Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

23.03.2007 15:44

Славомір Фабіцький: "Камера мусить оповідати..."

Олексій Радинський, KINO-КОЛО (33, весна), 2007

Від 23 до 27 березня у Києві, в кінотеатрі "Кінопалац", проходитимуть Дні польського кіна, що їх проводять Польський інститут у Києві, Всеукраїнська мережа кінотеатрів "Кінопалац" за підтримки Інституту ім. Адама Міцкевича у Варшаві. Згодом фестиваль відвідає Львів (29 березня – 2 квітня), Харків (5 – 9 квітня) і Донецьк (11 – 15 квітня). У всіх містах покази здійснюватимуться у кінотеатрах мережі "Кінопалац". Ми продовжуємо на порталі публікацію низки текстів з польського номера (33, весна, 2007) часопису KINO-КОЛО, що представляють сучасне польське кіно та фільми, що входять до програми Днів...  Наразі пропонуємо розмову з режисером Славоміром Фабіцьким, чий дебютний повнометражний фільм "З віднайденого"/ Z odzysku (2006) демонструється в рамцях Днів польського кіна...

В рубриці "Статті" читайте також матеріал кінокритика Олексія Радинського про творчість Славоміра Фабіцького і, зокрема, про його фільм "З віднайденого"...

Славоміре, чому на повнометражний дебют довелося чекати п’ять років?

Славомір ФабіцькийВажко було знайти виробника, який виконав би мої умови. Мені хотілося проводити довгі кастинґи, робити багато документації. Я мав розпочати зйомки 2003 року, але через брак грошей їх відклали до весни 2004 року.

Як ви знайшли виконавців на роль Каті та її сина?

Катю втілює росіянка Наталья Вдовіна, Андрія – українець Дмитро Мельничук. Вдовіну я побачив у фільмі Звяґінцева "Повернення", коли був на фестивалі "Молодість", і одразу подумав що в неї міг би закохатися мій герой. А Діма приїхав із Києва на кастинґ, який я проводив у Москві. Він навчається в якійсь київській школі мистецтв.

Чому місце дії – саме Шльонськ?

Я не хотів акцентувати, що все відбувається саме там. Просто обрав його через пленери, які мені підходили. На Шльонську люди говорять інакше, ніж усюди в Польщі, але в моєму фільмі усі спілкуються нормальною польською мовою. На жаль, це потрапило в певну хвилю захоплення Шльонськом. Я часто кажу, що це не шльонський світ. Якесь робітниче містечко десь у Польщі...

Що, на вашу думку, буде з Войтеком, якщо він не втопиться в тій ріці, де його застає кінець фільму?

Мені не важливо, чи перепливе він ту ріку. Сценарій, зрештою, закінчувався фразою "Войтек пливе, змагаючись із течією ріки". Важливо, що він пливе і бореться, очищується в тій воді. Що він намагається повернутися додому – до цінностей, від яких відійшов. Як на мене, це моральна перемога мого героя.

Звідки вам відомий світ ґанґстерів, нелеґального боксу, занедбаних копалень?

Перед зйомками я робив багато документації. Ходив, розмовляв із людьми. Я взагалі дуже люблю спостерігати за ними й дивитися на світ. Крім того, колись я мав знайомого, котрий займався „вибиванням” боргів. Коли я вчився в кіношколі в Лодзі, то зняв про нього документальну стрічку. Це він певним чином надихнув мене на створення картини.

А як ставитеся до того, що ваш фільм потрапив до хвилі польського соціального кіна?

Не бачу себе ні в якій хвилі. Але мені цікаво, що режисери звернулися до людей, яким чогось не вдалося в житті, не поталанило після 1989 року пройти відповідну трансформацію. Звісно, Войтек не пам’ятає старої ситуації, але його мама й дід пам’ятають, і це передається йому через виховання. Дід Войтека – він має певний моральний стрижень, знає, що добре, а що недобре, але не дозволяє онукові обирати самостійно. І таким чином кривдить його. Бо молодій людині треба вчитися на власних помилках.

Найважливішою сценою для мене було прощання між Катею і Войтеком. Вона каже йому, що мусить піти, й він уперше її відпускає, бо ж розуміє, що кохання – це не тільки кимось опікуватися, а й дозволяти йому обирати. Він дає їй піти. В цьому його зрілість. Як на мене, цим я героя рятую, я його віднаходжу.

Чому картину зафільмовано на 16-міліметровій плівці?

Це було зумовлено художньо й технічно. Мені йшлося про певну деґрадацію образу. До того ж камера була легкою, можна було робити довгі плани в русі. До касети вміщувалося 10 хвилин, а не чотири, як зазвичай. Я міг робити більше дублів, бо ця плівка – вдвічі дешевша, коли йдеться про метраж. Мені до вподоби, коли камера в русі, я дуже не люблю телевізійного способу знімати. Камера має не тільки показувати, вона повинна щось оповідати.

За моїм задумом, їй постійно годилося перебувати біля головного героя. Власне, у фільмі є тільки одна сцена, де Войтек відсутній, – коли Катя приходить до боса і просить його звільнити. Водночас існує багато планів, де камера рухається за героєм або перед ним, або ж є його очима.

А якому кінематографу ви віддаєте перевагу як глядач?

Люблю британців: Кена Лоуча, Майка Лі. А також чеську школу. Крім того, щоразу, як дивлюся фільм Елема Клімова "Іди й дивись", він мене просто вбиває.


Розмову вів Олексій Радинський
Варшава, 19 січня 2007




Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com