Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

14.04.2006 17:10

Траєкторія польотів. Роман Балаян: "Мені соромно просити гроші в держави, а тим паче ходити по олігархах"

Balayan_inter.jpgЛюбов Журавльова, "Дзеркало тижня"

Роман Балаян на порозі негучного ювілею – 65-річчя. Однак "ДТ" зізнається, що до своїх днів народження ставиться гірше, ніж до чужих, і нинішнього року вирішив скасувати будь-яку урочистість: "Не забуваю, що багатьом моїм колегам сьогодні несолодко. Шикувати на цьому тлі незручно, тому тихенько з дружиною і друзями десь відсвяткуємо". Влітку режисер сподівається розпочати зйомки своєї нової картини ("Якщо Україна профінансує проект, то, можливо, уже в серпні й стартуємо"). Майбутній фільм – ще один мотив "польотів": можливо, уві сні, а можливо, наяву. В основі – книжка російського емігранта Дмитра Савицького "Вальс для К", на яку режисер хворіє майже 15 років.

Любов Журавльова. Романе Гургеновичу, дуже хочеться сподіватися, що саме у серпні ви й розпочнете зйомки цієї картини – і Мінкульт якось піднатужиться, щоб допомогти з фінансами... Адже щоразу говорять про кінобум, на порозі якого стоїть Україна. Ви це відчуваєте? Дивилися, наприклад, "Помаранчеве небо"?

Роман Балаян. Ні. З назви можу припустити, що знятий не на державні гроші. Напевно, це кіно зроблене під впливом Майдану. Щось зняли – і слава Богу. А справжній бум, зокрема й через продюсерів, настане лише тоді, коли держава відвалить масу грошей у бюджет Держкіно.

А на вашій рідній Кіностудії імені Довженка помітні хоч якісь зрушення у кращий бік? Адже конкуренти піджимають – он скільки незалежних студій з’являється навколо.

Не помічаю. Ось якби студія знімала шість-вісім фільмів на рік, варто було б про це говорити. А так, один-два. Це несерйозно. У Москві все розпочалося з того, що три чи чотири роки тому Путін викинув 150 мільйонів доларів у Держкіно Росії. За три з гаком роки вони зробили дуже багато фільмів. І в них кіно закрутилося, навіть прокат.

Знаю, що як продюсер ви займаєтеся й серіальним виробництвом. Чи не зазнаєте при цьому високих художніх мук, згадуючи свої ж "Польоти...", "Поцілунок"?

У продюсерстві не бачу нічого, крім матеріальної сторони. Ну й те, що певна кількість людей під моїм керівництвом у перехідний період може нормально існувати. Хоча б заради них варто цим займатися. Як можна полюбити виробництво серіалів? Вони, звичайно, потрібні – особливо телеканалам. Їх в усьому світі знімають, щоб залучити рекламу й заробити на ній гроші.

Тож серіали ви зневажаєте чи все-таки якось поділяєте їх на категорії?

Вони можуть бути кращими чи гіршими. Ось зняв же Бортко два фільми. До його "Ідіота" взагалі нормально ставлюся. Дуже багато людей сиділи вдома й дивилися. Навіть не знаю, для кого ця подія виявилася більш значущою – для тих, хто читав цей роман, чи для тих, хто ніколи його не прочитає... А когось він, можливо, спонукав узяти до рук Достоєвського. Те ж саме про "Майстра і Маргариту". Режисер Бортко уміє зачепити широку глядацьку аудиторію.

Я ніколи не обговорюю колег. Той-таки Басилашвілі може грати все. Тут зіграв так, як вони домовилися з режисером. У кожного режисера своє бачення. А в тих, хто не читав, узагалі не повинно виникати жодної двоїстості. Вважаю, що Бортко першопрохідник у тому, що пробив на телебаченні дві справжні теми. Завдяки його подвижництву Москва потягнулася до класики. Нам би в себе таке.

А чому б вам не розпочати "змагання" з Бортком, адже багато класичних творів чекають своєї екранізації?

