Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Сервис покупок в Америке МЕГАЗАКАЗ - доставка с amazon в украину детальнее на megazakaz.com

'

26.10.2004 11:32

Богдан Ступка. Актор і президент

Розмову вела Аксінья Куріна
14 жовтня 2004

Останніх років його розривають на шматки... Міністр культури, президент міжнародного кінофестивалю, керівник великого тетру. Кожна роль варта уваги. Ступка тут, Ступка там… Утілення шекспірівського гасла про те, що світ – театр… А Ступка-актор не тільки визнаний, але й неперевершений! Інтерв’ю організував – як мізансцену побудував. У буфеті театру ім. Франка, в отченні друзів і соратників. Ну, зрозуміло, короля грає оточення. І грає дуже довго – впродовж двох годин: авторські балачки, анекдоти, жарти, спогади з життя і, певна річ, трохи горілки...

Як ви ставитеся до того надзвичайного кіноуспіху, що прийшов до вас цього року? Маю на увазі ролі у фільмах «Свої» та «Водій для Віри».

Позитивно…

Чи не жалкуєте, що цього не трапилось раніше?

Жалкую... Хоча успіх колись був. Потім – антракт. Це як між першою і другою дією в театрі.

Розкажіть про свою творчу лабораторію.

Секрет.

То, може, розповісте про технологію роботи над роллю?

Це все секрет. От помру, тоді дізнаєтесь, а поки що все секретно…

І яким чином ми зможемо дізнатися?

Я все записую.

А думка відкрити акторську школу Богдана Ступки вам ніколи не спадала?

Відкрити актроську школу імени мене, тобто Богдана Ступки?! Ні, ніколи... Може, тому, що я не педагог. Може тому, що педагогом треба народитися. Це незвичайна, особлива річ – бути педагогом. Я ж беруся тільки за те, що вмію чи можу. Ось був міністром культури півтора року, взявся і цю зіграв роль.

Сподобалось?

Так, сподобалось.

Її можна назвати найулюбленішою роллю?

Ні, але – одна з таких.

А яка найулюбленіша?

В Микола Задорожний в “Украденому щасті”, Тев’є-Тевель, дядя Ваня. Зараз з’явилися нові улюблені ролі – цар Едіп, Зіґмунд Фройд.

“Істерія” – вистава Григорія Гладія про Фройда. Ви нею задоволені?

Так, дуже.

Плануєте змінити імідж театру Франка з традиційно консервативного..?

Це у вас він “консервативний”. У нас такого іміджу немає.

А експерименти плануєте надалі?

Ми їх весь час робимо. Ви не помітили?

Ні.

Значить, повз пройшло…

Хочу запитати про вашу неперевершену акторську техніку. Пам’ятаю, це було давно, бачила, як ви працюєте на знімальному майданчику. Ну, такі собі балачки, жарти зі знімальною групою. А потім лунає команда: мотор! І Богдан Ступка в одну мить перетворюється на персонажа...

Я читав про великого російського актора Романова. Я не бачив його на сцені, але чув, що коли він приходив на телебачення, то травив анекдоти, а потім легко входив у кадр. Гадаю, це нормально. Він розповідав анекдоти, а сам думав, як він увійде в кадр. Той анекдот він вже, напевне, розповідав тисячу разів, і йому навіть не треба було грати його. Таким чином, він налаштовував себе на гру. І входив у цю гру дуже легко.

А чому це така рідкість серед наших акторів?

Українські актори вміють усе. Навіть краще, ніж російські.

Та ну?!

А ви що, схиляєтесь перед російськими?

Жодним чином.

Українські актори цим володіють чудово. Ну я ж цим володію, і я українский актор!

Та тому ж і питаю: ви – можете, а інші – ні. Чому?

Я вчився у Бориса Тягна. А він учень Курбаса. І є багато талановитих українських акторів, але їх чомусь не знімають.

Ваша роль в фільмі “Свої” Дмітрія Мєсхієва, коли ви побачили результат, це перевершило ваші очікування чи ні?

