Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

12.08.2016 17:58

Юлія Шашкова: «За рік після моїх зйомок на передовій у країні нічого не змінилося»

Володарка Ґран-прі кінофестивалю «Відкрита ніч» Юлія Шашкова — про стрічку «Волонтери війни», громадську варту Hero.ua і про кінорежисера Володимира Тихого.

Олена Коркодим, «Детектор медіа»

Випускниця Київського державного інституту театрального мистецтва режисерка Юлія Шашкова є авторкою короткометражних фільмів, учасницею «Вавилону’13» і заснованої «вавилонівцем» Ярославом Пілунським громадської варти Hero.ua. Її роботи увійшли до кіноальманаху «Мудаки. Арабески». Поряд із Володимиром Тихим пані Шашкова виступила режисеркою документального фільму про Надію Савченко «Наша Надія» (2014 рік). Також її зйомки увійшли до колективного документального фільму «Вавилону’13» «Сильніше, ніж зброя». Юлія Шашкова не раз і не двічі фільмувала в зоні бойових дій на сході України й за цими матеріалами планує завершити фільм «Волонтерський шлях».

18-хвилинна стрічка «Волонтери війни» стала тріумфаторкою фестивалю «Відкрита ніч — 2016». Робота Юлії Шашкової завоювала Гран-прі й перемогла в номінації «Найкращий документальний фільм». Фільм оповідає про селян, які віддають останнє на потреби бійців на сході України. Операторами виступили Ярослав Пілунський та Юрій Грузінов. 90% стрічки становлять матеріали зйомок одного дня в селі Бесідка, що на Київщині.

Роботи більшості дебютантів, що демонструвалися в рамках «Відкритої ночі», за якістю та креативністю є експериментальними. Порівняно з іншими неігровими стрічками з програми фестивалю фільм Юлії Шашкової вирізняється майстерною роботою з фактажем, змістовними епізодами, довершеними візуальними рішеннями.

— Юліє, чому саме Бесідка? І яка взагалі історія створення фільму?

— Це село Ставищенського району не менш стародавнє, ніж Америка. Його мешканці повною мірою пережили всі історичні трагедії — Голодомор, війну, тисячі смертей. І все це лише зміцнило бажання допомагати. Для мене найцікавіше, що така небайдужість до інших у Бесідці виявилася не в часи Майдану, а була здавна.

— Як знімався цей фільм?

— Він для мене почався з кінцевих кадрів нинішньої стрічки. Спочатку ми з’їздили з волонтерами на схід і привезли українським військовим продукти. Потім стало цікаво: як же ця допомога збирається, звідки її привозять? Ми взяли знайомих волонтерів, які займаються такими «зборами» в рамках ініціативи Hero.ua, і рушили до Бесідки.

Зняти окрему історію про цих людей хотілося давно. Колись зробили такий епізод «Недоробили» для YouTube-каналу «Вавилон’13». І цей мікрофільм за участі «ватника» переглянули понад 100 тис. людей. І вийшло, що його побачили в селі, куди ми їздили. Було трохи незручно, що знімали про те, як люди збирають передачі на схід, а кіно вийшло про «ватника». І все хотілося зробити фільм і про селян — хоча б заради них самих.

А взагалі, в мене вже є матеріал для стрічки «Волонтерський шлях». Рік тому Юрій Грузінов і Ярослав Пілунський покликали знімати на схід. Тоді ми з волонтерами проїхали через усю передову. Я задумала road movie: чимало цікавого трапилося дорогою, були зустрічі, що запам’яталися...

— Щодо «Волонтерів війни»: скільки часу тривали зйомки в селі?

— Один день.

— Герої фільму спілкуються про політику й навіть пафосні речі: «Найкращий пам’ятник Небесній сотні — це зміни в країні». Як склалася така змістовна розмова? Чи підводили селян якось до тих чи інших цитат, що увійшли у фільм?

— Взагалі ніяк не спонукала говорити про те чи інше. Ставила запитання, яке цікавило насамперед: «А чому ви зараз даєте ці продукти?» Єдине, що, можливо, трохи спровокувала героїню, поставивши під час розмови запитання: «Хто наш ворог?» І почалося…

Але в принципі всі маніфести — це природна мова. Їздили по селу, шукали виразних персонажів. Їх там таких багато, лише не всі були виразні в кінематографічному сенсі.

