Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

31.01.2007 14:23

"Біля річки": розмова з режисером Євою Нейман і оператором Алєксєєм Убєйволком

Біля річкиАксінья Куріна, KINO-КОЛО (№ 28, 2006)

2 лютого на 36 Роттердамському міжнародному кінофестивалі, одному з найпрестижніших у світі оглядів дебютного кіна, відбудеться світова прем’єра українського дебютного повнометражного фільму режисера Єви Нейман "Біля річки", знятого на "Одеській кіностудії" і "Новій кіностудії" на замовлення Міністерства культури і туризму України. "Біля річки" бере участь у позаконкурсній програмі фестивалю, що має назву "Час і течії"/Time & Tide. Пропонуємо розмову з режисером фільму "Біля річки" Євою Нейман, яка відбулася невдовзі після завершення зйомок картини, а також з оператором стрічки Алєксєєм Убєйволком:...

Ніжний вік

У листопаді українська режисерка Єва Нейман закінчила зйомки свого повнометражного ігрового дебюту. Єва, якій нині 31 рік, народилася в Запоріжжі, вивчала психологію, потім поїхала до Німеччини, де штудіювала юриспуденцію, а потім закінчила Академію кіна і ТБ (спеціальність – режисура). "Навчатися хотіла там, а фільми робити тут", – каже вона. Нейман зняла в Одесі кілька документальних стрічок. Стажувалася на фільмуванні "Другорядних людей" Кіри Муратової. Відтоді має велику прихильність до Південної Пальміри як до місця зйомок: "Одесу дуже люблю, тут проходила стажування, знаю людей, досі знімала тут короткометражні фільми, і допомогали мені люди з Одеської кіностудії..."

Отже, листопад. Один з останніх знімальних днів. В Одесі похмуро й зимно. Місце фільмування – ресторан у центрі міста, куди дві головні героїні (Ніна Русланова та Маріна Поліцеймако) зайшли поласувати тістечками.

"Біля річки" – історія двох жінок, у яких усе життя лишилося в минулому. Про своїх літніх героїнь та про їхні стосунки Єва розповідає так: "Мати, якій майже 90 років, – колишня красуня, поводиться вона як цариця, дочка була змушена присвятити їй своє життя. Чоловіків поруч немає, так вийшло, що мати за духом молодша й сучасніша, ніж дочка. Таке трапляється в житті дуже часто. Дочка – такий собі обслуговуючий персонал, головне – вчасно попоїсти і щоб не холодно було. Ролі – хто мати, хто донька – давно вже помінялися". Назва фільму "Біля річки" відсилає до іншої топографії. Локаціями фільму, крім Одеси, є річки Південний Буг та Гнила П’ядь (остання – в Бердичеві). "Біля річки" фільмували впродовж 43 днів. Звук – це прокляте питання, важкий спадок із радянських часів; робили його, на жаль, не на майданчику. Єва на диво толерантна: "Буде тонування – це технічна проблема, бо ж обладнання гучне, в таких умовах чистого звуку не зробиш. Люди тут поки що не готові. Принаймні на цьому фільмі".


Загальна ціна питання – три мільйони гривень із держбюджету й один мільйон, за словами співпродюсера Олександра Ткаченка, від "Нової кіностудії". Ще трохи грошей – 50 тисяч євро від Фонду Губерта Балса – Єва отримала з самого початку на розвиток проекту. З Горенштейном у Берліні вона встигла розпочати роботу над адаптацією творів. По смерті письменника сценарій створював Сергій Четвертков.

Про надії стосовно долі фільму: "Хотілось би не просто фестиваль, а щоб його побачило якомога більше глядачів. Сподіваюся, це залежить не від інтелектуального рівня, всі ж люди, і в усіх є батьки. Вони старіють, помирають". Перша й головна відмінність "Біля річки" від інших українських проектів молодих режисерів цього року – арт-гаузний формат. Решта мають більш жанрові орієнтири, вони, так би мовити, більш дружні для пересічного глядача: "Штольня", "Гепі-піпл", Orangelove, "ПРЕ". Єва заперечує, що фільм буде важко дивитися через те, що він про життя старих жінок: "Мені ж легко було читати твір". Крім того, вона запевняє, що творці стрічки намагалися не втратити почуття гумору.