Класику Росія знімає в себе. На "Мосфільмі" і "Ленфільмі" зберегли костюми, реквізит. І там це знімати набагато простіше, ніж у нас. До того ж для російських серіалів потрібні знамениті російські артисти, а їхній приїзд до нас передбачає витрати на літаки, потяг, готелі. З цієї причини такі теми нам не дають. Мені однаково, де працювати. Живу в Києві і працюю тут-таки. Якщо в людини більш-менш відоме ім’я, не має значення, де вона живе. Знайдуть і в Парижі, якщо тобою зацікавляться.

Ви самі готові заради великої ідеї піти з простягнутою рукою по спонсорах?

Мені соромно просити гроші в держави, а тим паче ходити по олігархах. Я ніколи цим не займався. Та й проблеми наразі немає. За мене інші просять.

За державу прикро, що такий потенціал, як у вас, використовується не за призначенням. Ви свої давні фільми переглядаєте? Може, вам у них із часом щось перестало подобатися?

На запитання про перегляд я сто разів відповідав "ні". Особисто я сто разів казав, що інакше оцінюю свою роботу, інакше, ніж критики та глядачі. Розпочну з висоти, по спадній: "Бирюк", "Поцілунок", "Бережи мене, мій талісмане", і лише на четверте місце ставлю "Польоти уві сні та наяву". Суджу за професією, а не за впливом того чи іншого фільму на глядача. Усі ці фільми я зняв до 1986 року. З того року й до сьогодні мені знімати стало менш цікаво. Вихований у неволі. І думалося цікаво лише тоді. Що ж стосується сьогоднішніх реалій, проміжок часу, який відділяє жахливе минуле від дивного нинішнього, надто малий. Особливо для усвідомлення всіх граней змін. Про що знімати? Про те, що є бандити, олігархи, депутати? Про це я можу говорити з ранку до вечора, але перекладати цю тему в площину мистецтва не бачу сенсу.

До якого "жанру" ви зарахували б події, що відбуваються в нашій країні сьогодні?

До "жанру" свавілля. І в політиці, і в мистецтві.

Яка прокатна доля останнього вашого фільму "Ніч світла"?

Його прокат у Росії й Україні був обмежений. Взагалі я щоразу стараюся, щоб наступний мій фільм охопив більшу кількість глядачів, але ніяк не виходить. Є ж книжки, яких не можна читати в метро й на вулиці. А є книжки, до яких тягнешся, коли хворієш. Бувало, підскочить температура до 38°, лежу, клацаю каналами. Раптом знаходжу фільм, який мені не подобався, і дивуюся: "Хороший фільм, чому я раніше його лаяв?" Я вмію знаходити привабливе у будь-якому стані, але не повірю тому, хто скаже, що запоєм прочитав "Війну і мир".

Ваше ставлення до відомої постанови уряду про дубляж закордонних фільмів українською мовою? Ваші ж фільми всі російською...

Нормальне ставлення. Питання тільки в якості перекладу й дубляжу. Для цієї справи потрібні класні режисери й актори. І гроші на все це.

Якби вам запропонували створити ідеальний акторський ансамбль, кого б передусім запросили?

Ну, щоб нікого не ображати в Україні... Є три-чотири артисти, з якими я із задоволенням працював би. Проте не називатиму їх. Про російських акторів скажу, оскільки сподіваюся, вони цієї статті не прочитають. Це ті відомі актори, з якими я працював, плюс Басилашвілі та Катя Васильєва. Якби західні погодилися, покликав би Депардьє, Джека Ніколсона і Роберта Де Ніро.

Жаль, що ви не хочете називати імен українських артистів. Хотілося знати саме вашу думку про нове акторське покоління, яке сьогодні поступово виходить на екран. Адже ваша думка могла б послужити їм додатковою рекламою.

З молодих мало кого знаю. А якщо й знаю, то не за прізвищами. До речі, молоді Олег Борисов, Віктор Івченко, Сергій Маковецький починали в Києві. Питання в тому, як же ми їх втратили? І вчитися на цьому.

Олег Янковський заявив, що готовий працювати з вами у будь-якому наступному фільмі. Ви дружите зі своїми "талісманами" чи зустрічаєтеся лише на знімальному майданчику?

Підтримуємо стосунки, але не дуже часто бачимося. Коли я в Москві, не завжди вдається їм подзвонити. Нині я частіше буваю у змішаних компаніях. Обростаю людьми, які збираються не за фаховою ознакою. Іноді до нас затісуються навіть глибоко підозрілі особистості.

