Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

30.09.2005 12:17

Вілле Гаапасало та особливості фінського кіновиробництва

Дні фінського кіна в Україні відвідав у якості почесного гостя Вілле Гаапасало. Найвідоміший у країнах СНД фінський актор опановує нині нові кіноспеціальності – сценариста і продюсера.

Аксінья Куріна. Чи люблять фінські глядачі фільми своїх режисерів?

Вілле Гаапасало. За останні 10 років ставлення змінилося на краще – завдяки тому, що навчилися робити маркетинґ кіна, добру промоцію. Раніше цього не було, вважали, що такого не потрібно. Гадаю, самé кіно не дуже і змінилося, може, стало трішки більш європейським, ніж десятиліття тому. Хоча американська кінопродукція – вона скрізь, і ми з цим боротися, певна річ, не зможемо.

Чи залежало покращення ситуації від державної політики? Може, є інші чинники?

Ми все одно знімаємо з допомогою держави. Зараз іде зміна ґенерацій режисерів. І ще: раніше вважали, що робити реклами кіна не потрібно. Мовляв, кінематограф мусить бути мистецтвом, а реклами це взагалі не стосується. Але згодом зрозуміли, що кіно варто рекламувати, бо ж його ніхто не прийде дивитись, і що воно може приносити якийсь прибуток. Тому й відбулися зміни.

Як на мене, державне фінансування, навіть часткове, лише розбещує режисерів та продюсерів...

Для нас це єдиний спосіб знімати кіно. Інакше грошей у країні не знайдеш. І велике щастя, що влада видала наказ, згідно з яким у Фінляндії має бути знято не менше десяти фільмів за рік.

Чи беруть участь у кіновиробництві телевізійні канали?

Так. Телеканалів у нас лише чотири, два з них – державні. Отже, держава і з цього боку бере участь. Я, скажімо, як продюсер повинен відразу представити проект і Національному комітетові кінематографії, і телекомпанії. Комітет нічого не робитиме, якщо продюсер не має домовлености з останньою.

Чому саме надають перевагу фінські режисери?

Ми маленька країна, нам не зняти голлівудського кіна. Тож за останні 10 років у нас сформувалася реалістична стилістика. Ми фільмуємо актуальні речі – про сьогодення. У нас це популярно. Так сталося, що у 2003 – 2004-му вийшло чимало молодіжних картин. А цього року – більше традиційних сюжетів. Наступного – знову щось зміниться. Ми живемо такими-от хвилями. Проекти плановано за два-три роки. Якщо зараз написати сценарій, то його реально зняти роки через три.

Яка ситуація в документальному кіні?

Воно має успіхи завдяки телекомпаніям. Якийсь період навіть я міркував, чи не взятися за документалістику.

А якби ви захотіли стати режисером, вам легко було б знайти фінансування у Фінляндії?

Режисура? Я в цьому не впевнений. Усе ж таки я за освітою актор. Зараз продюсую один проект. Зйомки розпочинаємо 4 жовтня. А ще я є співавтором сценарію і, хоч як це дивно, знімаюся в головній ролі. Може, колись зроблю короткометражний фільм як режисер. Швидше за все, це буде дуже погана стрічка. Але я маю на це право.

Про що ваш фільм?

Це вельми химерне кіно. Бодай тому, що фінський фільм буде російською мовою. Головні герої – російські еміґранти, які живуть у Фінляндії. Ми відштовхувалися не від того, що хочемо робити російську стрічку, а від того, що є люди: син і батько. Я вважаю, що для чоловіка найважчі стосунки – це відносини між сином і батьком. Ми з режисером, виходячи з цього, два роки писали сценарій, і так склалося, що всі персонажі – російські еміґранти, котрі живуть у країні, але якось окремо від неї. Багато хто з них, на жаль, не знає мови. Сама ситуація нам сподобалась: дія відбувається у Фінляндії і водночас не в ній.

Запитання до продюсера: а який маєте бюджет?

Не скажу. Якщо відверто, дуже маленький.

Гаразд, тоді інакше. Який середній бюджет фінського фільму?

Комітет може надати щонайбільше 750 тисяч євро. Телекомпанії – менше, потім ідуть якісь приватні гроші. Нормальний бюджет фінського фільму приблизно мільйон євро. Коли два мільйони – то це дуже добре.

