Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

02.09.2005 15:47

Велика спокуса...Фьодор Бондарчук і "великий стиль"

Ностальгія за "великим стилем". Або так: спокуса "великим стилем". Ось вона, жертва – доволі успішний кліпмейкер і телеведучий Фьодор Бондарчук. Випробування "великим стилем" і складнопостановочним кіном він, схоже, витримав. Упертий максималіст, він таки зробив свій проти-правил-дебют масштабним і дорогим. Чого це насправді йому коштувало, схоже, лишається за межею слів. У червні 2005-го, коли відбувався фестиваль "Кінотавр", Фьодор Бондарчук майже дійшов до фінішу зі своєю дебютною “9 ротою”. Лишалися останні найнестерпніші тижні роботи й кілька місяців до прем’єри.

Аксінья Куріна. Чому ви обрали саме військову тематику? Це модно?

Фьодор Бондарчук. Коли я про це думав, Росія взагалі ніяких фільмів не випускала, а потім з’явилось чимало стрічок про війну. Але мене це не злякало, бо я знав, щó хотів зробити, й не бачив того, про що міркував, на екрані у своїх колеґ. Я мав власне уявлення про фільм, який хотів би створити. Друге: я бажав зняти велику картину – якщо можна взяти в лапки – “епічне полотно”. Воно мало бути розтягнуте в часі на рік-півтора й виражене в достатньо масштабних подіях. Сам сценарій та історія невеликі – про роту повітрянодесантного полку. Дія відбувається під час виведення радянських військ з Афґаністану. І третє: картина про війну була приваблива з погляду форми. Мене дуже цікавив технічний аспект візуального ряду фільму. Тут можливо те, чого, скажімо, не зробиш у камерній драмі з трьома акторами. Якщо узагальнити відповідь: інструментарій, форма і тривання в часі.

То що, Голлівуд десь поруч?

Не знаю, ви ж не бачили фільму.

Але кіно ж складнопостановочне, з величезним розмахом…

Мені нескромно про це казати. Тим більше, це моя перша стрічка. Але можливо, це так.

Скільки ви готувалися? Здається, я чула про цей проект років зо п’ять тому.

Так, п’ять із половиною років, він починався з ідеї зробити римейк батькової стрічки “Доля людини” 1959 року. Ми хотіли зі сценаристом Пєтром Луциком адаптувати цю історію до сьогодення чеченської війни. Герой Шолохова із сорокових перейшов би в наш час. Хотіли не дуже змінювати твір Шолохова, не дуже змінювати фільм батька. Але так не вийшло, з багатьох причин. Зокрема й тому, що пішов із життя сам Пєтя Луцик, а один я не міг відповісти на ті питання, що виникали. Адже в Шолохова це був конкретний ворог – нацистська Німеччина. Питання були прозорі і зрозумілі. А в цій темі було складно трансформувати й передати все слово у слово. Може, Пєтя і знав, як це зробити, – а я ні. Адже я перебував у пошуках героя нашого часу, хотілося розповісти про мого однолітка. Я пішов до армії 1985 року, а ця історія почалася 1987-го. Тобто з цими людьми я міг би опинитися в одному часі й місці. Я знайшов Юру Короткова, мені допомогла в цьому продюсер Лєна Яцура, яка була поруч від самого початку проекту. Ми спілкувались (чому військовий фільм, що нас цікавить) – і він запропонував картину про фінал афґанської війни. І так збіглося… Ланцюг величезної кількости збігів, які ведуть мене від початку до сьогоднішнього моменту, супроводжуючи картину. І з'явилися ті люди, які реально брали участь у бою дев’ятої роти, коли в ньому був задіяний тоді ще нікому не відомий Усама Бен Ладен. Коли наші бійці, яким виповнилося лише по 18-20 років, зійшлися з найманцями -професіоналами. До кола спілкування Короткова належали люди, які брали участь в афґанській війні. Тож сценарій поповнився невеликими епізодами, персонажами зі справжніми прізвищами. І на початку фільму ми пишемо, що його базовано на реальних подіях.

