Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

22.09.2006 15:00

Олівер Стоун: "Ті, хто вижили, мають завдячувати загиблим..."

Олівер Стоун21 вересня, в український кінопрокат вийшла американська картина "Всесвітній торговельний центр"/World Trade Center (2006). Пропонуємо розмову з режисером стрічки Олівером Стоуном...

Вам часто доводилося пояснювати, про що ваші попередні режисерські роботи. Ви не побоювалися, що й у цьому випадку вам доведеться розповідати, про що фільм?

Олівер Стоун. Цей фільм говорить сам за себе, я не збирався ні пояснювати, ні захищати його й, думаю, виявився правим. Я завше боровся за свої стрічки, добивався їх визнання всіма силами. Мене ніколи не полишало відчуття, що я повинен пояснити глядачам і критикам те, що вони могли пропустити. Герої мого нового фільму – реальні особи, живі люди, які змогли всім довести, що готові боротися за свої ідеали до самого кінця, чого б їм це не коштувало.

Ви можете сміливо сказати, що цей фільм більше, ніж просто історія подій 11 вересня, чи це не так?

Так і не так водночас, цей фільм про героїзм, про виживання й про те, що змушує людей виживати на метафізичному рівні, на рівні духовному, витискати все, доходити до межі людських можливостей. Це історія про сім’ю, про відчуття ліктя, про дружбу двох чоловіків, про людей, які знову навчилися говорити одне з одним і слухати одне одного. Це так само могла бути історія постраждалих від вибухів у Туреччині чи землетрусів ув Азії, жертв цунамі, всіх, хто будь-коли побував за межею своїх можливостей і вижив, незважаючи ні на що. Дуже проста історія, найреальніша історія в світі, настільки реальна, що вона просто не може бути кліше, такі історії ніколи не стають кліше. Я намагався показати, щó люди цінують одне в одному, за що вони одне одного люблять, щó може знову об’єднати родину, не лише тому, що ви одружені й носите обручки. І, водночас, це історія про Америку, про велику американську трагедію. Американці ніколи не були єдиним народом – племена, переселенці з усіх частин земної кулі, люди різних рас і різних культур, які довгі роки змішувалися, творячи новий, унікальний народ. Америка – це велична структура, що вона була атакована, в якій почали сумніватися і, віру в яку ми всі хотіли повернути. У фільмі цікаво те, що тут були задіяні практично всі етнічні групи держави. Тут немає американської релігії, американської культури, американської етнічної групи, Америка – це величезна ідея. І, думаю, двоє хлопців та їхні родини уособлюють для нас усіх ідею Америки.

Ви послуговувалися тільки реальними фактами чи у фільмі є елемент творчости?

Як не дивно, людям дуже важко збагнути, що й таке буває – все, що відбувається у фільмі, правда, ми нічого не придумали і не дописали, усе це насправді сталося і це насправді пережили живі люди. Це неймовірна історія, тільки-но погляньте на морських піхотинців, які брали участь у рятунковій операції й витягли Джея о восьмій годині вечора, коли жодна рятувальна бриґада вже не працювала через темряву. До речі, всі морські піхотинці у фільмі – реальні люди, герої, з якими нам випало спілкуватися за час підготовки проекту.

Як реаґували на фільм Хімено та Маклафлін, коли побачили картину вперше?

Це був прекрасний момент. Вони разом із дружинами сиділи у закритому кінотеатрі й дивилися фільм, ми прийшли після перегляду, пообідали разом із ними, і вони зізналися, що в захваті від фільму. Донна Маклафлін нервувала дужче за всіх і ділилася враженнями кілька годин поспіль. Вони зрозуміли всю суть фільму, все, що відбувалося на екрані, внесли свої корективи, але я був дуже радий, що стрічка їм дійсно сподобалася. Я люблю робити фільми, які справді "чіпляють" глядача, змушують його переживати за персонажа, жити в цій історії разом із ним. Поки ваші почуття чисті й ви прагнете ними поділитися, це свята справа.

До кожного свого фільму ви підходите з іншого боку, як було на цей раз?

Я завше намагаюся зробити одне – підійти якомога ближче з боку глядача й з боку актора, намагаюся поставити себе на їх місце, пережити разом із ними те, що відбувається. І це значно спрощує процес, не лише для мене, але й для всієї знімальної групи Ми фільмували 60 днів і 30 із них провели під завалами, я щосекунди був разом зі своєю командою, бачив усе на власні очі, це непередаваний досвід.

Ви вважаєте, що фільм насправді передає людську сутність чи все ж таки несе щось інше?

20 людей вижили, загинуло близько 3 тисяч, сумно говорити про це, але вони ніколи не розкажуть, що пережили, але розкажуть ті 20, що залишилися серед живих, а особливо двоє наших героїв, які опинилися посеред двох падаючих будівель, і продовжили боротися, незважаючи ні на що. Вони для мене – символ боротьби, символ мужности і віри. Вони – живий доказ сили людського духу. Я людина пов’язана з В’єтнамом, і завжди вважав, що ті, хто вижили, мають завдячувати загиблим, мають пам’ятати їх і жити, щоб нести цю пам’ять, передавати новим поколінням те, що сталося. Ми завжди пам’ятатимемо 11 вересня, але повинні пам’ятати і 12, хай це буде символ спасіння й віри.

Інтерв’ю надане компанією B&H Film Distribution
З російської переклав Віктор Глонь




Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com