Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

06.03.2007 14:12

Степан Коваль: "Я хочу використати всі можливості пластиліну!"

Катерина Константинова, "Дзеркало тижня"

У режисера-аніматора завидна кінорегалія – "Срібний ведмідь" 53-го Берлінського фестивалю за анімаційний фільм "Йшов трамвай дев’ятий номер". Це десятихвилинна стрічка про наше життя-буття: набитий битком трамвай із пластиліновими співвітчизниками рухається кривими рейках бозна-куди. А у вагоні вирує життя: хтось переказує останній епізод серіалу, хтось згадує роки бойові... Словом, це люди, які загрузли у своєму побуті й уже навіть не думають про інше, світле життя. Пізніше, 2005-го, Коваль створив анімаційний фільм "Злидні". Ця картина теж не залишилася поза увагою. Нині Степан закінчує стрічку "Хочеться бути твердим" (працює без держпідтримки, хоча й обіцяли допомогти!), заробляючи на рекламі, яка і з’їдає левову частку його часу.

Степан КовальСтепан Коваль: За великим рахунком, життя після перемоги в Берліні, звісно, змінилося, – розповідає "ДТ" Степан Коваль. – Але я до цього скромно ставлюся. Хоча, може, й треба було б усі свої задуми просувати, піарити і продавати якось американському інвесторові? Але я ні в якому разі ні про що не шкодую! Адже все одно продовжую займатися улюбленою справою. Тобто анімацією, комп’ютерною графікою. Довго працював у "Вікнах". Потім як художник на телекомпанії "ТЕТ". Зараз займаюся своїм фільмом, хоча все посувається не так швидко, як хотілося б. Так, наш "Трамвай" отримав багато призів. Ще на КРОКу журі на чолі з режисером Федеріком Бахом, канадцем, лауреатом кількох "Оскарів" відзначило саме "Трамвай". Потім, як вам відомо, був Берлін, "Молодість", інші форуми. Звісно, багато часу забирало листування. Та тільки в такий спосіб фільм зміг поподорожувати світом. Загалом у нас була досить банальна мета. По-перше, хотілося, щоб фільм подивився безпосередньо глядач. А по-друге, самі хотіли поїздити і подивитися, що робиться у світі в царині анімації. Тому всі сімейні кошти витрачали на квитки: їздили-дивилися, дивилися-їздили. Згодом студія "Пілот" замовила нам "Злидні". Другий фільм набагато важче зробити, ніж перший. Завжди існує думка, що перший може вийти випадково. Проте "Злидні" теж запросили на "Берлінале". Хоч це й "замовна" казка, і я там себе міг виявити тільки як режисер. На Берлінському фестивалі ця картина нічого не здобула (не все ж котові масниця!), але її відзначили у Загребі (Хорватія), в Австрії, в Іспанії. Нині ж кортить реалізувати свій сценарій фільму "Хочеться бути твердим", який я написав ще п’ять років тому. Ця картина не принесе прибутку. Та якщо я її не зроблю, то не зможу нормально жити. Це мрія.

Якщо можна, конкретніше про мрію...

"Хочеться бути твердим" – фільм про те, як героя постійно переліплюють, видозмінюють. Гадаю, та м навіть не знадобляться репліки. Сюжет простий. Його можна перенести на життя будь-якої людини. Адже щойно дитина народжується, її батьки починають "переліплювати", хочуть, щоб вона була і спортсменом, і відмінником, і музикантом. Потім цей персонаж виростає, знайомиться з дівчиною, а вона теж хоче його "змінити" на свій копил. А на роботі начальник у свою чергу ліпить із нього багаторуку машину, яка працюватиме день і ніч. А коли він потрапляє до армії – і там із нього ліплять танк або загороджувальну споруду. Загалом мого пластилінового чоловічка увесь час змінюють. А стає твердим він лише тоді, коли йому будують пам’ятник! Ні, він не помирає... Просто стає гнучкішим, рятуючи іншого персонажа.

Судячи з сюжету, мультфільм суто для дорослих.

Ні, для всіх. Знаєте, я останнім часом не ділю фільми на дитячі й дорослі. Прагну зробити так, щоб кожну вікову категорію фільм цікавив по-своєму. З іншого боку, вважаю, що сьогодні такий розвиток цивілізації, коли дитина вже не така, як були її предки, – вона вміє читати, писати, на "ти" з мобільником, комп’ютером, вона вже бачила по телевізору кров, убивства, вона знає, звідки беруться діти. Загалом знає про життя фактично все.

Де ж ви знайшли кошти на створення фільму про "тверду людину"? Хіба може сьогодні заняття анімацією прогодувати художника?