Чи легко було вам знайти кошти на власний проект?

Ні. Адже фільм – російською мовою, і це була найголовніша проблема. Держава фінансує винятково фінське кіно. У нас проходили складні переговори, і нам вдалося переконати Комітет, що наша стрічка таки фінська, хоча й російською.

Маєте великі сподівання на російський ринок?

Авжеж.

Яка назва вашого фільму?

Іще не визначилися. Робоча назва – “Це я”.

Чому, на ваш погляд, Акі Каурісмякі є найвідомішим у Європі фінським режисером?

Це так, він світовий, його всі знають. Є ще й інші хороші кіномистці. Я взагалі вважаю, що всі люди від початку – хороші. Це стосується й режисерів: якщо людина обрала цю професію – щось таке цікаве у ній існує. У когось є успішні проекти, у когось – навпаки. Це не залежить, від того поганий режисер, чи ні. Добрий режисер може зробити погане кіно, а поганий – добре. Тому що кіно – це не тільки режисер, не тільки актори, не тільки продюсер.

Ви шукали грошей на свій проект у Росії?

У цьому досі не було кончої потреби. Це можна робити, але йдеться поки що не про такий проект.

От ви подавали на розгляд свій проект до Національного комітету кінематографії. Яка процедура прийняття рішення передує наданню коштів?

Є Комітет і телеканали. Там це було розглянуто. Нині в Комітеті лежить наш дев’ятий варіант сценарію. Півтора року переробляли, почали з однієї історії – перейшли на іншу.

А чому? Це вимоги чиновників?

Нам сказали: „Хлопці, ідея ваша добра, але нам не подобається оце й оце, переробіть”. Вони мають на те право. Замовник завжди обирає музику. Ми ж не просто виконували те, що вони пропонували, ми щоразу переробляли все від початку, аби зберегти те, чого ми хотіли. У підсумку цей, дев’ятий, варіант, схоже, задовольнив усі сторони.

Ну, а якби ви очолили Національний комітет кінематографії, що тоді робили б?

Кіно має бути різноманітним. Зараз такий чудовий час, з’явилися цифрові технології. Можна купити камеру і знімати кіно власноруч. Скажімо, підлітки, які сидять у дворі, коли вигадають якусь класну ідею, можуть створити власну стрічку. Вони на ній не зароблять, але якщо їм цікаво й подобається – вони здатні це здійснити! І коли фільмувати візьмуться такі дворові хлопці, тоді всі зрозуміють, що для цього не край, як в Америці, мати 30 мільйонів долярів. Фільм можна зробити й за сто тисяч, коли є варта ідея. Мені до вподоби ця можливість. Вигадай добру ідею, а далі все вирішиться. Фільм можна створити й за тисячу долярів. Ми шукали грошей на кіно два роки. Я вже почав від цієї картини втомлюватися, хоча зйомки ще не почались. Я тим усім дуже ретельно займався впродовж цілих двох років! Я віддав би перевагу ситуації, коли мені запропонували б 50 тисяч і сказали: „Знімай!” Я миттю придумав би, яке кіно зробити, і ми його зняли б. Найголовніше – багато фільмувати. Чим більше працюєш – тим більше припускаєшся помилок, і тим більше на них учишся. Таким чином і з’являється можливість видати щось добре, коли трудишся багато. А якщо знімаєш раз на п’ять років, малоймовірно, що чомусь навчишся. Слід чимбільше робити, експериментувати й не боятися промахів. А виходить, що ми їх, навпаки, дуже боїмося. Бо від цього дуже багато залежить у житті. Зокрема – й сама наша доля: сьогодні зніму погано, а завтра мені на наступний фільм коштів не дадуть. І це боягузтво буває помітно у стрічках. Цього не повинно існувати. Треба знімати. Якщо не вийшло – ну й хай йому грець, рухайся далі. Може, наступного разу вийде, хтозна...

Це у вас перший досвід продюсера?

Ні, я вже робив короткометражки.

А чому вирішили взятися за це?

Бо таким чином з’являється можливість робити кіно, яке я хочу. І якщо воно вийде погане, я можу дорікати лише собі. Зазвичай як буває? Міркую, що і сценарій був не вельми, і продюсер винен. А коли я є і продюсером, і сценаристом – сварити нікого.

Маєте власну студію?

