазначаються фізичні параметри, вік, конкретні навички (наприклад, гра на піаніно, заняття спортом). Треба, природно, викласти цю інформацію на певних ресурсах, кастингових базах.

Людина може, за бажання, знайти й ключових гравців кіноринку (великі студії) і спробувати розмістити своє резюме та фото в їхніх базах даних. Якщо людина активна й зовні примітна, можливо все!

Процес становлення з талановитого непрофесіонала в чудового актора може забрати кілька років. Починати слід подалі від камери, так простіше зорієнтуватися — масовка, груповка, далі — ролі зі словами, великі ролі... Якщо людина хоч трохи обдарована і її супроводжує удача, в неї є шанси потрапити й у велике кіно.

Буває, що талановиті люди стають кіноакторами і в літньому віці. Наприклад, Маргарита Качулова почала зніматися, коли їй було 63 роки, в 65 їй уже давали ролі зі словами. Ще один персонаж — Володя Бєляєв: потрапив у кіно в 48 років. Це людина з примітною зовнішністю, яку неможливо забути. Невдовзі почали його знімати "зі словами". І… він став грати брутальних героїв. Його фільмографія вже налічує десятки кінострічок. Він також знявся в головній ролі в короткому метрі "Листопад", у картині, що побувала на багатьох фестивалях. І таких випадків чимало.

— Чим відрізняється робота кастинг-директора у великому прокатному кіно від роботи в серіальній лінійці?

— Коли створюється прокатне кіно, то спочатку виникає задум, потім — концепція. Далі прописуються образи акторів, на цьому етапі працює кастинг-директор. Лише після того в роботу включаються режисер і оператор. Отже, тут кастинг-директор працює спільно з продюсером. Тоді весь фільм працює на інтонацію, на атмосферу. Це закордонна модель створення фільму, у нас же кастинг-директор працює передовсім із режисером.

А для серіалів акторський склад найчастіше збирають, спираючись на смаки продюсерів каналу, для якого знімається продукт. Тому думку режисера й кастинг-директора не завжди враховують. Функція кастинг-директора зводиться до обслуговування бази та вміння швидко пропонувати нових кандидатів замість тих, які не підійшли.

— Якою мірою ви самостійні у своїй діяльності? Чи більше — залежні?

— Власне, всі мої улюблені фільми, а саме ті, які вийшли, — результат того, що я наполягала, переконувала. Вірила в того чи іншого актора.

Давно працюю з п. Асадчим. І навіть такий досвідчений продюсер, як він, знає, що коли наполягаю на чомусь, то, можливо, треба поступитися.

Звісно, добре, коли є тандем — кастинг-директор і режисер. Тоді виникає співтворчість. У якийсь момент можу прокинутися серед ночі від усвідомлення правильного рішення. Наприклад, одного разу зовсім випадково побачила актрису Вероніку Шостак на роль Ївги у "Братах". Весь день я провела на кастингу у львівському театрі ім. Заньковецької, а ввечері туди прийшла групка студентів. Серед них побачила профіль рудоволосої дівчини. Мене як блискавкою пронизало — це наша Ївга! Записала з нею проби. На той час їй було всього 16 років, а ми шукали дорослу 25—30-річну акторку. Проте в дівчат-галичанок є особливість: вони на вигляд трохи старші за свій вік. І Вероніка надзвичайно добре зіграла дорослу жінку. Стосовно цієї кандидатури мені не треба було довго переконувати режисера Вікторію Трофименко. А ось перед продюсерами нам довелося відстоювати нашу героїню! Так само наполягли на участі в проекті Наталі Половинки.

— А на чому наполягали продюсери?

— У продюсерів комерційний підхід. Вони передбачали велике європейське кіно.

Взагалі, кастинг на фільм "Брати" був важкий. Та й тематика своєрідна. Отримували і відмови від цікавих людей через їхню приналежність до православної віри, бо сюжет картини, на їхню думку, просочений духом католицизму.