З однією неймовірно яскравою особистістю ви свого часу були знайомі, спілкувалися... Сергій Параджанов: яким він був насправді, тобто без усього цього ностальгічного глянцю, який часто проблискує у спогадах про великого режисера?

Надто екстремальним у своїх уявленнях і прагненнях. З вічним адреналіном. Він не тримав учнів, але його завжди оточувало багато добровільних слухачів. Наблизившись до нього, неможливо було не потрапити під вплив, не опинитися в полоні його особистості. Я сам тоді думав лише по-параджановськи. Проте, перебуваючи під його впливом, часто суперечив йому. Напевно, тому, що як режисер ще нічого не зробив і мої аргументи були ще попереду. Правда, Параджанов частіше посміювався над моїми аргументами й казав, що надто вже рано я спустився з гір. Я був одним із тих, хто все-таки вийшов з-під його впливу. Працюю не в ключі поетичного кіно. Краще чи гірше – це інше питання.

У вас, до речі, є своя версія, хто безпосередньо підставив Параджанова в ті роки? Дуже часто у зв’язку з цим виникало прізвище Паращук...

Та хто такий Паращук, щоб бути причиною? Його посадили, як усі правильно кажуть, за довгий язик. Роман Ширман зняв про Параджанова фільм і для назви взяв мій вислів "Небезпечно вільна людина". Параджанов міг по телефону чесати "комуністи – фашисти". За місяць до арешту публічно виступив у Мінську, жахливо звинувачуючи владу. Він їх дістав своєю свободою. Скільки могли, терпіли, а потім "зверстали" причину...

Проте ви один із небагатьох, хто не побоявся відвідати його навіть у тюрмі.

Так, розуміючи, що його посадив КДБ, і все ж я, Мишко Бєліков, його дружина, оператор Ігор Бєляков і наш друг із Тбілісі Джорбенадзе вирішили поїхати в Губник на Мишковій машині. Домовилися, що приховуватимемо цю поїздку від усіх. Але після повернення до Києва я, звісно ж, проговорився майже всім. Напевно, через гордість, що ми це зробили.

Ви колись зняли телеверсії двох спектаклів театру "Сучасник" – "Анфіса" і "Хто боїться Вірджинії Вулф". А самі не хотіли щось поставити на театральній сцені?

Театр поважаю більше, ніж кіно, але це не означає, що я з нього не вилізаю. Правда, я і в кіно буваю нечасто. З доброї волі не ходжу. Якщо тільки друзі зі своїм фільмом приїхали, тоді дітися нікуди. У театрі зробити постановку хотілося б, але якби я був його режисером і господарем водночас. Запрошував би кращих режисерів світу, знаходив би для них гроші, а сам безперервно тільки репетирував би щось. Це мені більше подобається. Тоді, у 1993 році, Галина Волчек захотіла, щоб я щось поставив у їхньому театрі. З маси запропонованих п’єс вибрав одну – "Орніфль, або Продувний вітерець" Ануя. Однак один артист підвів із часом, і це неможливо вже було поставити. Тоді Галя вмовила мене поставити іншу п’єсу Ануя – "Коломба". П’єса класна, але вона залишила мене байдужим після прочитання. Погодився через любов до Галі. Були тривалі репетиції, мені страшенно все не подобалося – і я собі, і актори мені – але, слава Богу, я захворів і попросив Галю позбавити мене майбутнього провалу.

Ви часто за "негатив" ось так дякуєте Богу?

Звісно. Це означає, що хтось думає про мене, береже мене від явних помилок. Одна річ – театральному режисеру ще раз провалитися у своєму театрі, інша – сторонньому до решти зганьбити себе на все життя. І ще кінорежисерові. Одне слово, пощастило.

Якщо можна щось розказати, то розкажіть про свій майбутній кінопроект...

