Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

24.01.2006 10:49

Orangelove

Аксінья Куріна, KINO-КОЛО, KINO-KOЛО (27)

Восени в Києві розпочинаються зйомки повнометражного ігрового фільму з робочою назвою Orangelove – романтичної історії на тлі революційних подій минулого року. Продюсери проекту Аліна Панова й Володимир Хорунжий, уродженці Києва, від початку вісімдесятих живуть і працюють у Голлівуді. Інвестори проекту брати Олександр і В’ячеслав Константиновські є віце-президентами холдинґу “Київ–Донбас”.

Аліна Панова. Під час роботи в Голлівуді я добре вивчила те, що називається "продакшн", – практичний бік кіновиробництва. Останні три роки ми об'єднали зусилля зі співвітчизником Володимиром Хорунжим – створили компанію CineCity Productions і почали розробляти лінію із 25 ігрових фiльмiв на найближчi п’ять рокiв. Деякi з них, принаймнi шість-дев’ять, знiматимемо в Україні. Ми вважаємо, що Україна – це новий плацдарм для Голлiвуду. Вона має колосальний потенцiал як місце натурних зйомок у кіноіндустрії. Я працювала у Празі в кількох фільмах і знаю, що це таке. Кіностудію заповнено на п’ять років наперед. Ми хотіли там робити проект, а нам кажуть: "Ставайте в чергу". А Україна – перспективне місце, локації тут унікальні, але це треба серйозно опановувати.

Аксінья Куріна. Чи є у вас українські партнери? Узагалі, як усе почалося з проектом Orangelove?

Аліна Панова. Зараз ми маємо пакет із 25-ти проектів, деякі з них профінансовано повністю, інші частково. Інвестори в усіх різні. Ми вирішили перший проект робити не голлівудським, а українським, щоб надати позитивного імпульсу місцевим кінематографістам. У цьому проекті – українські інвестори – компанія “Київ – Донбас”. Із її керiвниками, Олександром і В’ячеславом Константиновськими, ми вели переговори й зустріли позитивний відгук на наші пропозиції. Цього року в Канні, де в нас була прес-конференція, ми заявили про цей фiльм.

У нас – молодий талановитий український режисер – Алан Бадоєв, якого вважаємо дуже перспективним. Ми мали багато кандидатів, але вирішили, що починати слід із молодих людей. У нас чудовi кінооператор – Слава Пілунський – та сценарист – Ольга Кржичевська. Компанія “Гулівер” на чолi з Максимом Данкевичем надаватиме нам кiновиробничi послуги. З Лос-Анджелеса ми привозимо групу голлiвудських професіоналів: монтажера, лінійного продюсера, які працюватимуть разом із “Гулівером”. Також привозимо скрипт-супервайзера (тут, як з’ясувалося, такої професії взагалі немає). У головнiй чоловiчiй ролi – американська зiрка Ерік фон Деттен (“Щоденники принцеси”/The Princess Diaries), йому лише 22 роки, але він уже в трійці найкращих молодих акторів. Він зіграє американця українського походження. Зйомки розпочинаємо 3 жовтня, вони триватимуть шість-сім тижнів, монтаж робитимемо в Лос-Анджелесі.

Яка мова виробництва фільму?

Аліна Панова. Дві третини – української, крім того будуть російська й англійська. Тобто як і в житті.

Жанр фільму?

Володимир Хорунжий. Романтична драма. Тут, в Україні, про такі фільми кажуть "мелодрама".

Аліна Панова. Стрічку буде створено сучасною монтажною мовою. Одним iз її головних героїв буде Київ. Важливу роль у нас відіграватиме музика.

Володимир Хорунжий. Зараз ми ведемо переговори зі Славком Вакарчуком про написання пісень для українського саундтреку. У нас буде два його варіанти: перший – для України та Росії, другий – для Заходу.

Які у фільму перспективи прокату?

Аліна Панова. Ми розраховуємо як на внутрішній, так i на світовий ринок. Динамічне кіно, де діє молодь, має попит, отож сподіваємося на добру дистрибуцію.

