Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

14.11.2005 16:27

Єлєна Яцура. Великі маневри

Аксінья Куріна

Єлєна Яцура (студія “Слово”) є одним із найуспішніших російських кінопродюсерів нової ґенерації. Має помітну схильність до роботи з дебютантами. Впродовж останього року за її продюсерської участи відбулися три дебюти: “Богиня, або Як я покохала” Рєнати Літвінової, “4” Ільї Хржановського і “9 рота” Фьодора Бондарчука.

Аксінья Куріна. Чи з’явилася нарешті конкуренція між продюсерами? І взагалі, що змінилося за два роки, впродовж яких ми з вами не спілкувалися?

Єлена Яцура. Усе змінилося.

На краще?

Краще, як на мене, означає цікавіше. Тому відповім “так”. Зараз можна побачити, що переінакшився контекст, запрацювали кінотеатри. Можна поборотися за те, щоб там запанувало якесь розмаїття. Відповідно – з’явилися нові люди. Це дуже важливо, щоб існувало правильне конкурентне оточення. І воно з’являється.

Кажете, нові люди... А чи відкриті ви як продюсер для нових режисерів? Чи можна до вас звертатися?

Можна і треба. Зараз слід просто налагодити механізм, щоб режисери приходили до нас, так би мовити, правильно. У мене своя історія, бо ж я тепер маю славу героя арт-гаузу (хоча насправді ним не є). Я неодноразово публічно пояснювала, що не належу до прихильників незрозумілого кіна. Усі фільми, які я робила, мені абсолютно доступні. Я працюю для того, щоб стрічки режисерів здобували численну публіку. Експериментальні картини, як-то “4” Хржановського, – інша розмова. Це талановито й цікаво. Узагалі, частина того, що на мене зараз навалюється, не має до мене відношення. Що ж до конкуренції між продюсерами, то я вважаю її поки доволі штучною. Адже є нескінченні ресурси, з яких поки можна зробити проекти. Ми ще не дійшли до межі, коли все розхапано. Адже довго нічого не було! За що берешся, те й потрібне, але насичення ринку ще не відбувається. Коли актори кочуватимуть із фільму в фільм, доведеться їхати до Томська й Новосібірська, щоб шукати нових виконавців.

Ну, скажімо, є молоде обдарування, є сценарій – і що далі? Як ви з ними працюєте, за яким алгоритмом?

Поки що погано, бо наразі ні до кого не маю довіри. Як з’ясувалося, власного смаку не передаси нікому. Хоч би скільки редактори писали мені висновки, я все одно не вірю. Співчуваю їм, але усвідомлюю: краще, ніж я сама, того не зрозуміє ніхто. Тож усе відбувається дуже довго. Оскільки сценарії накопичуються порціями – я порціями їх і читаю. Щойно в літаку мені вдалося ознайомитися з трьома такими творами. Але ситуація безвихідна, треба якийсь фільтр ставити, щось вигадати. Ми ж справді шукаємо нових проектів.

Чи багато вам приносять робіт за місяць, за рік?

Тонни! Силу-силенну матеріалу, про який я не маю чого сказати, і це розчаровує. От попався невдалий портфель, я беру купу, коли їду у відрядження, й там читаю. Причому добросовісно, бо ж міркую: “А раптом це лише початок не вдався? Може, там у фіналі щось цікаве?” Але прочитаєш зо п’ять невдалих сценаріїв – і руки тобі опускаються. Тоді починаєш думати: “Годі! Ось піду й замовлю старим перевіреним знайомим сценаристам, нехай вони пишуть”.

Та все ж от-от мають з’явитися нові автори. Ну, не може їх не бути. Я в це просто не вірю. Редакторський інститут зараз украй потрібен. Повинна бути людина, яка пропускала б через себе весь той потік, що існує навколо. У моєму оточенні цю функцію частково виконують режисери, з якими я працюю. Вони читають сценарії, потім ми обмінюємося думками, і в результаті – постають нові проекти й рішення. Зі сценаріями, які потрапляють за їхніми рекомендаціями, я ознайомлююся насамперед.

Інша проблема – в тому, що люди не вміють писати синопсисів. Це рідкісні випадки, коли хтось їх приносить. Я дуже швидко читаю, але це вже неможливо. Є сценарії, і є життя. Його треба відстежувати. Здійснювати його “моніторинґ”. Якщо цього не робити, ніколи не зрозумієш, добру чи погану річ принесли. Складнощі полягають у відсутності культури подачі сценарію. Я мало бачила людей, які вміли б чітко викласти зміст на одній сторінці. Це ж не рекламне аґентство. Ти ж ідеш до конкретного продюсера, ти його бачив багато разів, спілкувався з ним. І фактично маєш написати йому особистого листа на одну сторінку. Якби ці молоді люди вміли творити такі особисті листи, їм жилось би значно легше. І нам теж, повірте.

