Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

13.11.2006 16:44

Два в одному – короткометражному. Кіра Муратова і Євген Голубенко презентували "Куклу"

Олексій РАДИНСЬКИЙ, "Дзеркало тижня"

Два в одномуМуратова поки що залишає глядачів у передсмаку свого нового великого фільму – "Два в одному". З українською прем’єрою доведеться почекати: зроблений повністю за українські гроші (продюсер Олег Кохан), цей фільм спочатку має представити Україну на міжнародному фестивалі класу "А" – на Берлінале. Тим часом Кіра Муратова разом зі своїм чоловіком і творчим соратником Євгеном Голубенком приїхали з Одеси до Києва з іншим прем’єрним кінотвором – короткометражкою "Лялька" і розповіли "ДТ" зокрема і про те, чому вони переключилися на кінодослідження теми шахрайства.

Кіра Муратова. У нас тепер період підвішеного стану, коли друкується копія "Двох в одному". На цей момент дуже чекаєш, аби переглянути готовий фільм і позбутися нарешті цього тягаря. Нині "Два в одному" начебто й готовий. Але думки все одно повертаються до нього. Тож і говорити про це поки що нема сенсу.

Олексій Радинський. Ваші враження від "Кукли" на великому екрані?

К.М. Жах. На жаль, ми не знали, що це так погано виглядатиме. Фільм знімався на непрофесійну камеру, і він чудово виглядає на DVD. А тут – розмито, огидно. Не видно нічого. "Кукла" – це телевізійний фільм, обмежений у способах презентації. Його добре дивитися по телевізору.

Євген Голубенко. Такими камерами нині знімають серіали.

Досвід роботи з відео дуже відрізнявся від звичних кінозйомок?

К.М. Нічого нового не відчула. Не вловила. Знімали як завжди, кадр ставили так само. Усе начебто відбувалося швидше, але це тому, що всі працювали безплатно, на ентузіазмі, і їх не можна було довго мучити. Всім просто хотілося попрацювати в кіно, щось зробити – по дружбі або з любові до процесу. Три дні ми знімали в міському саду і були впевнені, що ніхто нам за це не заплатить. А потім з’явився продюсер Олег Кохан, котрий купив цей фільм, і всім заплатив. Він тепер і "Два в одному" продюсує.

Є.Г. "Лист до Америки" зняли на плівку за два дні. Там дві частини. А "Куклу" з трьох частин зняли за три дні. Тобто швидкість однакова.

Пам’ятаю, торік промайнула ще одна короткометражка – "Довідка".

К.М. Там інша історія. "Довідка" випала з "Настроювача" і тепер існує самостійно. Хоча задумувалась як частина фільму.

"Кукла" задумувалась як злободенний фільм чи як певна універсальна історія?

К.М. Шахрайство злободенне завжди. Ця історія могла трапитися в будь-яку епоху. Але сама назва – "Кукла", тобто фальшива пачка грошей, – указує на наш час. Персонаж фільму – веселий садист. Це викривлення психіки, що граничить із божевіллям: "Я так ненавиджу свою колишню дружину, що зроблю вигляд ніби я її облагодіяв, а насправді розіграю". І радітиме тому, що на якийсь час зробив її щасливою.

Є.Г. Серед аферистів є люди страшенно талановиті. Це насамперед характер, сильна особистість, здатна загіпнотизувати свою жертву. І ці люди дуже викладаються, гарують, як актори. Та при цьому одержують задоволення, своєрідно кайфують. Коли уже впіймали клієнта і його "ведуть", їх такий при цьому драйв підштовхує! Кумедні персонажі. Вони мислять абсолютно схоластично і при цьому один одного чудово розуміють. А людині необізнаній цей текст здається цілковитим маренням. У "Куклі" – приклад такого схоластичного мислення, коли все навпаки, чорне здається білим, а біле – чорним. Дослідження цього характеру – сюжет фільму. За ці тридцять хвилин ми маємо встигнути розглянути персонажа цілком.

Можна сказати, що з психології убивства ("Три історії", "Другорядні люди") ви переключилися на дослідження шахрайства?

К.М. Спочатку я спеціально цікавилася вбивством. А потім зрозуміла, що глибоко досліджувати вбивство мені не до снаги. Напевно, я недостатньо це розумію. Наприклад, я не розумію Раскольникова. Не те що не розумію – я йому не вірю як літературному персонажеві Достоєвського. Для мене це можна ставити лише в естетичному варіанті серіалу. Якось я бачила постановку "Злочину і кари" у Юрія Любимова на Таганці. Там Раскольникова грав страшенно високий чоловік. Він був неначе на ходулях. І ця чудність, що це вже наче й не людина, а "хтось", мене задовольняла. Тоді я цьому вірила. А людині, котра вбиває двох бабусь, а потім про це довго розумує, а потім ще і кається... Я в це не вірю. Все одно вбивство – це акт фізичний. Розумієте?.. У Ніцше сказано, що вбивця має три іпостасі: до убивства це одна людина, під час убивства – інша, яка нічого спільного з першою не має, а після вбивства – це третя іпостась. Ці три психічні щаблі насправді несумісні, а Достоєвський їх якось просто поєднав. І я подумала: якщо Достоєвському це не вдалося, то мені вже і поготів. Глибше докопатися я не зможу. Треба кудись рухатися, а в той бік я рухатися вже не могла.

А шахрайство, на відміну від убивства, ви зможете осягнути?

К.М. Звісно. Це завжди якась гра розуму. Хіба це можна порівняти? Це інший ступінь лиходійства. Шахрайство наскрізь раціональне. За винятком, звісно, задоволення, яке відчуває шахрай. Але це емоція, гра, риса характеру.

