Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

16.07.2003 18:30

АдаптаціяІнтерв’ю з Чарлі Кауфманом, Спайком Джонзі та Ніколасом Кейджем

Почнемо з того, що Чарлі Кауфман виглядає зовсім не так, як він зображує себе у фільмові “Адаптація”. Він нормальної ваги, зовсім не рудий і не лисіє. Фактично, якщо це дійсно справжній Кауфман (подейкують, що він винайняв акторів, які їздять на ці зустрічі замість нього), він худорлявий і дуже смішний хлопець. У його рисах також є щось доволі схоже на ґнома або на дитину, і поєднуючи це з неслухняним чорним волоссям на голові, починаєш майже очікувати, що він зараз почне розповідати, чому віддає перевагу “Чупа-чупс” або “Снікерз” на відміну від інших солодощів.

Ніколас Кейдж, навпаки, виглядає саме так, як і очікувалось. Тобто, якщо ви очікували, що він виглядатиме точно так, як його герой Рік Санторо зі стрічки “Очі змії”/Snake Eyes. Він повненький, вдягнений у чорний костюм і виглядає заклопотаним. Спочатку здавалося, що це пов’язано із “зірковістю”. Зрозумівши потім, що цього часу він був заклопотаний розірванням тримісячного шлюбу з Лізою Мері Преслі, можна вважати, що він являв собою суцільний спокій. Він носить величезну смарагдову каблучку на правій руці й маленьку шляхетну обручку з двома скромними діамантами – на лівій. Він увесь час щось машинально малює, поки журналісти ставлять ті ж питання, які він уже чув безліч разів. Він малює візерунки, ніби намагається пригадати свою улюблену картинку зі “Спіроґрафа”.

Спайк Джонзі має повну бороду, яка вкриває обличчя з теплим, церковно-лагідним ротом. Він такий, яким мав би бути продукт компанії Jim Henson Creature Shop*, якщо вони мали б зробити аніматронного Ісуса. Ставлення до нього формулюється таким чином: вам не подобаються люди, яким не подобається він.

Ось ці трійко, що вони мандрують під чужими прізвищами (справжнє прізвище Джонзі – Шпіґель, Кейджа – Коппола, Кауфмана – ... хтозна, чи це його справжнє прізвище, чи ні), використовують хитрування, щоб приховати свої справжні обличчя, навіть маскують свої емоції, зараз просувають фільм про природу знання та реальности, що він є одним з найкращих фільмів року, – “Адаптація”. Джонзі та Кауфман уже працювали разом до цього. Їхній дивний ефемерний “Бути Джоном Малковичем”, де вони виконували ті ж ролі, а саме режисера та сценариста, був ориґінальним фільмом. Але навіть він блякне порівняно з “Адаптацією”.

У цій стрічці вигадана істота на ім’я Чарлі Кауфман (товстий, що він лисіє, серійний мастурбатор) отримує завдання адаптувати для екрана “Викрадача орхідей” – чудову книжку, автором якої є вигадана істота на ім’я Сьюзен Орлеан. Кауфман цілковито не розуміє, як це зробити. Книжка дійсно чудова, але не вкладається в будь-які уявлення щодо фабули й не підлягає кінематографічній інтерпретації. Кауфман у важкому становищі і він це розуміє. Водночас його брат-близнюк Дональд Кауфман пише спекулятивний сценарій, використовуючи найбанальніші ходи, які тільки можна собі уявити, і при цьому чудово проводить час (і отримує фантастичний успіх). Чарлі, який переживає творчий ступор, що він буває в письменників, звертається по допомогу до Роберта Маккі, сценарного ґуру й ведучого сценарних семінарів. У цей час Орлеанс втрачає розум від героя свого роману, орхідейного браконьєра на ім’я Ларош, що призводить до жорстокої катарсичної розв’язки за участи Чарлі, Дональда та аліґаторів.

Не треба звертати увагу на те, що більшість цих вигаданих героїв мають прототипи у реальному житті. Роберт Маккі – це дійсно ґуру сценарних семінарів. Існує Сьюзен Орлеан і вона справді написала книжку з назвою “Викрадач орхідей” (хоча, треба обов’язково зауважити, швидше за все, вона не є схильною до позашлюбних зв’язків і вбивств меґерою, яка сидить на наркотиках). Справді існує Джон Ларош, і в нього дійсно не вистачає зубів. Але не намагайтеся з’ясувати в Кауфмана, Джонзі чи Кейджа, хто є хто чи що є що. Вони захищають свій фільм, немов незайману молодшу сестру, і під час інтерв’ю постійно намагаються піти від прямих відповідей. Але все ж треба спробувати. Джонзі, втім, починає круглий стіл з питання до нас:

Джонзі. Так IMDb базується тут?

