Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

20.05.2005 13:29

У страху – великі очіKINO-КОЛО, літо (18), 2003

Якщо жорстокість у кіні зображена правильно, вона піднімає з глибокого дна наш тваринний страх. У страху очі великі. Беззахисність, несподіваність, біль. Спостерігаючи таке на екрані, ми шоковані. Ми панікуємо. Інколи нам здається, що автор просто насміявся над нами, холоднокровно натиснув на слабкі місця. Інколи нас вражає його сміливість. Інколи ми вбачаємо в такому показові аморальність. Інколи відсутність моралі здається нам найвищим проявом свободи. Деякі з нас жорстокі. Інші люблять боятися. Деяким із нас бракує сильних почуттів. Інші від них стрімголов тікають. Звісно, тема жорстокости в кіні має дві основні реакції глядачів: за і проти. Вперше стрічка “Незворотність” була показана на Каннському фестивалі 2002 року. Фільм одразу ж отримав кардинально протилежні відгуки. Скандальна слава супроводжує його й понині.

Є такі стрічки, які нецікаво дивитися, якщо ви знаєте, що в них відбувається. “Незворотність” – не з таких. І з якихось, можливо, незнаних намірів, якщо ви ще не бачили цієї жорстокости, ви захочете випробувати свою чуттєвість. Знаєте ви чи ні – все ті ж жахливі почуття викликатиме довга сцена вбивства на початку фільму. Неймовірний шок – дев’ятихвилинний, з тортурами та збоченнями, кадр ґвалтування головної героїні фільму Алекс (Моніка Белуччі). “Незворотність” – це історія помсти, що демонструється в зворотному напрямку. Якщо ви витримаєте перші 20 хвилин фільму (тобто жорстоку його частину) – за свою мужність дістанете віддяку. Далі ви побачите красу та щастя, які ще не було спотворено, закохану пару (Венсан Кассель, котрий грав Маркуса, був чоловіком Моніки Белуччі на час зйомок), непідробно еротичні та чуттєві сцени між ними. Відверті розмови Маркуса, Алекса та П’єра (її колишнього коханця, якого грає Альберт Дюпонтель) про її сексуальне задоволення. Вечірка, де плаття Алекс робить її ще сексапільнішою...

Попри те, що “щастю” присвячено понад ¾ фільму, жорстокість перших сцен залишає ваші кулаки стисненими, а спину зігнутою. І ви захоплюєтеся майстерністю Ґаспара Ное або ж дорікаєте йому за злі наміри. Або...

Це інтерв’ю було взяте Клебером Мендонсою на Каннському фестивалі 2002 року після прем’єри фільму. В розмові брали участь Ґаспар Ное, Моніка Белуччі, Венсан Кассель й Альберт Дюпонтель.

Ґаспар Ное. Перед фільмуванням я переглянув декілька сцен страти. Одна з них була сценою з фільму “Страта”. Ми бачимо, як чоловіка вбивають, і половина його обличчя спотворена. Кадр продовжувався хвилину. Зазвичай фільми зображають смерть одну, дві, п’ять секунд. Але насправді її можна показувати довго. Я ніколи не бачив такої сцени в кіні. Якщо це добре зробити, вона мусить справити навіть більше враження, аніж ті документальні сцени страт, що я бачив. Це якраз була спроба зробити подібну сцену. Крім того, звичайно, ми не могли зняти її вживу. Тож ми використовували три манекени. Проте, коли голова араба руйнувалася, сам манекен залишався негнучким. Отже, ми відзняли окремо маленькі фраґменти, а потім, на постпродукції, з’єднали. Хотілося, щоб воно виглядало, начебто було знято одним кадром. Але навіть так манекен залишався неживим. Тож ми працювали приблизно шість місяців, змушуючи голову трястися, а зуби вилітати. Нарешті вийшла сцена, якої я ніколи раніше не бачив. Щось від документального і щось від експериментального кіна. Я гадаю, що сцена вийшла сильною і здатною вразити тому, що вона щось фіксує. Ми прагнули показати вбивство як вбивство, в найгіршому, реальному його прояві, а не просто вигадане вбивство з ефектним пострілом. Показати так, начебто це відбувалося насправді.

Клебер Мендонса. Як ти гадаєш, чи змінить твоє ноу-хау спосіб показу жорстокости в кіні? Адже те, як ти зробив це у своєму фільмі, безперечно вражає.

Ґаспар Ное. Багато чого змінилося у фільмі на шляху від відзнятого матеріалу до остаточного варіанта. Ми спочатку зняли на камеру “супер16”, а потім перевели матеріал у цифру і змонтували в програмі AVID. Тож інколи з 16 робочих кадрів ми отримували сцену, що виглядала так, немовби знімалася одним довгим кадром. Далі, у комп’ютері, перевели готовий фільм у високу розрізнювальність. Це зробило його форму незвичайною. Я гадаю, що багато сцен у кінематографі могли б виглядати набагато цікавішими, якби режисери використовували цю можливість. Сьогодні можна змонтувати один кадр із найкращих шматків різних дублів так, що ніхто й не помітить.

