Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


888 покер

'

23.11.2002 12:02

Сем Мендес: шлях до кіна

Режисер Сем Мендес розповідає про свої враження від праці над фільмом “Шлях до пекла” і не тільки…


1999 року ви б запитали: “Хто такий Сем Мендес?” Випускник майстерні “Конвент Гарден Донмар театр”, молодий режисер почав робити перші кроки в світі кіноіндустрії, зафільмувавши сімейну драму, що в ній зіграв Кевін Спейсі. До прокату вийшов фільм “Американська краса”, ну, а що було далі ви знаєте. Мендес був відзначений п’ятьма нагородами Академії і був добре сприйнятий громадою. Зараз його не без причини називають одним з найперспективніших талантів Великої Британії.

Його наступною працею в кіні стала спроба екранізування ґанґстерського роману Макса Колліна “Шлях до пекла”. Історія про ґанґстерів, у якій зіграв Том Генкс, що виконав роль людини, котра змушена втікати зі своїм сином, тоді як інші члени його родини були вбиті. Як наслідок, перед нами майстерно зроблена повість, і пошиється в дурні той, хто заперечуватиме той факт, що Мендес зараз “на коні”. Ніхто не здивується, коли почує його ім’я під час оголошення номінантів на “Оскар”.


Хто першим зацікавився цим проектом, ти чи Том Генкс?


Знаєте, це одна з тих дивних ігор у коти-мишки. Ти надсилаєш сценарій, і тобі потім кажуть, що Том Генкс ознайомився і цікавиться. Чи напевно він зацікавився – ти не знаєш. Але, до речі, це було корисно, тому що я прочитав сценарій іще раз, роздумуючи при цьому про Генкса, і мені сподобалася ідея про когось, хто несе цей тягар провини і жалю. Я порозмовляв з Генком, і він сказав: “Я це зроблю, якщо ти зробиш”. На що я відповів: “Я думаю над тим, щоб це зробити”.


Думаєш, якби ти прочитав роман уперше, тобі б на гадку спав якийсь інший актор?


Так, коли читаєш сам роман, згадується Рассел Кроу, він більш годиться на роль класичного героя. Але я гадаю, що я все ж наполягав би на кандидатурі Тома, тому що відчув, що ця історія, яка мене зацікавила, буде цікавою і йому. І та частина, яка була мені малоцікавою, частина з Джоном Ву, він – геній, але я не став би включати його до сюжету, навіть якби мене вдарили 60 тисяч вольт – я б все одно цього не зробив. Який сенс для мене запрошувати на фільмування Ніколаса Кейджа чи Траволту? Я не можу зафільмувати стрічку такого штибу. Так чи так, присутність Тома дала мені можливість створити свою версію фільму.


Роль Пола Ньюмена відразу охрестили оскароносною, але було б більш очевидним охарактеризувати таким чином емоційний епізод з Генксом у церкві. Похмурість того, що відбувається, відчувається в цій сцені.


Справді, це так. Я не кажу, він не каже про це, але всі знають, що він втратив сина. Він був дуже емоційним. Ми показали це в фільмі, цю емоційність. Буває ти це дуже сильно відчуваєш. І це відбувається і в випадкові з Полом. Ще є момент, коли він стукає по столу на зібранні і розбирається з Денні Крейґом.


Ти переглянув багато фільмів перед створенням “Американської краси”, що ти дивився перед зйомкою “Шляху до пекла”?


Я подивився багато різних фільмів. Але ті, які, здавалося б, я повинен був би обов’язково подивитися, я не дивився. Я не дивився “Хрещеного батька”, можливо, тому що я впевнений у тому, що зміг би й без цього переповісти весь фільм. Я переглянув велику кількість ґанґстерських фільмів 1930-40 років, які я до цього моменту ніколи не бачив, я переглянув “Ворог держави”, “Обличчя зі шрамом”, “Біла гарячка”. А також “Паперовий місяць”, подивився такі шедеври, як “Якось в Америці”, “Гігант” (режисер Джордж Стівенс, 1956) і “На захід од Едема” (режисер Еліа Казан, 1955). Думаю, саме з цими фільмами можна порівняти “Шлях до пекла”. І звичайно, Куросава. Я переглянув велику кількість фільмів, тому що нові ідеї народжуються протягом перегляду.