IMDb. IMDb була заснована у Великій Британії і велика частина наших співробітників працюють у Брістолі та в усьому світі. Однак наші редактори, відділ продажу і керівництво базуються тут. Між іншим, я вам залишу свою картку. Якщо щось у даних щодо вас видається вам неточним чи неправильним і якщо це дійсно неточно чи неправильно, я обов’язково це виправлю. (Ми звертаємося до Кауфмана і демонструємо йому майже пусту сторінку IMDb щодо нього). В нас на вас нічого немає.

Кауфман. І це відповідає дійсності.

Чи ви бачили сторінку семінару Роберта Маккі про ваш фільм? (Ми передаємо їм роздруковану версію сторінки http://www.mckeestory.com/adaptation.html).

Кейдж. Хто це написав?

Це дійсно з сайту семінару Роберта Маккі.

Кейдж. Але... так... це він ось це написав?

Думаємо так. Припускаємо. Це має абсолютний вигляд заяви (пихатим тоном): “Роберт Маккі є героєм “Адаптації”!” В усьому цьому немає ані краплини гумору.

Кауфман (переглядаючи сторінку). Ти ба! І він поставив першим ім’я Дональда у рубриці “Сценаристи”.

Ви розмовляли з Робертом Маккі про його появу...

Джонзі. Так. Після першого варіанту сценарію Чарлі, я думаю, виконавчі продюсери відіслали його всім: Джонові Ларошу, Сьюзен Орлеан, Робертові Маккі. Й одного дня ми зустрілися з Маккі. Очевидно, він мав якось зреаґувати, адже ми використали його книжку та його семінар. І він прийшов і подивився стрічку приблизно два місяці тому. Він сказав, що вона дуже смішна, але дуже гарна. Тобто, він мав почуття гумору щодо неї і відчув, що ставлення до нього є поважним.

Чи ваш будинок дійсно такий спартанський? Чи дім ув інтерпретації художника-постановника якось відтворює ваш власний будинок?

Кауфман. Ні. Все це було написано в сценарії. У стрічці є справжні речі, але також є й вигадані речі, і мені здається зайвим переглядати все й казати, що саме. Я дійсно дуже хвилювався з приводу адаптації згаданої книжки. Послідовність подій також досить реальна. Мене найняли, щоб адаптувати цю книжку. Я боровся з нею. Я трохи втратив розум. Я впав у відчай. Я вирішив вставити себе самого у сценарій – і так і вчинив.

Але ж іншого способу адаптувати “Викрадача орхідей”, ніж той, що ви використали, не було.

Кауфман. Ох, можливо хтось це зміг би зробити і хтось колись має це зробити. Я, сказати б, чекаю на цнотливу адаптацію “Викрадача орхідей”. Я написав свій сценарій для компанії Джонатана Деммі, вважаючи, що його може зацікавити це як режисера. Тоді, як я отримав роботу, не мав наміру вставляти себе у сценарій, а коли я все ж це зробив, я не уявляв, що мене гратиме якийсь актор. Я уявляв себе, а не актора, який мене грає, ось так я це й написав. У цей час Спайк фільмував “Малковича”, і я з ним розмовляв про це, хоча про те, що він може бути режисером не йшлося, поки пізніше не “відпав” Джонатан. Але я не хотів, щоби багато людей знали про цей проект. Я навіть студію про нього не повідомив. Але я розповів про нього Спайкові, тому що ми разом фільмували “Малковича” і тому що він мій друг. Коли я з’явився з цим конкретним варіантом і був у глухому куті щодо його реалізації, він виказав неабиякий ентузіазм з приводу нього, що мене дуже підтримало. Думаю, якби не ця його реакція, я запсихував і кинув би сценарій; мені здавалось, що я втрачаю розум і сприймаю все дуже близько до серця.

Ми читали, що спочатку цей фільм був завдовжки у три години. Що було у цій годині?

Джонзі. Перший монтажний варіант мав довжину чотири години, але це був не той варіант, який комусь можна показати; це був той варіант, який має монтажер, коли робить первісну збірку...

Кауфман. Ми вирізали одного з трійнят.

Всі деякий час регочуть

Інший журналіст питає про фінал фільму, який, здається, приймає дуже клішовані сюжетні ходи, що їх використовує Дональд і більшість голлівудських ремісників. Він хоче дізнатися про думку Кауфмана з приводу того, чому це зроблено саме так.

Кауфман. Відповісти на це питання важко, адже воно включає до себе щось таке, що ми не бажали б робити, а саме – тлумачити нашу інтерпретацію подій у фільмові. Є щось, що відбувається у стрічці по мірі розвитку сюжету, і ми хочемо, щоб цей досвід залишився в кожного замість того, щоб щось пояснювати. Але я скажу, що для нас було важливо нічого не пародіювати. Було дуже важливо, щоб постійно існувала серйозність у ставленні до персонажів, незалежно від того, в якій частині фільму вони існували. Наша зацікавленість завжди в тому, щоб немов би створити розмову в картині замість того, щоб дати вам будь-який висновок. В мене немає жодних відповідей, і думаю, з мого боку було б самовпевненістю стверджувати, що вони в мене були. Якщо ми можемо створити стрічку, щодо важливости якої люди матимуть різні думки, це завжди буде нашою метою.