Чи міг би ти (до Венсана Касселя) бути коло Моніки під час зйомок сцени зґвалтування? Можливо, навіть на знімальному майданчикові це було б важко спостерігати... Моніко, тобі було б легше, якби він був поряд?

Венсан Кассель. Я хотів прийти, щоби підтримати її, але Моніка була проти. Для її партнера, актора Жо Престіа, це також було б жахливо. Натомість я вирішив поїхати на південь Франції і тиждень там відпочивав, вправляючись у серфінґу.

Ти запропонував, а Моніка відмовилася?

Венсан Кассель. Авжеж! Не те, щоб я дуже хотів на це дивитися... Але Моніка – в неї яєць вистачило!

Ґаспар Ное. Я знав, що вона радикальна, але щоб такою мірою! Коли ми зняли першу сцену, вся група сказала: “В неї є яйця!”

Моніко, тобі сьогодні важко було переглядати цю сцену?

Моніка Белуччі. Так, мені й досі непросто на це дивитися. Хоча в принципі було цікаво, бо ж я не знала, як із цим упораюся. Зґвалтування – не те, що репетируєш перед зйомками. Ми відпрацьовували тільки рухи. І доки ми не почали, я не знала, що саме робитиму. Отже, я спробувала, а потім робила це знову і знову, і знову...

Скільки було дублів?

Моніка Белуччі. Чотири.

Ґаспар Ное. Ми відзняли шість дублів за два дні. І найгірше було те, що три дублі від другого дня були чудові. У кожному з них були ґрандіозні моменти, і мені довелось ухвалювати рішення досить довго. В одному – чогось бракувало, потім ми вирішили, що нам подобаються всі, і врешті-решт ми вибрали № 5.

Я пам’ятаю тебе у фільмові “Малена”. В цій стрічці над твоєю героїнею також було здійснено наругу...

Моніка Белуччі. Раніше зі мною такого не траплялося. Зазвичай у фільмах я така недоторканна... Лише в “Малені” та “Незворотності” я граю у жорстоких сценах. Втім, “Малена” – ніщо проти “Незворотности”. Там була жорстокість, однак у значно слабшому прояві. Зґвалтування – це щось більше, ніж просто жорстокість. Я завжди кажу, що в сексі постійно наявний елемент насильства. А коли в жінки немає вибору сказати “так” чи “ні”... вона може просто померти. Ось чому зґвалтована жінка здатна навіть на вбивство. Бо це найгірше, що може статися. А в цій сцені ми маємо не просто зґвалтування, а дещо огидніше, і на це неможливо дивитися. Крім того, фільм зроблено дуже точно, дуже реалістично, і це ще одна причина, чому зґвалтування в ньому важко сприймати. Це як удар у сплетіння. Цей фільм – як життя.

Очевидно, що картина зіткана з багатьох суперечностей. Питання до всіх. Фільм було знято людьми, що дуже особисто ставляться до процесу його створення. Як вам вдавалося, з одного боку, підтримувати стан фрустрації героїв, а з іншого, – зберігати здоровий глузд, аби прагматично втілювати ці образи на майданчику?

Венсан Кассель. Ми знали, що робимо. Ми не планували “каннського скандалу”. Трохи зарано було про це думати, хоча сама ідея непогана. Ми знали, що робимо щось таке, що викличе сильні почуття. Одні люди закохаються у фільм, інші його ненавидітимуть.

Альберт Дюпонтель. Ми шукали сенсації. Прагнули зробити щось особливе. Аби фільм відрізнявся від тих, що показують у “прайм-тайм”.

Венсан Кассель. Скажи мені, хто твій ворог, і я скажу, хто ти.

Моніка Белуччі. Це не якась особлива жорстокість, якої не показували раніше в кіні. Ми бачили “Сало”, або “Доставу”, або “Механічний апельсин”. У цих фільмах насильство також виглядає абсолютно живим. І мені здається, таке кіно варто дивитися час від часу. Навіть сама реакція того варта. Я гадаю, те, що ми зробили такий фільм, – дуже важливо.

Повертаючись до тієї ж самої сцени: чи проводила ти якусь емоційну підготовку?

Моніка Белуччі. Я не можу розповісти, що саме робила, тому що це дуже особисте. В цьому є щось не дуже раціональне. Все, що можу сказати – я цілий день переглядала дуже важливі для мене фільми. В кожного актора це відбувається по-своєму. Я ж казала вам – ще за п’ять хвилин до зйомок я не знала, що робитиму. Я просто там опинилася. І коли це усвідомила, почалася зйомка.