Ось тому й доводиться займатися рекламою. Ми намагаємося робити її якісно. Рік тому організували власну студію. Іншого виходу, щоб робити кіно, я не бачу. Знаєте, можливо, це й перебільшене порівняння, але щоб молоти каву, мені потрібна кавомолка. От цю кавомолку я й почав збирати: десь ручку знайшов, десь гвинтик, десь гаєчку... І тепер ось вона, хоч і старенька, ручна й несучасна, але я її починаю крутити, і з неї все-таки виходять перші перемелені зерна. Хочемо залучити до себе режисерів, своїх колишніх однокурсників – і наступне покоління студентів режисерів-аніматорів. Я просто мрію, щоб з’явилися умови для створення повнометражного кіно. Нехай навіть в основі буде суто утилітарна мета – принести комусь гроші, а глядачеві задоволення. Існують сотні схем вкладення грошей і швидкого їх повернення: сьогодні купив вагон чогось, а завтра продав його удвічі дорожче. Така схема в нашій країні поки що працює. Тому ніхто й не думає, щоб ці гроші вкласти в повнометражний фільм, який робиться майже два роки, а повернуться вони теж не раніше, ніж за два роки. Плюс законодавство щодо кіно. Ви погляньте на відповідне російське законодавство і побачите: там інвесторові надаються пільги! Звільнення від податків! Тому він охоче вкладає свої кошти в кіноіндустрію, нехай навіть і з більшим діапазоном виробництва. А в нас тільки розмови про це ведуться.

А тим часом, на жаль, повсюдно діє "схема вагонів". Швидко й вигідно!

З іншого боку, у нас тільки починають створювати мережі кінотеатрів. Ось статистика: збори кінотеатрів по всій Україні дорівнюють зборам в одній лише Ленінградській області.

Кажуть, аніматорів в Україні стільки ж, скільки космонавтів. Та якщо їх стане більше, чи будуть вони затребувані?

Так, нас небагато. Навіть на нашому курсі в Інституті імені Карпенка-Карого майстерня Євгена Сивоконя випустила лише вісім фахівців із одинадцяти. До наступного курсу "дожило" теж лише десять осіб. Та ці студенти Сивоконя здобули хоч якусь режисерську освіту. Хтось навіть устиг зробити фільм – чи то на державні кошти, чи то сам... А більшість працює у комп’ютерно-рекламній сфері. Це, так би мовити, діяльність, близька до анімації, коли щось рухається екраном і все. Важко тим, хто прийшов навчатися зі шкільної лави. От у мене за плечима художній інститут, я прийшов "розважитися" і не знав, що це так надовго затягнеться. Ми з Олегом Цуриковим (а він набагато від мене молодший), весь "Трамвай" разом пройшли. Потім він сам зробив пластиліновий кліп для "ВВ". Просто на очах виріс! Сам опановував усі нюанси й тонкощі ремесла. Цього року ми відзначили 70-річчя Анатолія Петровича Радченка. Вважаю, що другого такого творця ляльок у нас в Україні немає. Із Олею Фоменко ми пройшли і "Трамвай", і "Злидні"... Моє завдання – зробити фільм цікавим для глядача і якісним, зібрати таку групу, яка вже брала участь у виробництві анімаційного кіно, а зараз із певних причин займається невідомо чим. Намагаюся організувати фахівців саме лялькового кіно.

Ви активно користуєтеся комп’ютером чи по-старому все "вручну"?

У наш час без комп’ютера вже ніяк не обійтися. Важливе саме ставлення до цієї машини – як до олівця або ручки, чи як до агрегату, який усе за тебе сам зробить.
Мені цього року виповниться вже сорок. На жаль, останнім часом я нічого нового не вигадав, напевно, просто ніколи було вигадувати! У мене лежить цілий список ідей ще з інститутської лави. Тоді, до 30 років, був найбільш плідний час для ідей. У нас в інституті була викладачка з історії анімаційного кіно, вона згодом виїхала до Америки. Саме вона і привчила нас записувати свої ідеї. Я їй так вдячний за це – і сьогодні розгортаю блокнот, читаю, згадую і дивуюся самому собі. Адже з віком кожну ідею бачиш інакше. З’явився стереотип, відповідно до якого я знаю, яке кіно подобається глядачеві сьогодні, а яке, можливо, завтра... Та в кожному досвіді треба шукати щось нове. Знаєте, чому ми "психонули" і створили свою студію? Тому що, боюся, мине ще років п’ять—десять, і я буду просто не здатний нічого зробити.

А чого найголовнішого ви навчилися у Євгена Сивоконя, котрий працює в жанрі анімації ось уже 45 років?

Загалом у моєму житті було чотири вчителі, які вплинули на мою долю. Перший – моя мама, вона мене навчила любити людей.