Я щось інтуїтивно відчував цього року. В конкурсі фестивалю “Кінотавр” був “Водій для Віри”. Всі критики казали: ви отримаєте приз. Та я відповідав, що ні, бо мою роль сприйматимуть як роль другого плану. Так і вийшло – мені нічого не дали. А стосовно “Своїх”, то я фільму не бачив. Тільки шматочки, коли озвучував деякі епізоди, там, де вийшов поганий синхроний звук. Тобто уявлення про результат не було. І коли я повернувся з форту Буаяр до Києва, то Московський кінофестиваль уже добігав кінця. Мені телефонують і так тихесенько пиатають: „А чи можете бути ви завтра на закритті фестивалю в Москві?” Кажу: “В мене ж вистава, „Тев’є”. Не можу”. Питають: ”А заміни нема?”. Я: “Нема”. Вони: “От, шкода”. Тоді й зрозумів – щось буде. Наступного дня ґримуюся перед виставою. Мені телефонують із Москви: “Богдане Сильвестровичу, Меріл Стріп зараз передає Мєсхієву ваш приз за найкращу чоловічу роль”. Ось тоді я зіграв Тев’є так, як ніколи в житті. „Своїх” я досі не бачив, дивитимусь на відкритті “Молодости”. Передали мені приз – статуетку „Срібного Ґєорґія”, красива така, там написано «The beast aсtor”... Ну а коли про акторську школу, то, гадаю, що українська – дуже добра. Але це справа смаку. Просто вам подабається інша…

Можливо.

Якби ви любили українских акторів, інакше б до них ставилися. От українські журналісти мені кажуть, що наша школа погана, а я не можу зрозуміти, чому. Дивлюся “Бідну Настю” – погана російська акторська школа... Зрозуміло, коли росіяни фінансують фільм, усі головні ролі віддають російським акторам. Так само – американці. Пам’ятаю, 1993 року возив сценарій Артура Войтецького до Голлівуду, на Paramount Pictures – там багато вихідців звідси. Даю Юліку Файнеру сценарій Войтецького “Тев’є”. Кажу, що гроші потрібні, а відповідь така: всі головні ролі –американцям, актори другого плану – українці. Заперечую: ні, всі головні – наші, українські, в тому й цінність, а другорядні для американців. „Ні, – каже, – на це ніхто грошей не дасть”. Ну, я звідтіля й поїхав. Оце вам Paramount, де всі – звідсіль, де заходиш і чуєш російську мову...

(До розмови прилучається режисер Сергій Маслобойщиков)

Маслобойщиков:

- Стосовно різниці між російською та українською школами. Хоча зараз ніяких шкіл уже й не існує… Але про те, що було раніше, гадаю, Богдан Ступка є винятком, бо тієї старої школи українського театру, що я бачив, Ужвій, наприклад, це була школа вживання. Ступка володіє брехтівським прийомом, на власний персонаж завжди дивиться трохи збоку, ніколи повністю в нього не занурюється. Завжди між персонажем і ним самим лишається дистанція. Представники класичної української школи театру Франка цим прийомом не володіли, а Ступка володіє. Ось так, але я можу помилятися.

Ступка:

Ужвій, Сергію, у Марка Донського знімалася. Бучма знімався…

Маслобойщиков:

… знімався у найправовірніших стрічках… Та ж річ не в тім…

Ступка:

Надхненні “Райдугою” Донського, італійці зробили неореалізм, а Бучма знімався в Ейзенштейна!

Куріна:

Це ж виняток.

Ступка:

А Масоха? А Бистрицька, яка закінчила Київський театральний інститут!?.

Куріна:

Бистрицька казала, що в перших фільмах вона ще не володіла технікою…

Ступка:

Так, вона стала старшою і в неї з’явилося більше штампів.

Маслобойщиков:

Гадаю, краще не типізувати.

Ступка:

Так. От “Бідна Настя”...

Куріна:

То ж серіал!

Ступка:

До чого тут це? У будь-якому серіалі актор може себе гарно показати. Якщо режисер хороший … Хоча, тут справа смаку. Наприклад, Чухрай робив у “Водії для Віри” сімнадцять дублів, двадцять, двадцять один… Нерви ж цьго не витримують!

Епізод з картоплею – скільки було дублів?

Два. Зробив перший і сподобалось. Але про всяк випадок попросили ще повторити...

Ви багато граєте патріархів: російського, українського, єврейського. Є різниця? Чи образ Батька – це щось спільне для всіх?

Я граю людину, а людина – вона у цім світі однакова.

Але ж образи відрізняються. Звідкіля приходять персонажі? Ви спостерігаєте за реальністю і потім конструюєте щось? Або ось деякі письменники кажуть, що всі герої десь уже існують, треба тільки уважо прислухатись, почути і відчути героїв. Ви конструююте чи слухаєте?

Ну, мабуть.

Тобто?

Ти все сама знаєш, сама розповіла, ти теоретик, а я практик. Роблю – і все.

А режисерські амбіції, як часто прокидаються?

Та вже не прокидаються. Колись хотів поставити спектакль за Мрожеком, а потім зрозумів, що це не моя стезя – режисура.