Журналіст продовжує: Мене просто більше цікавила ваша думка про гарно зроблений сценарій.

Кауфман. Мене цікавлять гарно зроблені сценарії, я просто не впевнений, що знаю, що це таке. Я думаю, що гарно зроблений сценарій має характерні риси, які залежать від того, про що ви пишете. Я не думаю, що існує єдина формула гарно зробленого сценарію, і що все має відповідати їй. Я думаю, що гарно зроблений сценарій, як і будь-що, є гарно зробленим, тому що він відповідає цілям матеріалу, який ви пишете.

Ми знаємо, що ви з небажанням розповідаєте про те, що відбувалося чи не відбувалося, але, все ж таки, чи ви були колись у ліфті...

Кауфман. ... у своєму житті??

...зі Сьюзен Орлеан і нічого їй не сказали?

Кейдж. Ну, я не знаю, чи дійсно нічого не було сказано...

Всі знову сміються. Кауфман готується відповісти. Він збирається це зробити. Він не збирається цього робити. Він піднімає голову. Ні... Він не збирається цього робити. Ми знімаємо питання.

Чому ви вибрали саме цю сцену з “Малковича” для початку фільму? Сцену всередині його власної голови з багатьма Малковичами? (У цій сцені Малкович є особливо брутальним і вимогливим на знімальному майданчикові “Малковича”, хоча, можливо, з найкращими намірами. Його важко заспокоїти).

Джонзі. Це було чимось певної миті, що... (Джонзі, здається, бореться із собою відносно того, що сказати, як відповісти на питання)... е... я не знаю, мені здається, що певної миті... мені здається, що дещо з того, що ми... мммммм... дещо з того, що ми зафільмували... дещо з цього було взято з першого фільму...

Кауфман. Дещо з цього було поєднанням.

Джонзі. Дещо з цього було поєднанням. Саме так. Мені здається, ми не хочемо... мені здається. Я не знаю. Чарлі?

Кауфман. (наче знімаючи його з гачка) Це було в сценарії.

(До Кейджа) Тепер, коли ви ще довше зв’язані з містером Кауфманом, відвідуючи прем’єри, літаючи разом, розмовляючи з нами, чи можете ви розповісти, що в ньому такого? Може, якісь конкретні манери, які б примусили вас думати: “Чорт забирай, я мав би ось це теж зіграти!”?

Кейдж. Ні, тому що Чарлі Кауфман на сторінках сценарію не був власне Чарлі Кауфманом. (Кейдж починає час від часу швидко бурмотіти). До того ж, зі Спайком я мав можливість віддатися дуже хвилюючому і незвичному видовищу. Я був немов би на автопілоті. В мене були думки, ні, дозвольте виправитися; насправді в мене було небагато думок, в мене були відчуття. Тому я віддав Спайкові глину, з якої можна було ліпити образ. Я не хотів забагато думати про нього. Я хотів слідувати інстинктові й робити те, що я мав робити, виходячи на знімальний майданчик зі своїм уявним начерком суті Чарлі Кауфмана. Це був, мабуть, чи не єдиний раз, коли я приходив додому й не мав цих важких роздумів про те, що зроблено не так. З іншого боку, я звертався з деякими ідеями і казав: “Давайте спробуємо ось так!”, і ми завжди це пробували, тому що Спайк схильний до співпраці. Він – та людина, котра зацікавлена подивитися на все з різних боків і граней персонажів – від смішних до величних. Деякі ідеї, що я їх пропонував, були дуже вже...

Наприклад??

Кейдж. (Кейдж вперше за час інтерв’ю відверто посміхається). Ну, є ось ця сцена, де мене перериває Дональд, коли я мастурбував. І я бажав дійсно озвіріти. Розумієте, по-справжньому озвіріти і спробувати, де саме були стиснуті його лицеві м’язи й випирали вени (Кейдж дивиться навкруги з дійсно пустотливою переможною посмішкою, розуміючи, що це, власне, не зовсім “дуже вже”, але, здається, не зовсім впевнений, чи варто обговорювати, що саме було “дуже вже” відносно його ідеї, яку він ще не висловив). І все ж таки, зробивши щойно те, що він зробив (він гигикає), він усе ще, розумієте, у стані ерекції. Ну, ми тоді спробували один такий дубль (тепер сміється Джонзі; Кейдж вирішує, що він не буде розповідати, що ще трапилось) і, я не знаю, ось так.

Це лише одна з багатьох зупинок у розмові, після якої вона продовжується, але всі троє продовжують активно себе цензурувати. Якщо б уявити, що може існувати портал до людського мозку, насамперед його треба було б використати, щоб побачити процеси мислення, які проходять у головах у цієї трійці під час їхнього промоційного туру.

Кейт Сайментон



Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com