Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

01.11.2006 16:02

Паскаль Арнольд і Жан-Марк Барр. Тіло як воля і уявлення свободи

Від 21 до 29 жовтня 2006 року в українській столиці проходив ХХХVI Київський міжнародний кінофестиваль "Молодість", під час якого вийшло друком п’ять чисел традиційної фестивальної KINO-КОЛОгазети. Нагадаємо, вона вже третій рік видається спільно KINO-КОЛОМ і оргкомітетом "Молодости" і розповсюджується безкоштовно у всіх місцях, де проходять фестивальні заходи. Пропонуємо найцікавіші матеріали газети, які ми ще не друкували на нашому порталі, – зокрема, розмову з режисерами Паскалем Арнольдом і Жаном-Марком Барром, які відвідали "Молодість" зі своєю новою роботою...

Улюблений актор Ларса фон Тріра, представник сотні найсексуальніших кінозірок, антиамериканіст Жан-Марк Барр приїхав до Києва зі своїм колеґою, Паскалем Арнольдом, аби представити останню стрічку – "Один іншому".

Ярослав Підгора-Ґвяздовський. Ви закінчили новий фільм. Концепт свободи залишивсь у глибокому минулому. Зараз, коли збігло чимало років від заснування того концепту, що ви думаєте про свободу? Що вона для вас?

Паскаль Арнольд і Жан-Марк БаррПаскаль Арнольд. Свобода – не анархія. В наш час, у нашій демократії нам здається, ніби свобода – необмежена й існує повсюди. Але це ілюзія. Бо її слід вибороти, вона не дається задарма. І в кожній країні саме за неї й борються. Навіть у таких "вільних" державах, як наша…

Жан-Марк Барр. …У нашому суспільстві нам змалечку говорять, що ми вільні, що можемо робити все – де завгодно бути й навчатись. Але при цьому весь час додають, якими слід бути і як потрібно мислити. Це, звісно, стосується релігії, освіти, політики й, передусім, мас-медій. Вони формують наші уявлення про світ. Тому свобода – це індивідуальна борня кожної людини за право бути такою, як вона є. Наша трилогія ("Трилогія свободи"/Free-Trilogy, задумана 1999 року, почалася фільмом "Коханці", що проходив під вивіскою "Догма №5". – Ред.) розказувала про три важливі свободи – про свободу кохання й сексу, духу та думки. Одначе насправді абсолютна свобода – то смерть, бо ж тільки в ній цілковито звільняєшся від усіляких пут.

Ми, ґенерація постшістдесятників (Барр, син француженки й американця, народився 1960 року в Німеччині; місце його проживання – США. – Ред.), жили після сексуальної революції. А вже наступне покоління стало більш конформістським. І тепер знову треба відвойовувати свободу. Попри те, що нас усіляко запевняють: "Ви вільні!" Своєю трилогією ми хотіли піддати сумніву цю примарну свободу. І сучасні технології нам допомагають у цьому: ми знімаємо на "цифру", не на плівку, а це суттєво зменшує видатки. Ми й монтуємо самі, що забезпечує певний простір дій...

П.А. …А ще в цій трилогії мова про свободу творчости. Бо ж світовий екран перебуває під впливом американського – ще одного чинника "несвободи": нам так само кажуть, якими бути.

Останній ваш спільний фільм "Один іншому", що його східноєвропейська прем’єра відбулася на "Молодості", має доволі дивний набір героїв: товаришують і сплять одне з одним четверо хлопців та одна дівчина. Такий пасьянс трохи віддає порнографічністю…

П.А. Ми хотіли показати лише дружбу – особливу дружбу: підліткову й доволі розкуту. А в молодіжних тусовках – якщо є дівчина, вона часто має стосунки з багатьма. В цьому нічого порнографічного. Йшлося про гурт юнацтва, який живе у трохи ідеалізованому світі – де завжди сонячно й радісно. Ідеалізуючи взаємини героїв, ми пропонували кожному глядачеві асоціювати себе з певними їхніми бажаннями… А щодо сексу – так у фільмі є більше людей, ніж четверо й одна: там батьки, знайомі й незнайомі люди… (Сміється).

Позаяк у стрічці відчутно режисерську емоційність, кортить запитати: чи не містить у собі "Один іншому" якихось автобіографічних моментів?

Ж.-М.Б. Ось автор... (Сміючись, "переводить стрілки" – показує на Арнольда).