Аксінья Куріна. Чому вирішили дебютувати саме з арт-гаузною стрічкою? Фільм зовсім не жанровий...

Єва НейманЄва Нейман. Не знаю, арт-кіно це чи ні. Я обрала матеріал, який мене зачепив, і роблю його настільки добре, наскільки можливо. Моя мета – не комерція і не арт-гауз, я просто хочу зробити хороший фільм.

Ви молода людина. Невже вам не цікаве життя однолітків? Чому знімаєте про літніх людей?

Мені взагалі людське життя цікаве.

А все ж таки?

Мене дуже зворушила ця історія. Старі люди – вони не є якісь зовсім інші, ніж ми. Я маю літніх тьоть, бабусь.

Це схоже на вашу родинну історію?

Схоже. І потім, у мене є документальний фільм про двох літніх жінок.

Що вам дало стажування в Кіри Муратової? Чому ви обрали саме її?

Я дуже ціную її як режисера і як людину. Для мене це був колосальний досвід. Не знаю, чи помітила вона, що я в неї чогось навчалась, чи ні, але я на свій лад усе сприймала і всмоктувала, і вона таким чином дала мені дороговказ.

Ваша європейська кіноосвіта, наскільки вона пов’язана з реаліями знімального майданчика? Бо українська до них майже не дотична...

Я не знаю яка освіта тут, а та, що її здобула я, мені, мабуть, підходить. Зйомки закінчуються, і все непогано складається.

Чим зумовлений вибір актрис?

Вони дуже яскраві й талановиті, і працювати з ними мені легко. Ми розуміємо одна одну, і ті óбрази, що вони їх створюють, різноманітніші, ніж я собі могла уявити.

Чи змінюється щось у процесі творення фільму?

Так.

Від чого це залежить?

Багато від чого. Пропонують актриси, а я маю до них велику довіру. Намагаюся надати їм свободу – щоб у мене теж була змога щось змінити. Наскільки я режисер-диктатор? Не можу оцінити. Мабуть, незважаючи на те, що я щось змінюю, я тяжію до тотального контролю. На деякі сцени ми з оператором робили сторіборд. Стосовно деяких речей – чекали, щó запропонують актори, а потім уже від цього відштовхувались і думали, як зробити.

Із Кірою Муратовою ви радились?

Я спілкувалася з нею, вона давала мені рекомендації. Вона дуже сильно підтримувала мене, і я їй дуже вдячна. І акторів вона мені порадила.

Які маєте орієнтири в кіні?

Дуже люблю Куросаву, Фелліні, Вісконті, Одзу, Кобаясі.

А нове німецьке кіно? Ви ж навчалися в Німеччині...

На жаль, ні. Мені подобалися фільми Фассбіндера, Шльондорффа.

А з продюсерами які стосунки?

Як і належить режисерові та продюсеру.

Якщо не вкладаєтеся в графік або перевищуєте бюджет – вони йдуть на зустріч?

Така рутина стосунків. Якимось чином ми знаходимо спільну мову, всі ж зацікавлені щоб фільм вийшов добрий. Тобто все нормально.

Скільки дублів знімаєте?

У середньому два-три.

Репетиції проводите?

Намагаюсь, але Ніну Русланову, навпаки, доводиться стримувати, адже вона, як мені здається, все віддає на зйомках. Ми з нею домовилися, що на репетиціях вона не викладатиметься повністю.

Якої мірою події на екрані близькі до нашої реальности? Запитую про це, бо ви режисер-документаліст. У Муратової, скажімо, стрічки доволі умовні.

Правда – це не завжди реальність. Знімаючи документальне кіно, я намагаюся щось сказати. І зараз теж прагну цього всім єством. А що саме сказати – побачите в кіні.

Але питання полягало в тому, яку стилістику ви обрали...

Стилістика, вона як почерк.

То яка ж вона?

Почерк у кожного режисера свій, і він його не вибирає, мені здається. Це просто є, якщо від серця працюєш.

Не згодна, у Кубріка, наприклад, кожний наступний фільм відрізнявся від попереднього, причому радикально.

А я так не сказала б. Я щоразу впізнаю його фільми.

Але ж за стилем вони різні...

Мабуть, так. Зрештою, в мене це перша стрічка. Може, з кожним наступним фільмом режисер дедалі більше вивчає себе самого.