Цей проект змінив вас як людину?

Так. Було життя до “9 роти” й після. І це стосується професії, і порожнечі, яка зараз усередині… Фільму ще не закінчено, ще немає копії, триває виробництво, і я тримаюся вже на останніх зусиллях. Я не міг уявити, що це стане настільки великою втратою емоціональних сил.

Тому що це був фізично важкий проект?

Цю ситуацію можна пояснювати по-різному. Я просто констатую.

Радянське кіно про війну видається нині тенденційним, ну, на мій погляд. Там не показано цілої низки проблем. Воно таке мітологічне. А ви що з цього приводу думаєте?

Я не люблю коментувати роботу своїх колеґ, тим більше з приводу теми, якою я сам займаюся. Єдине, що скажу: я цю стрічку зараз, у чорновому варіанті показував героям афґанської війни. Не штабним генералам, а людям, які справді воювали, попередив, що її знято з погляду солдата, а не офіцера, або командира, зсередини простого солдатського життя. Вони сказали: так, добре. Після перегляду було приємно від них почути, що дуже великий обсяг картини сприймається як документальне кіно. І це для мене було вкрай важливо. І – повертаючись до того, що я казав раніше, до технічного способу зйомки: ми вибирали його теж, хоча камери 35 міліметрів – важкі, особливо нова техніка АRRICAM. Ми робили прийоми зйомок наближеними до документалістики. Хоча є і багато постановочних планів, від цього нікуди не можна було подітися. Ми з оператором Максімом Осадчим 15 років займалися шоу-бізнесом і маємо уявлення про якість картинки, про те, який у неї повинен бути вигляд. Але ця документальність сприймання й ці судження військових – це для мене важливо.

Мене цікавить виробничий досвід: наскільки став несподіваним сам процес? Адже таких масштабних проектів у пострадянські часи не робив іще ніхто...

Ми планували 80 знімальних днів, а вийшло 120. Планували три місяці знімального періоду, вийшло п’ять. І, відверто кажучи, ми не були готові, навіть самі продюсери, до такого ретельного підходу стосовно зйомок. Наприклад, одна ремарка зі сценарію: “Літак завалився на крило й важко впав на летовище”, – а фільмували два тижні. А як падіння літаків по-іншому зняти? Зрозуміло, ми зіткнулися з масою складнощів під час зйомок.

Скільки було операторів?

Один головний, і до п’яти камер на сцену.

“9 роту” можна вважати продюсерським проектом?

Ні. Мені поталанило, що в мене такі стосунки з продюсерами. Я щасливий, що в цьому проекті бере участь Олександр Роднянський. 90 відсотків від наших дискусій або порад, що їх давали продюсери, я сприймав як творча людина на користь картини. Ніякого жорсткого тиску з боку продюсерів я не відчував. Навпаки, вони всіляко намагаються зберегти авторську версію. Можливо, вона мала б бути для нинішнього глядача компактнішою. На догоду глядачеві й на користь касі. Але ми йдемо на ризик, бо фільм триває дві години й сім хвилин.

А ви дослухаєтесь до членів творчої групи? Чи ви режисер-диктатор?

Ні. У мене бувають дискусії. Але втримати таку групу, згуртувати разом, створити максимально комфортні умови для акторів... У мене головні – актори, я обожнюю акторів, вони повинні комфортно почуватись. У мене п’ять головних героїв. А речі, що їх я намагався передати, – це чоловіче товариство, дружба, зрада, боягузтво. Слава Богу, ми знімали фільм за хронологією сценарію. І актори разом зі своїми героями зростали, долали різні складнощі. Виникала проблема комунікації, вони притиралися один до одного. Важливими є лінії взаємин між ними, те, як ці люди доходять до фіналу, коли фактично стають єдиним цілим. Отож, щоб актори це відчували й не звертали уваги на будь-що інше, слід було створити комфортне середовище на знімальному майданчику. Всі мали працювати на них. Знімальна група була величезна й багатонаціональна: освітлювачі – росіяни, механіки камер – німці, зарядники плівки – фіни, постпродакшн – фіни, камерамени – росіяни, солдати – українці, військові начальники – теж. І без диктатури цю картину було не зняти.

