Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

31.01.2006 16:49

Ціна питання"Я русский бы выучил только за то…"

Аксінья Куріна, KINO-KOЛО (28)

Однією з проблем українського кінотеатрального дистриб’юторства є проблема незалежности (а наразі – залежности) від російського кіноринку. Це питання коментує Жоель Шапрон – представник Unifrance і відбірник Каннського фестивалю у Східній Європі. Розмова відбувається під час 35-го Київського МКФ „Молодість”.

Жоель Шапрон. Маю сказати, що я приїхав не стільки на фестиваль, скільки на його кіноринок – аби зрозуміти, щó ми можемо зробити з прокатом французьких стрічок в Україні. Поки що внутрішній український кінотеатральний ринок маленький, по суті, він тільки народжується. Природно, що Україна хоче позиціонувати себе в цій царині самостійним гравцем, бо є незалежною державою.

Утім, держава державою, а ринок і нині достатньо залежний. Оскільки йдеться про гроші, великі гроші в Москві, то українським прокатникам складно домогтися того, щоб отримувати картини безпосередньо, а не через Білокам’яну. Але процес іде, і якщо зараз не вдається домовитися прямо, скажімо, з французами (хоча в окремих випадках це відбувається), то вдасться через рік, два... І, звісно, важливо, щоб „Кіноринок Молодість” існував.

Аксінья Куріна. Проблема нашого прокату – що в кінотеатрах узагалі не йдуть фільми українською мовою. Виникла ідея квот. Але дистриб’ютори водночас застогнали, що ринок одразу стане нерентабельним. Навіть у таких маленьких державах, як Угорщина й Чехія, кінокартини демонстровано рідною мовою. Хто правий?

Менша держава чи більша – все одно. В Україні менше грошей – менші касові збори. У цьому й полягає проблема. Я можу сказати, що добре було б захистити свою мову, але, з іншого боку, доки український кіноринок не дійде певного рівня, це буде важко зробити – за його нинішньої залежности. Попри всі докори, що їх висловлюють українські прокатники стосовно російських колеґ, перші мають переваги – отримують із Москви готові копії російською мовою, готові матеріали для рекламної кампанії. І якщо завтра буде введено закон про мову, а росіяни повністю поступляться правами на Україну, тоді вам самим доведеться замовляти з Парижа, Лос-Анджелеса копії фільмів, дублювати їх чи субтитрувати; рекламувати кінокартину, просуваючи до глядача. Ось тоді українські прокатники подумають: а може, й не треба? Бо ж вони через малу потужність ринку не мають реальних грошових можливостей, щоб замовляти в Парижі фільми й дублювати їх українською мовою.

І все ж таки. Чехія чи Угорщина – дуже маленькі країни, а кіно там показують своєю мовою...

Але ж економічний рівень тих країн набагато вищий! Якщо ви введете цей закон, я майже певен: ринок одразу впаде. Адже прокатники не зможуть собі дозволити великих обсягів, а йдеться про фільми, які виходять на 25-40 копіях. Ці 40 копій вони зараз отримують із Москви вже дубльованими російською. Якщо завтра діятиме новий закон – ці самі 40 копій доведеться замовляти в Парижі, самостійно дублювати українською, і тоді витрачатимуться такі кошти, яких наразі майже неможливо повернути. Або ж дистриб’ютори муситимуть замовляти лише п’ять копій (на це вистачатиме грошей)... Зрештою, ви живете в країні, де майже всі носії української мови добре розуміють російську.

Але західні реґіони – вже ні.

Західна Україна не дуже прибуткова, поки що. Тож і прокатникам усе одно. Ті, хто ходять зараз у мультиплекси, – вони, очевидно, володіють російською. Через три роки, через десять ви матимете рацію, але зараз – ні.

Є приклад, коли прем’єр-міністром Словаччини був Владімір Мечіар. Він запровадив закон, згідно з яким годилося дублювати фільми словацькою. Ринок миттю обвалився. Доти ж бо їхні прокатники отримували кінокопії з Праги чеською мовою. Вони були практично в такій ситуації, як ви тепер. Десь через півроку той закон у Словаччині скасували*.

Це може стати ефективним, коли ринок досягне певного економічного рівня, коли кінодистриб’ютори будуть незалежні від Москви. Та поки що українцям бракує для цього грошей.

Але в нас є позитивний приклад, пов’язаний із переходом від російської до української мови. На ТБ навчилися добре дублювати фільми й серіали і часто-густо роблять це краще, фаховіше, ніж у Росії. Проте, коли процес тільки починався, в середині дев’яностих, багатьом це не подобалось. А зараз україномовне телебачення – звичайна, повсякденна річ.

А ви знаєте, що вартість дублювання для ТБ й кіна співвідноситься як 1:10? Усе впирається у гроші. І вирішити цю проблему політичним жестом просто зараз, узяти і прийняти закон – зарано. І якщо врахувати реалії українського ринку сьогодні, то купувати в москвичів – це не найгірший шлях. Хоча, може, й не найкращий. Не виключено, через рік я скажу вам зовсім інше. Сподіваюся.