У процесі кастингу в мене було дві подорожі на Західну Україну. Побувала в багатьох місцях, записувала прекрасне відео з акторами. Навіть доїхала до аматорського театру в Івано-Франківській області, у селі Прутівка. Раніше це була Карлівка, осередок "Просвіти". Цьому театру насправді понад сто років. Колектив створює постановки, з якими потім їздить на аматорські фестивалі.

У Західній Україні для "Братів" знайшли Миколу Березу, Романа Луцького. Взагалі, всі актори в цьому фільмі з Західної України, крім киянина Віктора Демерташа. Підбирали літніх Станіслава і Войтка — під образи молодих героїв.

— Із чого полягає для вас сам процес затвердження того чи іншого актора на роль у фільмі?

— Та з усього! Має значення контакт: наскільки людина психічно рухлива, і який у неї темперамент. Якщо потрібен герой жовчний, рвучкий, гнівний, а я дивлюся на людину й розумію, що її психофізика цього не передбачає, то на даному етапі ліпше не продовжувати кастинг. Адже тепер загальносвітова тенденція у зв'язку з особливістю монтажу така, що кадри на екрані змінюються досить швидко.

Це не продукція 1950-1960-х, коли все знімали довгим планом, і була високого рівня драматургія. Тоді була школа, якщо говорити про радянське кіно. Тепер же, наприклад, як у фільмі "Божевільний Макс", — швидка нарізка, у глядача немає можливості довго думати, чому герой такий, а не інакший. На перший план виходить зовнішність, психотип. Ці факти й мають повідомити, хто наш герой. Епоха Смоктуновського в кіно давно минула, тепер кіно — це типаж.

Тому нинішнє кіно тяжіє до типажності. Як, наприклад, "Зелена кофта" Володимира Тихого. Цей фільм сповнений носіїв образів.

Ще одна риса сучасного українського кіно — воно прагне бути трохи гарнішим, ніж життя. У цьому ми близькі до американців. А ось європейське кіно не поспішає додержуватися зазначеного принципу: там можна зустріти не найкрасивіших акторів.

Але коріння наше — українське поетичне кіно. Тому нам і ближче сприйняття краси на екрані.

— Кажуть, на одну з головних ролей в українському фільмі "Брати" пробувався Петро Мамонов із Росії. Це правда?

— Він не пробувався. Він нам зразу відмовив. З релігійних переконань. З відомих акторів були проби з Петром Бенюком, Адамом Цибульським із Дрогобича. Сподобався, але відмовився зніматися, актор із театру ім. І.Франка Валерій Дудник.

Пам'ятаю, пробувався один дуже цікавий чоловік з Івано-Франківська, він точно відповідав вимогам сценарію: був худим, виснаженим, страшним. Але всередині він виявився м'яким, як овечка. Як знайшовся Олег Петрович Мосійчук на роль старого Войтка? Мені дали телефон художнього керівника Тернопільського театру (в них дуже поганий сайт, нічого не можна розгледіти). Я зателефонувала з проханням допомогти в пошуку акторів і з голосу зрозуміла, що це наш Войтко. Йому 54 роки, він приїхав до нас на проби. І ми з полегшенням зітхнули, бо зрозуміли: це і є наш герой. Пластика його обличчя така, що його дуже легко старити. Причому наш художник-гример Марія Пілунська зробила неймовірне — ніхто й не сумніватиметься, що йому всі 75 років.

Для нього робота в "Братах" — рідкісна удача, зважаючи на акторську долю цієї людини. Тільки уявіть: востаннє він знімався далекого 1970-го на кіностудії ім. Довженка. Дике упущення, що ніхто з режисерів його не знімав. Він був дуже гарним. Справжній герой. Та й актор хороший. Тепер його знову почали помічати.

— В Україні близько сотні театрів. Чи в кожному з них ви можете знайти потрібних артистів для зйомок?

— Театр на театр не схожий. Наприклад, із Львівського театру ім. Марії Заньковецької або київського театру ім. Франка акторів знімати важко. В них великий плюс — суто театральна манера гри, розрахована на великі зали. Але кінокамера дивиться на актора зблизька. І видно всі найменші нюанси міміки.