Це як сеанс психоаналізу?

Чому? Аж ніяк, просто я сподіваюся на зростання.

Що для вас кіно? Творчість? Ремесло? Індустрія?

Передусім – творчість. А може, і взагалі спосіб життя. Стилистіки окреслити ось так, двома словами, я не зумію. Може, в мене вийде кіно зняти, але казати про це важко. Не знаю, як про це говорити, розумієте?

Розкажіть про ваші стосунки з Фондом Губерта Балса.

Подала заявку. Вона пройшла конкурс. І це мені дуже допомогло.

А що робили б, якби не отримали цієї допомоги?

Я не знала б, як мені боротися за цей фільм. Вони дають кошти на підтримку й розвиток проекту. За ці гроші я їздила, шукала, телефонувала. Зробила попередній вибір натури, це потім дуже допомогло в підготовчому періоді.

А оператора як ви собі знайшли?

Колись побачила на фестивалі "Молодість" стрічку Ґєрмана-молодшого "Дурники", і вона справила на мене велике враження, операторська робота – зокрема. Отож я запам’ятала прізвище оператора й запросила. Він погодився і приїхав.

Розмову вела Аксінья Куріна

Інше світло

Оператор Алєксєй Убєйволк народився в Чєлябінську, п’ять років тому закінчив ВДІК (майстерня Олєґа Калашнікова), працював асистетом Павла Лєбєшева ("Сибірський цирульник", "Ніжний вік"). Як оператор-постановник зняв диплом Алєксєя Ґєрмана-молодшого "Дурники", частково фільмував "Останній потяг". Потім були серіал "Темна конячка" Сєрґєя Ґазарова й "Дорога" Натальї Пєтрової. Віддає перевагу європейській школі операторського мистецтва.

Аксінья Куріна. Будь ласка, кілька слів, стосовно зображального рішення.

Алєксєй Убєйволк. Воно виникає всупереч волі. У тому сенсі, що є сценарій і якісь там важливі речі, яких треба не втратити. Сподіваюся, вийде щось таке тепле й живе.

А композиційне рішення?

Ми знімаємо у форматі широкого екрана. За радянських часів він був дуже популярний, а зараз можна пригадати хіба що Міхалкова – "Сибірського цирульника" – та Євстіґнєєва – "Маму". Адже це дорого. Але сталося так, що нам це доступно. І ми намагаємся це зробити. Сподіваюся, що все буде добре.

Поділіться технологічними секретами. Чому віддаєте перевагу?

Ми ж не йдемо від того, що є якесь пластичне рішення й ми намагаємося запхнути туди певне дійство. Головне – не вигадувати, а зберегти те, що є в сценарії, донести його. А це річ доволі делікатна. Треба довіряти натурі, об’єктам.

Яка камера?

Камера Arri 485, із "Фільмотехніки", з Києва. Сучасна, хороша камера, яка дозволяє робити будь-що. Коли треба, застосовуємо будь-які сучасні технології. Чудові київські розробки, у світі немає аналогів. Ми знімали на річці, ставили крани на понтон і робили доволі цікаві речі, з рухом, із човнами. Але це не для того, щоб якісь прийоми реалізувати, а щоб історія була живою. Стосовно зображення – можу додати: ми знайшли на "Одеській кіностудії" старі освітлювальні прилади, з якими 53 роки знімали, так звані діґи. Вони старі-старезні, але дуже потужні. Зараз стоять за вікнами. Вони мерехтять – і світло виходить живіше.

А чим відрізняються діґи від сучасних приладів?

Світло інакше – бо там горить вугілля. Таке-от ретро.

Розмову вела Аксінья Куріна


БІЛЯ РІЧКИ. Сценарист: Сергій Четвертков (за оповіданнями Фрідріха Горенштейна); режисер: Єва Нейман; оператор: Алєксєй Убєйволк; художник-постановник: Володимир Євсіков; звукооператор: Юхим Турецький; у головних ролях: Ніна Русланова, Маріна Поліцеймако. Виробництво: "Одеська кіностудія" на замовлення Міністерства культури і туризму України, продюсер: Ольга Невєрко; "Нова кіностудія", копродюсер: Олександр Ткаченко.




Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com