У Москві ми щороку випускаємо у прокат від 40 до 50 нових фільмів. Ці картини – найчастіше куплені москвичами, які й перепродають права на показ вашим співвітчизникам. Нам така схема поки що доволі вигідна. Україна для Франції нині є однією з тих країн, де ми випускаємо аж стільки нових стрічок, не маючи при цьому мороки з контрактами ще на одну країну. Ситуація дуже специфічна, адже росіяни купують не тільки на Україну, а й на Вірменію, Грузію, хоча там майже нічого не виходить на екрани через брак новітньої кінотеатральної інфраструктури.

Тож на Україну ми звертаємо зараз неабияку увагу. Асоціація французьких дистриб’юторів відрядила сюди Віржіні Девеза (французький кінофахівець, свого часу працювала в дирекції МКФ „Молодість” і в Посольстві Франції в Росії – Ред.), аби вона зробила повний огляд вашого кіноринку – провела дослідження і склала звіт про те, що відбувається у прокаті й на ТБ. Вони хочуть зрозуміти: час уже відокремити Україну чи залишити її поки що в „російському пакеті”? Якщо відділити її негайно, то на які реальні фінансові показники можна розраховувати? Питання: якби ми продавали фільми вам безпосередньо, чи є фактом, що українські дистриб’ютори випускали б таку саму кількість назв із такими непоганими результатами, як зараз? Я не кажу про більше – лише про ту кількість, яка існує сьогодні. І на це питання в мене немає відповіді.

Хтось із українських прокатників, можливо, скаже: „А спробуймо!” Я не знаю, наскільки вони готові безпосередньо купувати по 20-30 французьких кінокартин на рік і випускати їх доволі широко – на 20 копіях. Ідеться, скажімо, про такі жанрові стрічки, як “Імперія вовків”, “Корсиканець”, я не веду мови про арт-гауз.

Це дуже суттєве питання. Тому наша позиція наразі не визначена.

Та й не можу сказати, що ми сьогодні задоволені французькими кінопрокатними справами в Україні. Однак ми й не незадоволені. От відповідна ситуація у Грузії нас засмучує...

А коли буде прийнято рішення?

Кінопрокат – приватна комерційна справа, тож кожен, хто діє в цьому бізнесі, вирішуватиме сам, що йому робити. Але ми з Віржіні маємо пояснити французьким дистриб’юторам, якою є реальна українська ситуація. А сьогодні вона така: із тих 30 фільмів, які тут виходять, лише два-три куплені безпосередньо у французів, решта – в росіян. Ми скажемо: „Ви самі знаєте, шановні дистриб’ютори, за скільки продали фільми москвичам, і які цифри українського бокс-офісу вони вам повідомили. А ось, подивіться, яку суму зборів із цих самих фільмів називають місцеві прокатники”. Адже цілком можливо, що цифри не збігатимуться, що росіяни заменшують реальні показники.

Отже, ознайомившись із нашими висновками, вони розмірковуватимуть, на що зараз готові погодитись. Та все ж відокремити Україну в тому чи тому контракті – це певний ризик, адже в росіян, повторюся, більше можливостей. Московські дистриб’юторські фірми, такі як “Парадиз” чи “Централ Партнершип”, проводять доволі потужні рекламні кампанії. Вони, скажімо, можуть випустити “Корсиканця” в Росії і в кінотеатрах, і на відео. Якщо це відбувається, до прикладу, в січні, то чи буде спроможним український прокатник зробити те саме одночасно? Якщо із запізненням – то чи не нашкодить йому російський реліз? Особливо це стосується відео. А ще не забуваймо про чинник піратства... І якщо тутешній дистриб’ютор випустить цю картину із затримкою в кілька місяців, то власники українських кінотеатрів відмовляться від такого кіна: „Це вже давно пройшло в Росії, навіщо нам цей старий мотлох?!? Уся молодь „Корсиканця” вже на відео подивилася!” І що тоді? Проблема куди складніша, ніж видається на перший погляд. Повірте мені...

_______________________________________________

*За інформацією, що її редакція отримала від словацьких колеґ, від часів існування Чехословаччини іншомовні фільми для кінотеатрального прокату традиційно було субтитровано, а не дубльовано. Дублювання практикували й досі практикують лише для прокату стрічок, зорієнтованих на дитячу авдиторію (зазвичай це анімація). На сьогодні в кінопрокаті країни іншомовні фільми йдуть переважно субтитровані словацькою. Незначну частину, що потрапляє на екрани від дистриб’юторів Чехії, показують із чеськими субтитрами. Для телевізійного показу всі фільми дубльовано словацькою мовою.

Розмови вела Аксінья Куріна

Київ, жовтень 2005, KINO-КОЛО, № 28 (зима, 2005)



Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com