Ти зображаєш час Великої Депресії в Америці як мітичну землю, на якій ти можеш “розчинитися” в тісній Америці. Якби ти робив англійський фільм, гадаєш, чи став би показувати певний відтинок часу, аби відобразити мітичність?


Якщо хочеш зробити фільм такого штибу, то він повинен бути правдивим. На цю мить у мене два стимули: перший – зробити британський фільм, це я зроблю без сумнівів, хоч один, але зроблю, сподіваюся, він буде наступним. Але я не пишу, а створюю щось, але якщо це мене не влаштовуватиме, то з’явиться щось іще, це може бути чим завгодно і де завгодно – Сахара чи Австралія, це не має значення. Другий – створити зовсім асоціальний фільм (сміється), просто якусь історію, щось для справжньої розваги. Мені просто хотілося б зробити щось на кшталт цього, прокат мене не цікавить, в цьому випадкові.


Девід Лін сказав, що не може уявити, як хтось може працювати кінорежисером, якщо не отримав іще досвіду роботи монтажера.


Це цікаво. На противагу цьому скажу, що я не уявляю, як режисер може залишити кімнату монтажу, коли фільм монтується – багато хто так і робить. Чимало з них кивають на час і повертаються через декілька днів. Я ніколи б так не зміг. Це до того ж дуже весело. Інколи, звичайно, потрібна перерва, але, на мій погляд, тільки тоді, коли фільм відповідає твоїм вимогам.


Якось ти назвав Лос-Анджелес містом самогубств.


(Сміється). Я в цілому відмінно згаяв час у Лос-Анджелесі, коли там працював, почасти тому, що багато з людей, що з ними працював ув обох фільмах, там жили. Я маю на увазі, наприклад, Тома, Пола Ньюмена, Конрада Голла, з ними я провів той час гарно. Але, якщо ти вчасно не припиниш думок про те, що тебе охоплює паніка. Я почав панікувати трохи і зрозумів, що треба повертати додому. Від того, що не бачиш людей поза машинами і будинками, починаєш відчувати себе ув’язненим.


Ти себе відчуваєш англійцем там?


Гм, я майже повсюди відчуваю себе англійцем. Я розуміюся на правилах у баскетболі, але із задоволенням подивився би гру “Ґаннерсів”, ніж “Янкі”. В мене є туга за дивними, на перший погляд, речами, ну, не дивними, а звичайними. Туга за тим часом, коли був у спромозі зрозуміти, що пишуть у газетах.


Ти вже стомився від іміджу золотого хлопчика?


Агов, ти маєш бути вдячним за те, що маєш. Мені таланить. Під кінець я робитиму погані фільми, так само, як створював погані п’єси. Чому я навчився в театрі, так це тому, що успіх твій подібний до хвилі, чи ти на її вершині, чи ти, гульк, і на дні. Але потім ти знову можеш здійнятися нагору, якщо погодишся з встановленими правилами і зможеш продовжувати працювати в інших умовинах. І ти знаходиш шляхи захисту себе, ну, знаєш? Ти нічого не читаєш, не читаєш оглядів, статей, і ти завжди тримаєш у голові якийсь новий проект, над яким іще треба працювати, і твоє життя відокремлене від усього цього.


Під час праці над фільмом на кшталт “Шляху до пекла”, з такими акторами як Том Генкс і Пол Ньюмен, ніколи не ловили себе на гадці про те, як дійшли до цього?


Та-а-ак, не запитуй про це. Знаєш, пригадую розмову з Томом за два дні до закінчення зйомок, були в студії Warner Brothers, знімався останній епізод Тома з Полом. Я запитав Тома: “Як справи?” І він відповів: “Я на студії Warner Brothers, вдягнений як ґанґстер, вбиваю Пола Ньюмена. Я був шісткою. Як ти гадаєш я себе відчуваю? Я жахливо наляканий!” Загалом, усі знали в житті подібні моменти.


Інтерв’ю було надруковане в британському часописі Empire



Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com