А що скажете стосовно дитячого кіна?

Я взагалі його великий фанат. І думаю, що зараз воно до нас повернеться. Адже все діється поза планом: спершу всі кинулись одне робити, потім згадали про інше. І дитячу стрічку я створила б із великим задоволенням.

Держава, на вашу думку, повинна окремо підтримувати дитяче кіно, чи це зайвина з радянського минулого?

Вона поки що має підтримувати все талановите й перспективне в тій пропорції, в якій цим проектам не вистачає грошей, – або знижувати ризики. Ось дивіться: зараз постійно змінюється сума, яку ми повинні повернути з виробництва. Щопівроку. Та оскільки ми весь час забігаємо вперед, бо ж намагаємося зробити якісніше, бюджети зростають і заходять у зону ризиків. Якщо цього не робити, все відбуватиметься дуже повільно й куди гіршим чином. Коли робити саме так, то років через п’ять-сім на державу лягатиме тільки документальне кіно й дебюти – те, що справді потребує підтримки, – або ж цікавий арт-гауз, який має зовсім іншу економіку. Ми ж тим часом позбавимо її страждань, пов’язаних із потребою давати щоразу кошти нам. Але поки що кіно слід підтримувати, і не за рознарядкою (від 20 відсотків – таким фільмам, 30 – іншим), а реально якісне. От приносять тим людям 450 проектів за рік. Я їм співчуваю, бо там багато некондиції, але 50 проектів заслуговують на увагу, і вони дуже різні. Їх і треба підтримати. Якщо серед них опиниться цікавий дитячий проект – чудово. Державна підтримка ще мусить бути. Я от думаю: може, справді додати собі мороки і зробити добрий дитячий фільм? Це свіжа ідея. Потрібно щось знайти й читати. От що ми любили в дитинстві? Побутові історії з життя наших однолітків (“Канікули Кроша”) чи пригодницькі історичні стрічки (“Кортик”). Відповідно – варто піти й провести моніторинґ (що саме читають діти), знайти персонажа...

До речі, щодо моніторинґу... Використовуєте його в роботі над проектами?

Оце зараз уперше в житті використала.

Стосовно чого?

“9 роти”.

І як це відбувалося?

По-дорослому. Ми замовили провести весь комплекс досліджень компанії “КОМКОН”. Вона багато років займається моніторинґом, маркетинґом. Це й різні групи, й різні дослідження – і щодо фраґмента, і щодо стрічки загалом – коли в різні моменти на кнопочку натискають. Це цікаво. Хоча мені казали: “Та навіщо це? Монтаж фактично затвердили, у прокат не встигаємо, бо фільм складний за технологією!” Але це дуже корисно. От у нас є неросійські партнери у фільмі, які намагаються зробити свою версію монтажу. І я доводжу не просто власну точку зору, що так не має бути, а посилаюся на дослідження. І розмова одразу йде набагато легше. І для рекламної компанії це дуже корисно. Бо ж завжди поспішаєш, ніби скажена коняка, і не вистачає двох днів – аби додумати якісь речі. А тут так вийшло, що нам допомогли додумати. Тобто компанія заслуговує на ті кошти, які їй платять.

Це дорого?

За бюджету “9 роти” (як рекламного, так і основного) вважаю, що ні. Це можна собі дозволити.

Цифру назвати можете?

40 тисяч долярів.

А чи відкрилося під час дослідження щось несподіване?

На той момент потрібно було підтвердити або спростувати власні думки. Наприклад, ми інтуїтивно правильно визначили, як “9 рота” діятиме на жіночу авдиторію. Якогось моменту була внутрішня впевненість, що це кіно для жінок. І якщо правильно зробити трейлер, він буде насамперед кіном для них – хоча це й дивно, бо ж ідеться про дорослу чоловічу історію. Ми маємо підтвердження й рухатимемося далі, щоб правильно промотувáти фільм. І це все правильно, і добре, коли є незалежна думка. Це корисний досвід.

А який проект останніх двох років був найважчим?

Їх два: “4” і “9 рота”.

Який досвід дала вам остання стрічка?

Колосальний. Ми ж ніколи не робили таких великих історій. Із тривалим знімальним періодом (п’ять місяців), із дуже численною групою – 120 днів на майданчику щодоби, 250 людей масовки. І це зовсім інше відчуття, адже щодня треба всіх пильнувати, годувати, пересувати тощо. Ну, і Фьодор – колосально талановита людина! Справді, досвід роботи з великим кіном – він інший, ніж із камерними сюжетами. І з’ясувалося, що він мені куди більш до вподоби.