Володимир Хорунжий. Це найменш ризикований фільм, у ньому немає нічого такого, що людям не подобається: крови, насильства, нецензурних слів. Якщо проаналізувати бокс-офіс успішних стрічок, 60 відсотків припаде на фільми, де немає жорстокости. Наповнити картину насильством дуже легко – це як млинці пекти. А зробити драматичний фільм, який був би дзеркалом нормального життя, – важче. Та насправді широка авдиторія всього світу чекає саме на такий продукт. В епоху глобалізації молодь усієї планети має спільні інтереси. Гадаю, для Чилі й Австралії фільм буде не менш цікавий, ніж для України.

Аліна Панова. Ми сподiваємося, знiмаючи свою стрічку в Києвi, що це чудове мiсто стане популярним на загальносвітовому ринку як нова локація. Після кінострічки “Місія неможлива”, де було показано Прагу, туристичний потік, спрямований туди, побив усi рекорди. Торік вийшов фільм “На узбіччі”, де багато розмовляють про вино. І почалось… От ми з чоловіком на вихідні їздили на виноградники неподалік від Лос-Анджелеса, про які мало хто знав. А тепер, після виходу фільму, там черги.

Володимир Хорунжий. "Піно нуар" побив усі рекорди.

Який бюджет у проекту Orangelove?

Володимир Хорунжий. Нормальний американський.

Тобто понад 20 мільйонів долярів?

Володимир Хорунжий. Ні, це незалежне кіно. У нас бюджет до п’яти мільйонів.

Спосіб кіновиробництва?

Аліна Панова. Цілком за американською моделлю. Чому привозимо нашого лінійного продюсера? Ми хочемо підготувати команду, здатну працювати за голлівудською моделлю, бо маємо наступні проекти. Збираємося виховувати кадри в битві. Щоб люди знали, як це відбувається на знімальних майданчиках усього світу. Адже коли американці їдуть фільмувати до Праги, процес не відрізняється від того, що йде на знімальному майданчику, скажімо, в Торонто.

Хто є автором ідеї?

Володимир Хорунжий. Ви з ними розмовляєте.

Стосовно ролі продюсера. Де закінчується свобода режисера й ви починаєте на нього тиснути?

Володимир Хорунжий. У Голлівуді продюсер пильнує за знімальним майданчиком, але це не значить, що він там проводить 24 години на добу. Головне у виборі режисера – схожість мислення й поглядів. На мій погляд, продюсер є диктатором, і він обирає собі маршала, якому можна довірити війська. Якщо продюсер – не диктатор, то це поганий фільм. Демократія тут відсутня. Вона в кіні може бути хіба що у виборі їжі, в усьому іншому – ні. Адже фінансова відповідальність лягає на продюсера. І відповідальність за долю фільму теж. А інакше треба ділити її з усіма, а так не буває… Ну, іноді трапляється, але дуже рідко й зазвичай це невдало. Тож ми обираємо режисера, і за художнє рішення відповідальний він.

Буде “залізний сценарій”, storyboard від і до?

Аліна Панова і Володимир Хорунжий (разом): Так.

Аліна Панова. Елемент випадковости в кіні є завжди…

Володимир Хорунжий. Це контрольована випадковість.

Скільки буде знімальних днів?

Володимир Хорунжий. Від 36 до 42.

Аліна Панова. Шість робочих днів на тиждень – стандартна практика незалежних фільмів.

Чула, маєте плани побудувати кіностудію. Чому саме в Києві?

Володимир Хорунжий. Ми ведемо переговори щодо фiнансування кіностудії, яка повинна діяти всередині великої метрополії, як, скажімо, у Празi. Певен, що нова кіностудія – це об’єктивна потреба ринку. Голлівуд поступово повертається до Східної Європи – туди, звідки він почався. Можливості тут колосальні – за культурою, за рівнем талантів, за локаціями. Але потрібна участь Голлівуду, бо це кiноіндустріальна модель. Є голодні роти – мультиплекси всього світу, і їм треба давати продукцію. А її можна зробити лише в один спосіб – за голлівудськими стандартами, це вже відпрацьовані схеми. І доводити цього нікому не слід. Достатньо просто використовувати модель.

Аліна Панова. Коли країна доходить до усвідомлення факту, що кіноіндустрія – це важлива галузь, тоді там починають думати про податкові пільги, про те, як виховувати місцевих продюсерів та інвесторів. Це є у Франціі, Канаді, Німеччині, Угорщинi тощо.