— Наскільки люди відкриті до розмов і запитань?

— Знадобилося мінімум режисерських хитрощів заради виразності й відвертості. Крім того, окремі люди дуже соромилися камери. Я звернула увагу на небагату на вигляд жінку, яка була вдягнута у драні штани, однак волонтерам віддала мало не півхати. Але фільмувати її було неможливо — жінка ходила за мною мов тінь, ховалася за мою спину. А треба було ж і звук писати, думаю: «Що за гра така?» А жінка: «А я все зрозуміла, як ви знімаєте. Але зніматися не буду, бо я в драних штанях — ганьба на все село».

— Що для вас важливіше — робити фільми швидко, аби доносити проблему до громадськості, чи вести авторську роботу задля наступних поколінь?

— Одне іншому не заважає. Якщо розумієш, що можеш за два дні зробити короткометражку для веб-каналу «Вавилону’13» чи Hero.ua, то робиш. А є матеріали для фільмів, які просто чекають свого часу. Тим більше, те, що знімали в зоні військових дій рік тому для «Волонтерського шляху», не втратило актуальності, сідай і роби. Країна за цей час не змінилася.

— Чи скоро побачимо фільм «Перша сотня», над яким Ярослав Пілунський та Юрій Грузінов працюють уже тривалий час?

— Це дуже цікавий матеріал, і я рада, що хлопці мені його довірили. Зйомки цього фільму почалися ще на Майдані. Потім ця робота переросла у великий проект, що переміг і на Work іn Progress в Одесі, й на пітчингу Держкіно. І от ми готуємо прем’єру на осінь, дуже поспішаємо…

Одна з ідей Hero.ua — що за всіма змінами в країні стоять конкретні люди. І мені завжди дуже цікаво, хто ці люди.

З іншого боку, оповідь про Майдан у кіно зазвичай ведеться з позицій його учасників. А в нас виходить кіно, яке говорить саме за себе, як в ігрових кінокартинах. Я в захваті від «Українських шерифів» Романа Бондарчука, ці проекти перегукуються підходом: документальне кіно з ефектом ігрового, де замість акторів — живі люди.

— Ваш чоловік Володимир Тихий є лідером багатьох ініціатив — альманахи, «Вавилон’13». Чи спілкуєтеся з ним на професійні теми, чи впливає він на вас як на режисера?

— Звісно, впливає. Тільки цей процес взаємний — я теж впливаю на Володимира Тихого. Ми все обговорюємо. Точно не можу сказати, що перебуваю під його художнім впливом. У нас із ним схожі погляди на кіно, й таких, як я, чимало. Однак у своїй роботі ми самостійні. Часом радимося, що було б непогано робити ті чи інші речі, як і взагалі було б непогано робити хоча б щось. У мене є море задумок, та якось не на часі. А у Володимира проектів нереалізованих разів у десять більше, ніж реалізованих. За окремі з них серце кров’ю обливається. Однак Володимир за них братися вже не хоче. А відкладав через інші проекти: наступний, наступний, наступний. І як на них не відволікатися, коли це, наприклад, «Вавилон’13»?

Ця ініціатива відбулася завдяки Тихому. Юра Грузінов, Ваня Сауткін, Тихий, я, Ваня Левченко, Денис Воронцов вийшли на Майдан першими і зняли фільм «Все попереду». І вже буквально за пару днів інші автори «Вавилону» об’єдналися в цьому бажанні фільмувати Майдан як наше протистояння. Тут же до ініціативи долучилися такі нові автори, як неймовірна Юлія Гонтарук, Роман Любий, Лора Артюгіна. І цей перелік можна продовжувати дуже довго.

— А як Володимир Тихий відреагував на вашу перемогу в фестивалі «Відкрита ніч»?

— Прокидаюся в неділю о сьомій ранку і бачу, що Тихий уже не спить, а читає Фейсбук. Каже: «Так, мені написала Олена Коркодим, що хоче взяти в тебе інтерв’ю. Напевне, ти щось отримала на фестивалі…»

Фото Олени Івашкіної




Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com