Так, я ще займаюся рекламою. Тільки для того, щоб знімати кіно. Весь прибуток компанії йде на кіно.

І давно існує компанія?

Чотири роки, рекламою займаємось півтора року. Ми працювали, щоб заробити на фільмування.

І у Фінляндії, і в Росії працюєте?

І там і там.

У Фінляндії росіяни іноді роблять постпродукцію, спецефекти. Як оцінюєте рівень цього виробництва ви, як продюсер реклами?

Рівень добрий, підтягуємося до європейського. Я цих людей знаю. Але це залежить не від технології, а від майстрів. Авто може купити кожен (якщо має гроші), а стати найкращим водієм – ні. Тут те ж саме. Справді, є майстри цієї справи.

Досвід роботи поза межами Фінляндії та Росії... Чи відрізняється характер кіновиробництва?

Я знімався в Канаді, менше в Європі. Відмінності зараз не дуже помітні, апаратура однакова. Різниця в тому, про що знімають кіно. У Європі – про сьогодення, про те, що тут і зараз діється на вулиці. А в Росії такого немає. У Канаді – теж. Вони поруч з Америкою, і там узагалі інша ситуація.

Ви сінефіл?

Багато дивитися не вистачає часу. З останніх вражень – Ларс фон Трір. Я тільки нещодавно подивився “Доґвілль”, це ж дуже старий прийом – театральна умовність. Але мене це просто приголомшило.

Кого з режисерів ви запросили б як продюсер? І в кого хотіли б зніматися як актор?

Як продюсер? Не знаю…

Може, того-таки Тріра?

Ні. Не думаю, що ми знайшли б спільну мову, бо він дуже сильна людина. Узагалі це не важливо – хто. Важливо, щоб у режисера була хороша ідея й сильне бажання її втілити. А як актор я хотів би грати в усіх… Звісно, в багатих режисерів, у тих, у кого з фінансами все гаразд.

А ви де більш зірка – в Росії чи у Фінляндії?

Не знаю, для мене це взагалі непросте слово – зірка. Скажу так: останні два роки мене стали у Фінляндії впізнавати. Доти нічого подібного там не було – хіба що в Росії.

Але вас важко впізнати, ви зовсім не схожі на ваших екранних героїв.

То й добре.

Не можу утриматись від запитання про національний характер. Наскільки типовим фіном є ваш герой у фільмах Алєксандра Роґожкіна?

Це вигадане, але в цьому є частка правди. І мені за це не соромно. Якщо нас вважають людьми, які дбають про природу, чи людьми чесними, то я – за. Хоча фіни – теж різні. Безумовно, фінський характер в “Особливостях національного полювання” – це перебільшення, але я не проти цього характеру.

Чи існує якийсь особливий фінський гумор?

Він чорний. Помітно чорний. Хтось казав, що в багатьох країнах на похороні веселіше, ніж у Фінляндії на весіллі. Адже ми вельми сувора нація. Проте, вважаю, ми дуже справедливі. Фінський гумор особливий, і він міцно пов’язаний із мовою. Я десь читав, що вся культура створюється завдяки мові.

Чи добре фінські глядачі сприймали “Особливості...”?

Ці фільми добре пішли на Півдні Європи й дуже погано на Півночі. Мабуть, для жителів Півдня це дуже екзотично, тож вони це дивились із задоволенням. У Роґожкіна багато мовних жартів, їх неможливо перекласти. Для фінів це було незрозуміло.

Ваше амплуа, що виникло завдяки “Особливостям...”, – це прокляття чи дарунок долі? Ви напевне отримуєте щороку чимало пропозицій зіграти роль того всім відомого фінського хлопця...

Так. Але я свідомий і того, що маю роботу завдяки цим фільмам. Я розумію, Роґожкін теж може знімати не тільки “Особливості...”, але саме за цими сюжетами його знає країна. “Зозуля” Роґожкіна – це вже інше кіно, воно ближче йому й водночас мені. А що мене знають завдяки “Особливостям...” – то в цьому немає нічого поганого. Ось і зараз у літаку люди щось цитували з “Особливостей національного полювання”. Ну й гаразд. Мені ж ясно, що я не гратиму все життя саме таке. Але якщо є глядачі, які люблять ту картину, – вони мають на це право. І я з цього лише тішуся.

Розмову вела Аксінья Куріна

Київ, вересень 2005



Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com