Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

02.12.2002 16:59

Кіра Муратова після “Чеховських мотивів”

Аксінья Куріна, KINO-KOЛО #15

Це інтерв’ю Кіра Муратова дала нашому кореспондентові під час останнього Московського МКФ.


Кіра Муратова приїхала на фестиваль під завісу, коли ніхто вже й не сподівався побачити на цьогорічному фестивалі найексцентричнішого режисера пострадянського кіна. У мейнстримівському оточенні конкурсної програми її “Чеховські мотиви” виглядали досить дивно і, звісно, нагород не отримали – адже фільм зовсім іншого формату. Відзначила стрічку лише Ґільдія російських кінокритиків. Однак прем’єра “Чеховських мотивів” була однією з найгучніших подій фестивалю.


Аксінья Куріна. Звідки у вас з’явилося бажання звернутися до Чехова?


Кіра Муратова.Та нізвідки! Просто захотілося почитати і взяла з полиці книжку. Випадково натрапила на п’єсу, яку ніколи не читала, – таку коротку й дивну. Напевно, зараз знайдуться режисери, які вигадають для неї якусь ориґінальну і трохи збочену як для театру форму постановки. Але ця п’єса скоріше літературна, для читання. Чому її важко поставити на сцені? Вона коротка і складається лише з вінчання. При вінчанні всі стоять – або спинами, або вівтар не побачити, – режисерові треба думати, вивертатися. В кіні більше можливостей для руху – можна переставити камеру. Кажуть, хтось нещодавно поставив цю п’єсу. Хотілося б подивитися… Вразила вона мене, просто вразила. Звідси пішло далі: стала шукати, ще й ще, і у Чехова, і стали удвох з Євгеном Голубенком вигадувати – і дуже швидко написали сценарій.


Що для вас означає Чехов?


Ні-чо-го. На даний момент. Я його безумно любила колись, потім розлюбила. Стала собі твердити, що я люблю тільки Толстого і Достоєвського, а Чехов – це не моє. Мене дратує його гумор. Це не означає, що я його об’єктивно заперечувала, але суб’єктивно його не сприймала. Коли мені казали, мовляв, от вам Чехова треба поставити, ви дуже-дуже близькі, – я відповідала: “Та що ви, я ніколи не збиралася і ніколи в житті не буду його ставити…Ні-ко-ли”. Можливо, від того, що я багаторазово повторювала, що ніколи не буду цього робити, а мені багато разів казали: вам треба звернутися до Чехова, – методом частого капання щось і сталося… Тієї миті, коли я стала судомно шукати, чи не перечитати мені щось, я подумала і взяла цю книжку. Повне зібрання у мене, на щастя, є. Ось так все і вийшло. Випадково свідомо й невипадково несвідомо – можливо, так. Хіба встежиш за власною підсвідомістю?


А ще братиметеся за Чехова?


В крайньому разі. У випадку швидкої допомоги. А перше, що буду робити, – не буду цього робити.


Як ви працюєте з акторами?


По-всякому. (Сміється).


Кожного разу по-різному?


Не думаю, що по-різному, просто кожного разу по-всякому. Якщо актор сам усе робить, я не наполягаю, щоб показати йому, який я хороший режисер. А взагалі-то люблю сюрпризи від акторів. З кимось треба возитися і ласками, і казками… Якщо хтось мені подобається – це не завжди профі, з такого актора потрібно витягувати те, що я відчуваю в ньому, і так зробити, щоб процес гри почав приносити йому задоволення. А з профі і ти знаєш, і він знає, які ґудзики треба душити.


У “Чеховських мотивах” з’явився Алєксандр Баширов. Вам було цікаво з ним працювати, він “ваш” актор?


Думаю, що так, хоча він фільмувався в мене вперше. Алєксандр дуже легкий, розумний. Легко пристає на провокаційну імпровізацію. Коли йому даєш тему, він починає її збагачувати, розвивати, придумувати. На місці, відразу. Можна це назвати імпровізаційною формою, яка йому легко і приємно дається. Тож я сподіваюся з ним іще працювати. Він чудовий.