Але бути керівником великого театру, потім – міністром, хіба це не “режисура”?

Так, своєрідна режисура.

Використовуєте свої вміння, свій мистецький досвід, коли спілкуєтеся з сильними світу цього?

Я за ними спостерігаю, а потім використовую спостережене.

А різниця між кінематографом і театром для вас існує?

Кіно використовує досвід театру. В театрі мені поталанило, що я мав справу з гарною драматургією. Мене не брали на радянські п’єси, казали, що у Ступки “отріцательноє обаяніє”.

???

Позитивний герой – блакитноокий, а я був такий собі неврастенік-холерик, і мене запрошували в “Чайку” грати Трєплєва, Едмунда в “Королі Лірі”. Ще – “Човен хитається” Ярослава Галана.

Що для вас важливіше: визнання серед профі, колеґ, чи серед широкого кола глядачів?

І там і там однаково важливе.

Чи маєте мрію про якусь незіграну роль?

Хотів би отримати “Оскара”, взяти розкладачку, поїхати в Голлівуд і там жити.

Та невже там краще?

Такого досвіду нема, не знаю, але хотів би.

А що з незіграного?..

Є актори, що мріють про Гамлета. У мене подібного ніколи не було. Ну, я мріяв зіграти так, щоб усіх вразити наповал… Та в молодості зустрів актора, що він усе життя мріяв зіграти Гамлета, а з того вийшов жахливий провал. Я після цього перестав фантазувати про якісь ролі. Доля має вести.

Ви вірите в долю?

Так. У долю, в те, що поталанить... Ти можешь бути геніальною людиною, талановитим актором, та коли немає фарту й потрібних людей поруч, нічого не вийде. Буває, люди стрічаються, а ти проходиш повз них, не помічаєш, не зупиняєшься. І то катастрофа! І ще: потрібно сприймати людину, коли з нею спілкуєшься. А в мене є така якість, я вмію зупинитися поруч із цікавою людиною. І я завжди з цього багатів.

Чи були у вашому житті етапні люди, що визначили долю?

Іллєнко Юра, мій хрещений батько в кіні. Був ще Міхаіл Ульянов, після “Білого птаха з чорною ознакою” він мене запрошував до театру працювати. Я навіть не знав, що він режиссер. Я свого товариша спитав: що це за режиссер – М. Ульянов, не знаю такого. Він каже: то ж той актор Міхаіл Ульянов, що тобі так подобається… Шляхи розходяться, потім сходяться. Але потрібно, щоб таланило, чи інтуїція потрібна. Взагалі, це чудова річ – інтуїція!.. Ось зі “Своїми” як склалося? Дали мені на зйомках цей “вінчестер юнайтед” і в болото кинули. Я в тілогрійці в болоті, темература –

вісім градусів. І я подумав: Сильвестре Сталоновичу, ну якого біса це тобі потрібно? Ті хлопці, Хабенський і Гармаш ходять, стріляють і нічого. А я тиждень бігав, стріляв, падав і гадав, куди я потрапив? Але потім зіграв одну психологічну сцену й режисерові це сподобалось; він на моніторі дивиться і каже знімальній групі: давайте поаплодуємо акторові, що він добре зіграв. Я тоді замислився: можливо, щось із цього вийде... Я знімався у “Водії для Віри” в Севастополі, там температура 28 градусів, потім їхав до Пскова – там 8 градусів. Заробив два рубці на серці, було два мікроінкфарти. І ні про які призи тоді не думав. Мені приємно, що так воно сталося на Московському фестивалі. Тим паче, що Алан Паркер був головою журі. Це ж не “мєждусобойчік”, на Паркера не натиснеш...

А що вас на рівні сценарію у „Своїх” зачепило?

Там була доля. Якщо в сценарії немає долі, то це не цікаво. Тепер пропонують ролі губернаторів, міністрів, великі гроші, але я відмовляюсь. Від п’яти таких фільмів відмовився. Долі немає, ти просто присутній. А навіщо мені просто присутність на екрані? Ось зараз я погодився зніматися в комедії Романа Качанова “Взяти Тарантіно” і отримав пропозицію від Кіри Муратової.

Вже кілька років поспіль ви президент фестивалю “Молодість”...

У фестивалю гарний резонанс, у тому числі – й за межами країни. До Києва приїздять кінематографісти з усього світу, і це в усіх розуміннях прекрасно!

Може, ви ще щось хотіли сказати, а я не спитала?

Я вас люблю.

Богдан Ступка сміється.

(Завіса. І – бурхливі оплески).



Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com