— Від деяких акторів на телеекрані наш глядач уже стомився. А де брати нові обличчя? Глибинка? Близьке зарубіжжя?

— Усе залежить від проекту. Якщо проект добре оплачуваний, можна копати й вишукувати. Запрошувати з-за кордону, зокрема. Тим більше що гонорари в новеньких, ще не засвічених акторів завжди будуть нижчі, ніж у столичних відомих. Але якщо говоримо про таких зірок, як Стас Боклан із Молодого театру, то й гонорар має бути відповідний. Або акторові має дуже сподобатися матеріал, щоб він знявся за помірні гроші.

Є негласний табель про ранги, відомий вузькому колу професіоналів від кіно. Гонорар актора вибудовується відповідно до його творчої біографії. Але, в принципі, у нас в Україні акторів, які б могли похвалитися тим, що вони роблять касу, практично немає. Їх можуть вважати такими. Але насправді це роздуте, не той рівень.

Своїх зірок треба і вирощувати, і висвітлювати. Але в Україні це робиться стихійно. І виходить, що повсюди піарять тільки тих, хто представляє кіно не найвищого рівня. Наприклад, зірки серіалів про попелюшок чи ментів. Просто в каналів сильні піар-служби…

— Що важливіше для претендента на ту або іншу роль — артистизм чи харизма?

— Це важко розділити. Можна розділити такі поняття, як органіка й артистизм. Артистизм — повсюдний кураж, здатність і готовність завжди щось зображати, миттєво включатися в гру, щось показувати, імітувати. Але не всі наші актори до цього готові. Для кіно, яке ми бачимо на екранах телевізора, більше потрібна органіка, тобто здатність максимально натурально існувати в кадрі, а надмірна грайливість там буде недоречна. Харизма — визначення, швидше, соціальне, ніж суто акторське.

Я, взагалі, не рекомендую артистам, які мріють про велику кар'єру в кіно, зніматися в рекламі та довгих серіалах. І, навпаки, робота в короткому метрі в хорошого режисера — це завжди творчість. Багаж, який не дозволить збити планку. Далекоглядні актори завжди шукають фестивальне кіно. Бо це певний клас, їхня фільмографія, резюме.

— У вас був досвід роботи з іноземцями?

— Так, і чималий. Мені часто доводилося шукати акторів за кордоном — у Німеччині, Польщі, Литві, Великобританії… Вони охоче їдуть сюди, щиро цікавлячись нашим кіновиробництвом. Важко було запрошувати іноземців, коли у Східній Україні почалися воєнні дії, — всі стали остерігатися.

Я їздила в Болгарію на запрошення продюсера, коли там знімали фільм "300 спартанців: Розквіт імперії". Возила туди наших моделей для зйомки.

Фантастичне явище — те, "як" працює голлівудський майданчик. Величезний павільйон на двісті людей. Туди залучають спеціалістів з усього світу. Все працює як машина, як годинник. І цей майданчик миттєво вмовкає на першу ж команду режисера: "Мотор! Камера!" Це як симфонічний оркестр.

А як у них поводяться з артистами, персоналом, з усіма учасниками кінопроцесу! Цей рівень для всіх однаковий, незалежно від того, зірка ти чи персонал. У нас же навпаки. Якщо зірка — возитимуть, кружлятимуть, селитимуть, а якщо ти персонал — то полишений напризволяще. Одне слово, нам є до чого прагнути.

Я ж у процесі своєї роботи зрозуміла, що до кожної людини треба ставитися як до родича. Якщо ми робимо проект, то весь свій час присвячуєш тільки цьому. Ще — такий вид діяльності передбачає велику особисту залученість, тут неможливо з холодним носом бути успішним. Якщо вкладаєш, то й отримуєш.

Вірю в наше кіно. З нинішнього активного вирування відбудеться велика індустрія, зі своїми особливостями та правилами.

Катерина Константинова, "Дзеркало тижня", 13 листопада 2015 року, №43




Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com