Отже, Голлівуд десь поруч?

Він, як і раніше, далеко – але в іншому сенсі. Я залишаюся при власній думці, що Голлівуд – то не для нас, там шалені технології. Але схоже на те, що ми робитимемо картини не менші, просто інші. Тобто є Голлівуд і є не-Голлівуд. Ми – не-Голлівуд, і це добре.

Що з європейським прокатом “9 роти”? Які шанси?

Вони є, і великі. Але – якщо ми нарешті порозуміємося з нашими партнерами, і російські фільми виходитимуть в ориґінальній версії, а не в міжнародній... Європейський ринок зіпсутий кількома речами, і тим, зокрема, що він намагається бути таким євросоюзівським, консолідованим – а це неправильно. Адже все найкраще, що виходить у світі, воно специфічне за режисурою, а отже, й за національними ознаками. Міжнародні версії фільмів – попросту негодящі. Зараз, якщо ми проб’ємо цю стіну, і вони втямлять, що російська стрічка повинна виходити в ориґінальній версії, ми зможемо посісти своє місце в європейському прокаті.

А що скажете з приводу копродукції?

Для нас, на щастя, розвиток у це не впирається... Хоча добре, коли є всі ресурси. Добре, якби був Eurimage – можна було б докладати гроші в проекти. Але, я думаю, тут немає універсального рецепту. Фільм перемагає завдяки власній індивідуальності та її розумінню дистриб’юторами. Слід мати відповідне промо. Таким чином можна створити прецедент. Ані ми, ані вони не повинні соромитися, що це російська картина, де ніхто не знає жодного актора. Значить, її треба правильно озвучити, подати, розкрутити. Ми можемо творити велике кіно і, як з’ясувалося, робити це легше, на відміну від Європи, адже обороти великі, а гроші скромніші.

Як ви оцінюєте рівень режисерів-дебютантів? І який, до речі, їхній середній вік? Якось усі звикли, що молодий режисер – це доросла людина років тридцяти п’яти–сорока.

Зараз інакше... Скажімо: з поточного досвіду роботи: зараз ми фільмували вісім серій (причому із задоволенням) за сценарієм хоч і не Островського, але це його школа: історію написала його дружина, Аліса Хмельницька). Сюжет цей – про вагітних жінок, він називається “9 місяців” і режисер там зовсім хлопчисько, Резо Ґіґінеїшвілі, – йому лише 23 роки. Резо був другим режисером на “9 роті”, і я розумію, що він уже абсолютно загартований боєць. Резо закінчив режисуру в Хуциєва, це для мене важливо. Бо ж у Хуциєва навчалися й Діма Мєсхієв, й Ілья Хржановський... Або Іґорь Волошин (режисер короткометражки “Полювання на зайців”. – А.К.), який має знімати за Бєляєвим, восени в Криму. Іґоря Волошина впродовж одного дня мені рекомендували і Хржановський, і Черних, і хтось іще. Такий молодий хлопець, йому якихось 25 років.

Люди після ВДІКу – наскільки вони володіють ремеслом?

Рівень різний, але мені щастить, у мене донині всі були добрі. Як я вже казала, ми з режисерами одне одного розуміємо і смаки наші збігаються. А вже через них приходить хтось новий. І це значить, що вони приведуть того, хто мені потрібен. Отож зовсім сирих немає. Але зараз я наважилась на експеримент: вирішила зробити стрічку взагалі з не режисером. Один мій знайомий топ-менеджер написав молодіжну комедію. Півтора року тому він прийшов і приніс сценарій, який старанно писав після роботи. Я розгорнула – і бачу: річ дуже талановита. От, може, з ним запустимось, і це буде справді експеримент у будь-якому сенсі.

А скільки проектів ви здатні робити за рік?

Сподіваюся, зараз усе налагодиться. „9 рота” – це був винятковий проект, і я вибилася з усіх графіків. Але щойно все прийде до ладу, чотири проекти за рік – це, гадаю, було б реально, коли вести мову про власний підпис. Можна робити й більше, але тоді вони будуть неавторизовані.

Пам’ятаю, два роки тому ви сказали стосовно фільму «4», що працювати над ним неймовірно важко і що це буде або великий успіх, або найпровальніша стрічка у вашій кар'єрі. Отож, повертаючись назад: чи взялися б ви за неї тепер, попри всі перешкоди й муки?

Певна річ. Ця картина була реальним випробуванням і водночас пригодою. І з Ілльєю Хржановським ми тепер друзі. Я вважаю його талановитим режисером і рада, що ми познайомились. І цей досвід означає, що кіно можна робити по-різному. Спосіб його творення, підхід – він буває неоднаковим. І я цього досвіду не проміняла б ні на що.



Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com