Володимир Хорунжий. Внутрішній ринок у будь-якій країні лімітований. Є один загальносвітовий ринок. Я хотів би, щоб українські фiльми в Америцi були не менш популярні, аніж американські в Україні. Усі мають що сказати, і треба дати можливість вільного обміну індустріально-комерційного кіновиробництва.

Стосовно анімації. Знаю, ви були продюсером фільму “Комашки”/"Букашки" (режисер Міхаіл Алдашин). Чи плануєте надалі виробництво таких стрічок?

Володимир Хорунжий. “Комашки”, до речі, – один із найпризовіших фільмів усіх часів і народів, він отримав 47 призів на різних МКФ. Це приклад того, як слід робити анімаційне кіно. Міша Алдашин, Чарлз Свенсон і я зібралися й вирішили зробити фільм. Якщо я назву бюджет, ви не повірите… Ми зробили 12-хвилиний фільм. Дизайн було виконано в Москві, виробництво здійснювали в Москві, Лос-Анджелесі та в Кореї, постпродакшн – у моїй студiї, вдома. При використанні цифрових технологій це можливо. Таланти в Україні є. Згадую Сашу Татарського, Ігора Ковальова – вони вийшли із середовища української анімації. Навчалися в Додіка Черкаського й багатьох інших українських аніматорів. Я радо працював би з командою, робив би комерційні тривимірні комп’ютерні фільми на кшталт “У пошуках Немо” та “Шрека”.

Винятково тривимірні?

Володимир Хорунжий. Так. Мальовані – це авторська анімація, у них теж є своє місце. Але якщо мова про комерцію, то саме тривимірні. Практика засвідчує: все, що стоїть на індустріальних рейках, має майбутнє, а те, що ґрунтується на індивідуальному зусиллі, – може бути, а може й ні.

А як же “Тріо з Бельвілля”?

Володимир Хорунжий. Ця стрічка не отримала дистрибуції в США. Ми знову кажемо про те, що хтось вклав гроші в некомерційний проект.

Але в Європі він пройшов непогано.

Володимир Хорунжий. Мені більше подобаються “У пошуках Немо” чи “Шрек”. Фільми повинні сприйматися глобально. Я хочу робити такі картини. Це важко, але можливо, і Голлівуд це довів. Робити, розраховуючи на глобальний ринок, – у п’яти мільярдів жителів Землі є загальні інтереси, бажання, радощі.

Ви вивчали вподобання авдиторії спеціально для цього проекту?

Володимир Хорунжий. Поки що ми цього не робили, але будемо – коли фільм підійде до кінцевого монтажу. Коли з’явиться продюсерський варіант картини, ми проведемо тестові покази, потім буде режисерський, а потім фінальний варіант. Між першим і третім промине місяць-півтора, і ми цим інтенсивно займатимемося.

----------------------------------------------------------

Аліна Панова народилась у Києві. Закінчила Художню школу ім. Т. Шевченка. 1979 року переїхала до США. Спочатку в Нью-Йорку займалася декораціями та костюмами для театральних вистав на Бродвеї. Працювала, зокрема, з Баришніковим, Нурієвим. Номiнувалася на премію Tony. В кіні розпочала кар’єру як художник з костюмів. Працювала з Мартіном Скорсезе, Баррi Зонненфельдом, братами Коенами та Джорджем Ромеро, Робертом Де Нiро, Шоном Пенном, Мiшель Пфайфер. Фільмографія (вибрана): „Цінності сiм’ї Аддамсiв”/Addams Family Values (1993, режисер Баррі Зонненфельд) – художник з костюмів; „Вік невинности”/Age of Innocence (1999, режисер Мартін Скорсезе) – помічник художника з костюмів; „Ломець”/Bruiser (2000, режисер Джордж Ромеро) – художник з костюмів.