Часом у ролі шахрая виступає не окрема людина, а ціла держава. Чи не це сталося з фільмом "Два в одному", коли Росія, посварившись із Україною, відмовилася фінансувати ваше кіно?

Є.Г. Розумієте, нам ніхто прямо не говорив про причину відмови. У приватних бесідах, скажімо, з Михайлом Швидким, нам сказали: "Усе, що ви принесете, фінансуватиметься". Потім з’ясувалося, що наш сценарій анонімно розглядатиме якась незалежна комісія і винесе щодо нього вердикт. І ось ця анонімна комісія вирішила, що цей сценарій їм не підходить. У часі це збіглося з конфліктом між нашими державами. От і все. Можна трактувати ситуацію як завгодно.

Євгене, а ви зараз робите власні художні проекти?

Є.Г. Я взагалі за освітою живописець і все життя цим займаюся.

К.М. Він ускочив у кіно випадково, як курка в борщ. А тепер почав навіть сценарії писати.

Є.Г. Зазвичай все відбувається навпаки. Всі метикуваті художники-постановники, які вміють малювати, давно з кіно змилися. Ні Ромадін, ні Рустам Хамдамов уже не працюють. Вони стали повноцінними самодостатніми живописцями й у кіно намагаються не лізти. А я абсолютно випадково потрапив у кінематограф і продовжую там функціонувати як художник-постановник. Якщо мій товариш, художник-маляр, сидить і ниє, що роботи немає, то я йому пропоную піти зі мною й попрацювати на фільм. Так вони всі відразу зіскакують миттю! Тому що жоден художник, який усе життя прокидався, коли хотів, і ніколи не ходив на роботу, в кіно не працюватиме. Це народ досить розпещений. І потім, художник-постановник – це невдячна робота в сенсі марнославства. Там увесь фокус у тім, що ви мою роботу не маєте бачити. Якщо ви бачите мою роботу в кіно, отже, я її погано зробив. Усе підпорядковано драматургії, і ви не маєте відрізняти, де декорація, а де натуральний інтер’єр.

Але у фільмі "Вразливий міліціонер" ваші картини з’являлися.

Є.Г. Вони з’являються періодично. Можуть з’явитися мої картини або картини моїх друзів, які мені подобаються.

Як ви ставитеся до того, що ваші фільми цілком вільно нині продають на піратських дисках?

К.М. Якщо вони там хорошої якості, тоді позитивно. Якщо поганої – негативно.

Є.Г. Ми живемо в бідній державі. А в бідній державі й має бути піратство. Чому тільки люди, які можуть заплатити скажені гроші за диск, можуть дивитися кіно? До того ж люди, котрі випускають нібито ліцензійні диски, здебільшого теж пірати. Ми не беремо участі у доходах від наших фільмів, тому нам це зовсім байдуже.

Ви були присутні на багатьох конкурсних переглядах недавнього кінофестивалю "Молодість". Які враження від побаченого?

К.М. Румунський фільм режисера Порумбою – просто супер. Переглянули "Ейфорію". Як на мене, це фільм стандартно-стереотипний. Типовий фільм про пристрасть, зроблений занадто правильно. А короткометражний конкурс дуже цікавий. Добре, що побачили ці дебюти, вони дуже свіжі. Там ще немає стереотипів. Фільми шорсткуваті такі, але від них свіже і приємне відчуття. Дивишся їх – і вчишся, як не закостеніти.

Про "Куклу"

Дует Муратова – Голубенко давно став однією з найпомітніших творчих співдружностей України. Художника-постановника, який уже багато років працює на фільмах Кіри Георгіївни, можна без перебільшення назвати співавтором усіх її останніх творів. Зокрема й короткометражної "Кукли" (оператор – Володимир Панков, у ролях – Наталя Бузько, Яків Кучеревський, Леонід Кушнір, Юрій Невгамовний, Олександра Свенська).

Короткометражки Кіри Муратової часто залишають поза увагою. Вони губляться в тіні її повнометражних фільмів. Тим часом Муратова вдосконалює своє володіння коротким метром. Уперше вона спробувала цей формат наприкінці 90-х, коли фінансування кіно сягнуло мертвої точки. "Лист до Америки" (в оригіналі назва писалася латиною) став прецедентом незалежного кіно по-українському. Це фільм із категорії ноу-баджет, зроблений власним мізерним коштом людьми, які відчувають непереборну потребу щось повідомити глядачеві. Кіно, зроблене в ситуації, коли "не можеш не знімати".

Шість років по тому Муратова випускає "Довідку" – дослідження абсурдної пострадянської дійсності, епізод із "Настроювача", який оформився у самостійний твір. У "Куклі" Муратова немовби розвиває свій попередній фільм, створюючи ще один образ неординарного лиходійства. Цього разу злочинець з’являється в образі загадкового благодійника, покликаного передати вуличній художниці (Наталя Бузько) десять тисяч доларів, які їй у припадку доброчинності подарував колишній чоловік. Гроші виявляються "куклою", підкинутою ним із почуття помсти. Але зловмисника покарає його спільник-кур’єр, який заволодіє справжніми грошима, продовжуючи серію віроломних зрадництв. У основі сюжету – зіткнення двох лихих намірів, один підступніший за інший. Змагання поганого з гіршим. Знову, як і в "Настроювачі", у центрі уваги Муратової – крадіжка, шахрайство, обман.

"Дзеркало тижня", № 43 (622), 11 – 17 листопада 2006 року




Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com