П.А. Фільмуючи, ми щоразу залучаємо свій досвід, використовуємо свої почуття і спогади. Ми не можемо видати чогось інакшого, ніж воно було в нас, і створюємо все з безпосереднім залученням серця: воно нас надихає. Хоча такого досвіду, як у нашому фільмі, я, скажімо, не мав.

Ж.-М.Б. У картині була інша ситуація, протилежна тій, про яку ви питаєте. Спершу ми хотіли показати через стосунки брата й сестри такі сильні почуття – без сексу, – які уособлювали б і узагальнювали любов будь-якої закоханої пари – почуття, що не переходить на сексуальний рівень. Воно є чистим і таким сильним, яким тільки може бути в жінки й чоловіка. І актори зрозуміли наші прагнення – йшлося про сильне кохання, що вони його мали пережити самі – аби зазвучала на повен голос трагедія зради.

Свобода й суспільство, свобода й відповідальність – це для вас різні речі, протилежні?

П.А. В якому сенсі?

Суспільство, існуючи за своїми правилами, так чи так обмежує свободу. Так само, як і відповідальність, – у сім’ї, на роботі, перед друзями…

Ж.-М.Б. Усе виходить із того, яким є суспільство. Наше – обмежує людину, диктує правила, тож у ньому дедалі важче самовизначитися, пізнати самого себе. І ми з Паскалем однакової думки: нам слід захищати свою можливість, своє право пізнавати власне "я", щоб ані релігія, ані уряд, ані мас-медії не вказували нам, якими бути.

Я не знаю, як зараз у вас, бо ви на "перехідному етапі", а в нас суспільство немовби підійшло до завершення такого собі циклу. В нас повна криза ідей, особливо – у молоді. Йдеться і про Францію, і про всю Західну Європу, й, особливо, про Сполучені Штати – про всю західну цивілізацію. Захід зараз такий самий деформований, тоталітарний, яким був Радянський Союз. Молоді люди втратили орієнтири, уряд і релігія вже не заслуговують у них на довіру, й кожна особистість, відчуваючи брак сили, мусить ховатися у свою черепашку. Ми хочемо вказати юним шляхи до зрозуміння себе, й ці шляхи – кохання, природа, тіло.

Ви вважаєте, що маєте право "указувати шляхи"?

П.А. Ні, йдеться про інше. Якщо пам’ятаєте, у фільмі персонаж П’єра говорить: "Думки і слова закінчилися". Ми не даємо відповідей. Ми лише показуємо дороги, рухаючись якими, особисто ми знаходимо відповіді, "самопізнаємося". Це ідея пантеїзму.

Де, по-вашому, закінчується свобода?

П.А. Там, де зазіхаєш на свободу інших…

Ж.-М.Б. Гарно сказано. (Сміється).

П. А. … коли твоя свобода заважає свободі ближнього, не дає робити того, що він хоче.

Ж.-М.Б. Зрозуміло?

Не зовсім. Ви, Жане-Марку, погоджуєтеся на запрошення Ларса фон Тріра. Вже зіграли в його п’яти стрічках. Але ж він створює неймовірно жорсткі "догмівські" умови, обмежуючи акторів і фільмовий простір. Ви свідомо йдете на обмеження…

Ж.-М.Б. Саме поняття, сама форма, "Догма", була створена однієї ночі, коли ми всі напилися й захотіли зробити щось експериментальне, наче вправу, тим самим піддати сумніву американське геть штучне й насправді цілком догматизоване кіно. Порівняно з американським суспільством та голлівудським кіном, зорієнтованим на політкоректні історії, гарні личка, ідеальні декорації, Трірові правила дозволяють літати.

У картині "Один іншому" весь час звучить слово "тіло". Тіло як ідея є для вас настільки важливим?

П.А. Воно пов’язане з усім, його не можна відділяти. Попри те, якраз тіло – єдине, що в нас зостається для самих себе, аби самовизначитися й самоідентифікуватися.

Ж.-М.Б. Крайнім прикладом цього є події в Баґдаді, де щодня четверо-п’ятеро людей підривають себе на знак протесту проти американського вторгнення. Тобто люди своїм тілом показують незгоду, протест. Бо це єдине, що їм залишили. Тіло єдине дає нам змогу існувати й боротися. І П’єр у нашому фільмі говорить, що він міг би бути камікадзе. Кохаючись із дівчиною, з хлопцями, з усіма гуртом, він, через тіло, існує і протестує.

Розмову вів Ярослав Підгора-Ґвяздовський




Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com