У нас із Ібрагімбековим є готовий сценарій. Дія відбувається 1970 року. Герой –письменник-початківець. Більше відомий із самвидаву. Про його муки, про цензуру, про КДБ і про внутрішню свободу, яку вчитель героя хоче йому прищепити. Ця свобода виражається в можливості літати, у буквальному значенні цього слова. Річ цю я знайшов у Парижі 1990 року. Це оповідання російського емігранта Дмитра Савицького, який утік у 1978-му до Франції. Однак тоді, у 1990-му, реалізація цього проекту не мала сенсу, оскільки комп’ютерна графіка була ще на нулі. Рік тому на якомусь прилавку в Києві я випадково наштовхнувся на цю ж саму книжку Савицького і зрозумів, що настав час повернутися до своєї ідеї. Нині мої герої зможуть у фільмі реально літати й навіть полетять в іншу країну (від переслідувань КДБ).

Звідки таке бажання літати? Вас усе-таки, напевно, мучить щось нереалізоване, на підсвідомому рівні? У снах літаєте?

Раніше я жив у горах. Здавалося, від однієї гори до іншої можна тільки долетіти. Хотілося знати, що там, за іншою горою, а за наступною? До тридцяти трьох років уві сні літав. Але, знявши явно провальний "Ефект Ромашкіна", уві сні ж упав і, на жаль, більше не літаю уві сні. Може, й літаю, але снів відтоді майже не запам’ятовую. Жаль, звісно.

Якщо ж говорити про майбутній фільм... Вишукають гроші російське Держкіно і російські продюсери – у травні й червні наступного року зйомки в Москві. І, природно, це буде російський фільм. Якщо гроші знайдуться тут, в Україні, це буде, природно, український фільм і, може, зніматиметься у Львові українською мовою... Може, у серпні-вересні нинішнього року.

Діти не намагалися піти по ваших стопах у виборі професії?

Я прожив дуже тяжке життя в кіномистецтві. Для кавказця особливо тяжке в матеріальному сенсі. Мене це принижувало. Переживав. Ще тяжче переживав тиск цензури і, природно, не хотів такої долі своїм дітям. Це Микита Михалков і Федір Бондарчук могли піти в кіно, оскільки матеріально завжди були забезпечені і за ними були могутні спини їхніх батьків. Що, до речі, не завадило цим талановитим людям бути дуже працьовитими. Та якби мої діти захотіли стати письменниками, художниками, композиторами – не заперечував би. Тому що, написавши гарну музику, можна дати прочитати хоча б партитуру, а щоб зняти кіно, потрібні величезні гроші, це промисловість і т.п. До речі, а чому ви нічого не запитуєте про політику?

З задоволенням. Поговорімо про політику, якщо ця тема приємна...

Тут, у цьому кабінеті, до початку президентських виборів, коли Кучма був ще в силі, в інтерв’ю сказав, що голосуватиму за Ющенка. За той цивілізаційний шлях, який накреслювався. До четвертої ранку не відходив від телевізора під час президентських виборів. Дуже хотілося, щоб усе сталося. Сталося, але не настільки, наскільки хотілося б. На жаль! А тепер ще ці парламентські вибори – ну, "це вже ваще!" Особисто мені моя інтуїція підказує, що влада має створити коаліцію з "Регіонами". Щоб не було двох Україн. І щоб усі дихали одним повітрям, однією мрією. При цьому обидві сторони повинні, природно, поступитися чимось, піти на компроміс, якщо думають про Україну. А БЮТ – нехай не ображаються – вони будуть шикарні в опозиції і завжди дадуть прикурити владі, з огляду на залізний характер керівника. Політики мають домовитися тепер або ніколи. Досить уже експериментувати. І ще, я поздоровив Людмилу Миколаївну Кучму з Новим роком, попри те, що голосував за Ющенка і за все нове. У цьому теж весь я, і мені це подобається.

Я особисто голосував за програму партії "Віче". Не за них, не за їхніх лідерів, а за програму в їхній книжці. Напрям, який там запропонований, майже збігається з моїм баченням. Напевно, зле, що маленькі партії не пройшли до парламенту. Але якби всі сорок п’ять – то це був би такий розгардіяш...

Ви раніше політикою цікавилися?

Ніколи. До 1986 року ніколи не брав до рук газету "Правда". Одного разу взяв, коли мені сказали, що там позитивна стаття Плахова про мій фільм "Брюк".

"Дзеркало тижня", № 13 (592), 8 – 14 квiтня 2006 року



Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com