Частина дії фільму відбувається в церкві. Як вам працювалось у цьому просторі?


Там важко було працювати, тому що – церква. Насправді мене притягував не так Чехов, як середовище. Мене завжди цікавить середовище, в якому відбуватиметься дія, я завжди хочу, щоб воно було новим, свіжим. До дідька набридли на екрані кав’ярні, авта, вулиці – те, що ми бачимо найчастіше. Робота з таким простором для мене вичерпана. А ось хутір – середовище, яке вийшло з моди, – обора, тварини, селяни, хатка якась – це цікаво. Люди в зовсім іншому світові мешкають, ніж той, який є модним у кіні і який мені нудно бачити. У ньому можуть бути цікаві речі, але мені нудно там знімати. Церква ж узагалі дуже рідко буває на екрані, якщо буває, то так – шматочок-шматочок. А так, щоб вона становила середовище половини великого фільму, – не пригадую. А це ж чудове тло для дії: надзвичайно мальовниче, цікаве, красиве, виразне – всі якості. І свіже, не затягане камерою. Це, мабуть, головне: не Чехов, а середовище.

А чому важко? Тому що в церкви свої закони. Ми вриваємося до чужого світу, який має суворі правила. У служби є певна послідовність, там не можна переставити: тут у мене зіграли цю сцену, а тут хочу, щоб була кульмінація, – і ми беремо й перемонтовуємо. Ну, можна й так, але в мене було бажання службу не порушувати, в крайньому випадку – дещицю пропустити. Іноді вінчання триває 15 хвилин, а іноді годину – воно вільніше, не таке жорстке, як інші канонічні служби, передбачає можливість вибору. Основна послідовність завжди однакова, але між тим, що обов’язкове, завжди є вставки, які можна пропустити. Можна взяти молитву коротку або довгу – є варіації. Я була налаштована робити довгу службу, бо вона мені дуже подобається. Хотілося дотриматися цього ритуалу, і водночас я мала свою драматургійну послідовність, не залізну. Вибудувалась певна сценарна конструкція, а потім на репетиціях, у грі з’ясовувалося, що якийсь шматочок взагалі не потрібний або мені хотілося, щоб актори зіграли інакше. Близькі плани треба монтувати певним чином, а в мене вже знято все, пов’язане зі службою: священик щось робить, а актор тим часом грає не те, що належить по службі. Такі-от творчі труднощі. На додачу труднощі побутові – те, що перебуваєш у чужому середовищі, де ти не хазяїн. А хазяї, при всій доброзичливості, при тому, що вони отримали благословення від митрополита, все одно відчувають вторгнення – якесь кіно. Вони ж думали: от ми прийдемо, познімаємо – і все, а це триває і триває. Ми фільмуємо, і день за днем у церкві – натовп народу. Всіх не охопити виховними методами: сидіть тихо, сюди не йдіть, не повертайтеся спинами. Людей багато, і ми змушені порушувати якісь церковні ритуали. Церковники, як вони самі казали, іноді жахалися від нашої присутности. І ми часто хвилювалися, що їхній терпець урветься. У них є свій староста – це жінка, церковні тітоньки, які вважають, що треба робити саме так, а не інакше. Кажуть, наприклад: “Чому ця ваша актриса така розмальована? І поводиться так розв’язно?”. Відповідаю: “Вона не священик, не черниця, вона така... парафіянка”, – починаємо пояснювати, що в нас така сцена. “А нам не треба такого. Йдіть до іншої церкви й взагалі будуйте собі декорації”. Весь час були такі розмови, умовляння і страх, що нас виженуть. Зрозуміло, що на зйомки дається благословення, але в кожної церкви свій батюшка, свій староста. “Нехай дав вам митрополит благословення, а наша парафія не бажає, щоб тут відбувалося бісівське дійство”. Розумієте? Отож у церкві було дуже багато труднощів...


Червень 2002



Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com