Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

09.12.2005 16:32

Українське між польським і російським

Світлана Аґрест-Короткова

У грудні (16 – 20) в кінотеатрі «Жовтень», що готується відсвяткувати своє 75-річчя, пройшов міжнародний Кіновернісаж «Богдан Ступка запрошує друзів».

Кінороботи Богдана Ступки останніх років визначили його як безперечного лідера в акторській професії і зробили першою персоною в… російському кінематографі та однозначно і дражливо помітною – в польському. А задавнена біда, коли українське ігрове кіно перебуває у глухому куті, несподіваним чином перетворила Богдана Ступку на повпреда українського мистецтва і своєї держави у світі. Тож його роль господаря на міжнародному кіновернісажі цілком логічна. До Ступки в гості зголосилися приїхати ті, з ким він грав на одному театральному чи кіномайданчику, з ким одержував фестивальні нагороди чи працював над вердиктом у міжнародному журі.

Пропонована нижче коротка розмова з Богданом Ступкою відбулася наприкінці листопада – в очікуванні гостей кіновернісажу: Нікіти Міхалкова, Єжи Гоффмана, Станіслава Ґоворухіна, Міхаіла Швидкого та інших знаних завдяки екранові людей. Ідею ж цієї акції підтримали й розгорнули дирекція ДКП „Кінотеатр «Жовтень», ТОВ «Фільммаркет» і ТОВ «Кіноман». Творчим керівником проекту виступив заслужений діяч мистецтв України Юрій Богуцький, а патронат над кіновернісажем узяв Голова Верховної Ради України Володимир Литвин.

Світлана Аґрест-Короткова. Пане Богдане, відомо, що кіно для вас розпочалося 1970 року роллю в «Білому птасі з чорною ознакою» Юрія Іллєнка. А коли ви вийшли в кінопрофесії за межі України?

Богдан Ступка. Міхаіл Ульянов запросив мене 1973 року на “Мосфильм” на роль рецидивіста у свій режисерський дебют – “Найостанніший день». Текст там був неперевершений і я, що називається, захворів роллю. Ульянов уявляв мене здорованем, а я був такий худенький, що відразу він мене й не впізнав. Почали працювати, за словами Ульянова, «виходячи з моєї індивідуальности»... А у вільний час я записував асистентам текст пісні “Червона рута”, бо вона їм дуже подобалась, слів же не було звідки взяти. Привозив надрукованого тоді у “Всесвіті” “Хрещеного батька” Маріо П’юзо, читав групі, перекладаючи російською.

Пам’ятаються ваші враження про перші зйомки поза межами радянського й пострадянського простору. Власне, в Польщі, де ви зіграли роль Богдана Хмельницького у фільмі Єжи Гоффмана „Вогнем і мечем”. Ви були в захваті від тамтешнього ставлення до актора як професіонала – на знімальному майданчику й поза ним. А чи змінилося щось на краще за цей час у Росії, де ви переважно фільмуєтесь?

Змінилось. Зараз я знімаюся в багатосерійному фільмі, і в мене є окремий автобус на знімальному майданчику, холодильник у ньому, соки стоять, можна відпочити, навіть поспати, спокійно вивчити текст, а не тинятися довкола, не знаючи, куди сісти. Так, ці речі змінились. Але, скажімо, авторських прав як ніхто не захищав, так і не захищає...

Були часи, коли українське кіно було знане у світі, хоч ми і скаржились на безцеремонний ідеологічний тиск. А що ви скажете про національне кіно у вільній країні?

Його немає. Є якийсь невеличкий експеримент – “Мамай”, “Молитва за гетьмана Мазепу”, але не більше. Нічого не можна порекомендувати, наприклад, на розгляд Європейської кіноакадемії... Серйозної уваги з боку держави до кіна не простежується. Ні в підтримці власного виробництва, ні в інших культурно-засадничих речах. Скажімо, в Україні навіть не існує належної апаратури для дублювання картин чи накладання субтитрів. Усі закордонні фільми, що йдуть в українських кінотеатрах, дубльовані в Росії російською мовою, а ми хочемо, щоб у таких умовах існувала, розвивалась і природно побутувала українська?!

Як оцінюєте російське кіно сьогодення?

Звісно, там великий прорив. Знімаються й погані фільми, й хороші. Це нормально, це – процес. Дуже багато людей беруть камеру і фільмують: що бачу, те і співаю. А щоб зробити справді художнє й цікаве кіно, треба мати талант. А до того ж – іще й цікаву сценарну історію, вправного оператора, надхненних акторів. Зрештою, слід мати відповідні гроші, аби знімати хороше кіно...

Коли вести мову про українську кінематографічну школу, ми ще не остаточно її втратили?

Операторська школа ще залишилась.

І українські кінооператори переважно працюють у Росії...

Бо в Україні немає роботи... Ось нещодавно мені довелося брати участь у Днях культури Росії у США, в Голлівуді. Я представляв два фільми, один російсько-український – «Водій для Віри» Павла Чухрая, – а другий цілком російський — «Свої» Дмітрія Мєсхієва. Представляв як український актор. А хотілося б десь за кордоном представляти достойну сучасну українську стрічку.



Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com