Ваші акторські досвіди – це таке гобі?

Гобі – це значить безвідповідально ставитись до професії, якою ви займаєтесь. Це моя неосновна професія.

Ну, і як ви працюєте в якості актора?

Із самовіддачею.

А як режисер з акторами як працювали?

Казати про те, як я працював з акторами, важко. Нехай вони самі про це скажуть. У мене є своя історія стосунків з акторами. Мені приємно, що вони пам’ятають про час, проведений разом.

Ви казали про документальну стилістику. А комп’ютерну графіку було використано? І в якому обсязі?

Комп’ютерна графіка є в одній сцені – падіння літака. Ми все знімали живцем, наприклад, будували кишлаки на два дні, а потім зривали. За останні 10 років – це перший безпрецедентний випадок, коли зарядили 400 фугасних снарядів та сім із половиною тонн солярки з бензином, щоб зняти кадр. Гелікоптерів не клонували на комп’ютері. Вони справді низько літали. Так і знімали піротехнічні вибухи. Єдине, чого не могли зробити, – це відрив хвоста літака, бо це дуже небезпечно для каскадерів. Це домалюють наші фінські партнери.

Які у вас були кінематографічні орієнтири?

По-перше, батько. По-друге, я великий кіноман. Я дивлюся все, починаючи від документальних фільмів (ну, коли, згадайте, показували про нафтові вежі, про досягнення в сільському господарстві) й закінчуючи мультфільмами, блокбастерами, які обожнюю. Дивлюся все. Орієнтири? Мабуть ті, що й у всіх кінематографістів...

“Всі кінематографісти”, на відміну від вас, кіна не дивляться. У тому-то й річ.

Мені подобаються режисери великого стилю. Хоча ось зараз я подивився стрічку Хамдамова “Вокальні паралелі”. Вона дивовижна, це інше мистецтво. Але те, що в мене викликає грім, бурю емоцій і творче піднесення, – це великі режисери: Коппола, Скорсезе, який усе ніяк не може отримати свого “Оскара”, це Олівер Стоун, Рідлі Скотт та інші. Нікіта Міхалков у цей ряд теж входить. Ось так.

А що робитимете далі?

Наступний проект зроблю з цією самою командою. 2006 року – початок знімального періоду. Все інше – поки таємниця. Скажу, що новий проект утричі більший, ніж “9 рота”.

*

Під час зйомок фільму Олександра Шапіро "Гепі піпл"/Happy People Фьодор Бондарчук приїхав до Києва, щоб зіграти, за словами режисера, “демонічного й сильного, абстрактного персонажа”.


Аксінья Куріна. Чому ви взагалі погодились зніматися в цьому фільмі?

Фьодор Бондарчук. Мені подобається працювати в Україні.

Українське коріння?

Можливо… Скоріше так. Я обожнюю сюди приїжджати… І, крім того, ви зараз переживаєте важкі часи: етап відсутности кінематографа з економічних причин… Чому погодився? Я просто читав статті про режисера. У мене викликає повагу хоча б те, що його попередній фільм брав участь у програмі Берлінського МКФ. Це по-перше, а по-друге – у фільму немає держпідтримки, люди знімають кіно незалежно. Крім того, знайомим, котрі передали мені запрошення, я довіряю, бо давно вже працюю з ними.

Цікаво, а хто саме рекомендував звернути увагу на цей проект?

Секрет.

Стосовно життя після “9 роти” ви на “Кінотаврі” так загадково сказали, що наступний проект буде втричі більший. У якому розумінні, що саме мали на увазі?

Розумієте, це ж образне висловлювання…

Сочі – Київ

Червень – липень 2005



Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com