Другий – Наталя Борисівна Чмутіна, до майстерні якої я потрапив на архітектурному факультеті в Академії мистецтв. Саме вона мене й навчила мислити творчо. Потім був Віктор Абрамович Розенберг – один із кращих у світі архітекторів, як на мене. Він керував моїм архітектурним дипломом із реконструкції Поштової площі. Мене він навчив обстоювати свою позицію саме аргументовано, а не емоційно, хоча ми з ним страшенно сварилися, я червонів, він грюкав дверима, пив валеріанку, але тут був конфлікт колосального досвіду й упертого студента.

А Євген Якович Сивокінь був тим учителем, який навчив мудрості. Тобто ставитися до всього не так емоційно, як по-філософському, трохи відсторонено. Саме він вклав у мене професійні навички як режисера в анімаційному кіно.

Дехто каже, що в анімації немає власної мови для вираження. Ви згодні із цим визначенням?

Ну як же немає?! Анімаційне кіно – це картина, що ожила. Вона може бути і класичною з реалістичними персонажами, і абстрактною, і лубочно-народною. Сама анімація – це вже певна мова, якщо вона художньо осмислена й організована. Адже можна напхати в один фільм трошки матрьошок, трошки слоників і пластмасових солдатиків, трошки роботів і космічних кораблів, рисок, квадратиків, трикутничків. Тоді це вже буде не мова, а абракадабра. Ніби англійця, росіянина і китайця змішали разом і змушують говорити... В анімації важлива не лише ідея, потрібно дотримуватися стилю в кольорах, формі, структурі, музиці, драматургії...

Що таке, на вашу думку, анімаційна "попса"?

Це коли кіно роблять самоуки, в яких щось яскраво виражене в плані таланту, а щось, навпаки, взагалі не розвинене. І немає золотої середини. Щось на зразок того, коли по чорному полотну якимись білими нитками неоковирно зробити стібок. Це буде і грубо, і помітно. А глядач це бачить. У нас уже ціле покоління таких самоуків, які роблять попсу, несмак і кажуть: "це те, що треба". Байдуже, в чому це проявляється – у сценарії, у драматургії, у музиці, в анімації, у малюнку. А з іншого боку, ще олії у вогонь підливає й невихований глядач, який каже: "Напевно, це добре й гарно..." Або аніматорові вдається розсмішити, але грубо, низько, непристойно, примітивно, коли сидять за чаркою горілки і вимагають продовження...

Ви часто дивитеся західні мультфільми?

Так, намагаюся дивитися – як матеріал. Знаходжу багато шаблонних. От "Братик ведмідь" зроблений класно, професійно, ретельно. "Тачки" трохи затягнуті, але нормальний здоровий комерційний фільм, виправдана тривимірна графіка. Я, може, трохи ідеаліст, але поки що вірю у лялькове кіно, як і в будь-яке інше. Хочу використати всі можливості пластиліну!

Чи немає сигналів-запрошень на майбутні фестивалі?

Щоб режисер був затребуваний, він обов’язково має показувати свої проекти на фестивалях. Адже авторський короткометражний анімаційний фільм можна більше й ніде не показати! У кращому випадку на якомусь телеканалі. Глядач у будь-якому разі фільм перегляне, але ж і якийсь продюсер може тобою зацікавитися і сказати: "А давай зробимо ще один!". Але це – ідеальний варіант. Насправді ж на західний кіноринок потрапити досить важко. Туди потрібно виходити тільки з великим проектом. Є ринок анімаційних проектів, куди приїздять представники студії або режисери. І от вони ходять, дивляться і гадають собі: "Ага, проект цікавий, новий – може, купити?". Нам, звісно, до цього ще рости й рости. Тому що навіть створити проект фільму з розкадруванням – це вже серйозний процес. Взагалі, щоб знімати кіно, потрібні: а) ідея; б) фінансування; в) студія і команда однодумців... Режисер у цьому процесі займає ключову позицію, бо він живе ідеєю або завданням фільму і зобов’язаний зробити його досконало. А група підпорядковує себе цій ідеї. Художник має сказати: "Мені подобається, я вигадаю до сценарію ось таких і таких персонажів..." Те ж саме декоратор, аніматор, оператор... Ні в якому разі не повинно бути абракадабри. У групі має бути спільна мова вираження. Поки що ми дотримуємося цього правила.

А чого ви не зробите в кіно навіть за дуже великі гроші?

Якщо просто зараз мені скажуть: "Зроби кіно гарне, ми тобі дамо мільйон..." – "Добре, зроблю, а що треба?" – "Ми хочемо, щоб там були голі дівки, кров, убивства..." – "Зроблю, за мільйон зроблю, буде без непристойностей, але гарно, таке кіно теж має свого глядача, але нехай спочатку дадуть гарний сценарій, який цікаво читати". – "А ще ми хочемо, щоб там були великими літерами матюки написані на адресу глядача..." – "До побачення..." Тобто цю планку я перескочити не зможу.

"Дзеркало тижня", № 8 (637), 3 – 7 березня 2007 року




Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com