Володимир Хорунжий народився в Києві. Закінчив Музичну школу ім. М. Лисенка та Київську консерваторію. 1977 року переїхав до США. У кіні починав як автор музики для ігрових та анімаційних фільмів. У Лос-Анджелесі взявся до продюсування незалежних проектів. Був продюсером фiльмiв за участи, серед iнших, Джіма Керрi, Кiрстен Данст, Мартiна Шiна та Стiва Одекерка, а також анімаційних стрічок Ігора Ковальова. Фільмографія (вибрана): "Карапузи"/The Rugrats Movie (1998, режисери Ігор Ковальов, Нортон Вердж’єн) – композитор, дириґент; "На нервах"/High Strung (1991, режисер Роджер Найґард) – виконавчий продюсер; "Справжні ґанґстери”/Original Gangstas (1996, режисер Ларрі Коен) – копродюсер.





Олександр Константиновський: "Важливо, щоб вийшло добре кіно"

Аксінья Куріна. Чому ви узагалі вирішили інвестувати в кіно?

АОлександр Константиновський. Кіно всіх цікавить… Аліну Панову я знаю ще з дитинства, до того, як вона поїхала у США. А потім, коли “залізна завіса” впала, ми поновили знайомство. Ми їй довіряємо, Аліна працювала в Голлівуді з відомими режисерами. І тому, коли вони з Володимиром Хорунжим запропонували нам узяти участь у проекті, ми з братом подумали: „А чом би й ні?” Інвестицією це важко назвати, не думаю що це бізнес, для нас це радше пробний проект, бо ж є чимало речей вигідніших для інвестицій, ніж кіно, але нам це справді цікаво, і ми хочемо спробувати.

Для нас важливо, щоб вийшло добре кіно. Аліну я знаю як порядну людину, і вона не вводитиме мене в оману... Ну, як вийде, так і буде.

Аліна Панова та Володимир Хорунжий представляють американську модель кіновиробництва. Цікаво, довіру тут спричинив людський фактор, чи ви якось аналізували різні моделі кіновиробництва й вибрали оптимальну?

Тут відіграв свою роль і людський фактор, і те, що американська система кіновиробництва бачиться мені проґресивнішою.

А сам сценарій фільму ви обирали, чи йшлося відразу про Orangelove?

У них цілий пакет сценаріїв. Просто це були свіжі події, ми з братом любимо Київ, любимо Україну, і тому нас більше зацікавила сучасна тема, пов’язана з нашою країною, нашим містом. Це не політичне кіно, ми не ведемо пропаґанди, не з’ясовуємо, хто був правий, а хто винний. Це просто красива історія. І хотілось би, щоб за кордоном люди бачили не штампи про Україну.

А чи вивчали ви досвід, скажімо, російського кіновиробництва? Здається, воно ближче до наших реалій?

Ні, на це не було часу, ми вирішили все дуже швидко. Були з братом у Канні під час кінофестивалю (ми там буваємо останні чотири або п’ять років). І там у багатьох виданнях писали, що зараз активізувалося виробництво національного кіна. Популярні китайські, корейські фільми. А чом би не українські? У світі зацікавленість національним кіном зростає. І це теж привід. Чому ж не взятися до цього зараз? Ми впевнені, що фільм викличе інтерес в українського глядача. І хочемо, щоб наше кіно зацікавило також закордонну авдиторію. Ось такі вектори.

А ще маєте плани якихось фільмів, пов’язаних із Києвом чи Україною?

Це пілотний проект; якщо він буде вдалий, тоді подивимось.

А які ваші власні кінематографічні вподобання?

Я не люблю депресивного кіна, „жахалок”, фільмів, де вже на початку усвідомлюєш, що буде поганий кінець. У житті й так доволі недоброго. Скажімо, “Крихітки на мільйон долярів” дивитися не можу.

Ну, а якого-небудь “Хрещеного батька”?

Не скажу, що я надзвичайно великий шанувальник цього фільму. Мені сподобалися “Складнощі перекладу”, “Американська краса”, із задоволенням я переглянув “Кіку” Альмодовара. Тобто фільми життєві, їх можна збоку подивитись і зробити для себе висновки.

А бойовики?

Бойовики подобаються справді серйозні, наприклад “Спека” з Аль Пачіно та Робертом де Ніро. Серед останніх – “Набережна Орфевр, 36”. Це рідкісні випадки. Адже коли дивишся бойовики, бачиш невідповідності. Вигадано все. Мені це не цікаво...

Розмови вела Аксінья Куріна

Київ, серпень 2005, KINO-КОЛО, 27



Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com