Ґаспар Ное. Фільми такого взірця мають дуже чітку ідею. У вас є сценарій, потім ви граєте. У нашому випадкові все було навпаки: спочатку ми відзняли матеріал, а потім було слово. Ось чому під час роботи відчувалась якась ненадійність, і разом із тим, ми наближалися до життя, до енерґії.

Може, так і варто було б назвати фільм – “Ненадійність”?

Ґаспар Ное. Може й так. Ми знімали фільм хронологійно, оскільки достеменно не знали, що відбуватиметься. Фільм постійно змінювався, і ми не хотіли припуститися помилки. Ми мусили пам’ятати, звідки прийшли. Перша сцена, яку ми зняли, – у квартирі з Монікою.

Моніка Белуччі. Коли фільм жорстокий, коли режисер фільмує жорстокість, про нього кажуть: “Це жорстока людина”. Аж ніяк! Ґаспар був цілковито зворушений, навіть плакав... Фактично, він знімав жорстокість, бо ненавидить її.

Коли Ное запропонував знятися у фільмі, чому ти погодилася?

Моніка Белуччі. Я хотіла з ними працювати. Я мріяла працювати з Ґаспаром, бо бачила його фільм “Один проти всіх”. Я знала, що його точка зору – дуже виважена, водночас провокаційна і неординарна. Байдуже, що часом ти отримуєш удар у сплетіння і це важко перетравити – все одно хотілося працювати. Крім того, я дуже хотіла працювати з Венсаном та Альбертом, і це була чудова нагода зробити щось усім разом.

Ґаспар Ное. Для мене цей фільм був абсолютною несподіванкою. Виникла ідея працювати разом...

Моніка Белуччі. Це було так: хлопці, у нас є гроші та актори. Робота повинна тривати два місяці. Ми можемо працювати разом. Знайдіть історію.

Ґаспар Ное. В мене була ідея зробити фільм про помсту. Так, що далі? Історія розгортається в зворотному напрямку! Так-так-так! А потім у колективну роботу кожен вклав якомога більше енерґії.

Моніка Белуччі. Для нас важливіші були ми, а потім – фільм.

Альберт Дюпонтель. Справді, першого разу, коли він мені зателефонував, я подумав, що він, мабуть, покурив щось не те, чи що... Зробити фільм за два місяці! Але вийшло. Так-так. Достеменно! Ти шукаєш гроші, а ти пишеш сценарій...

Венсан Кассель. А перша розмова про постер! З’явилася ідея для постера – о, її ж можна використати для сценарію!

Сьогодні вранці відбулася дискусія про Голлівуд. Про акторів, що в жодному разі не хочуть там зніматися. Яке ваше ставлення до цього?

Венсан Кассель. В ідеалі я хотів би робити такі європейські фільми, які демонструвалися б усюди. Але мети поїхати працювати до Голлівуду й стати інтернаціональним актором у мене немає. Я хочу брати участь у відновленні французького та європейського кіна. Гадаю, мені це вдається. Коли я раптом чую, що американські байкери прийшли на показ “Незворотности” і не витримали – чорт забирай, я почуваюся чудово! Якщо ми робимо фільми, котрі їм важко витримати, – це вихід! Ми робимо щось ориґінальне та сильне. Та ще й на додачу воно є абсолютною альтернативою тому, що відбувається у світі, бо американське кіно – всюди. Тож, як на мене, ми – “нові європейці”.

Ґаспар Ное. Одного разу хтось навіть дорікнув, що фільм – надто сентиментальний. Буцімто музика надто сентиментальна!

Моніка Белуччі. Такі фільми, як “Достава”, “Листоноша завжди дзвонить двічі”, “Пристрасть тіла” – фільми абсолютно чуттєві, сильні та глибокі. Збочень, що там знаходимо – більше не відтворюють у кіні. І я дуже щаслива, що тут у мене є нагода робити такі фільми. У Голлівуді я б її ніколи не мала.

Ґаспар Ное. Американське кіно 1970-х було таким вільним! А сьогодні все начебто зроблено для блокбастерів, відеокліпів та фільмів рейтинґу “R”*... Їхня дійсність – це дійсність з рейтинґом “R”... Тоді як життя – це щось більше за рейтинґ “R”...

Чи було це принциповим рішенням – не коментувати сцени, в якій двоє у барі вбили не того чоловіка... Тобто не коментувати, а...

Ґаспар Ное. Помста – сліпа сама по собі. Месники ніколи не знаходять правильної відповіді.

Моніка Белуччі. Можливо, ухвалювати вирок – це природно, але тупо. Тому що шляхом жорстокости ти йдеш лише в одному напрямку. Ти сліпнеш. Ти ніколи не повернешся. Звідси і назва – “Незворотність”.

Переклад з французької вступ і підготовка до друку Богдани Смірнової



Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com