Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

12.07.2007 16:05

З життя контрабандиста

Уперше я побачила Gogol Bordello за дивних обставин: виступ відбувався в будівлі аеропорту Мусолліні на венеційському острові Лідо. Банальність, але дивна річ історія – бачив би диктатор, як український хлопець з Оболоні Женя Ґудзь там народ запалює. Це щось поміж концертом і перформансом, у стилістиці балагану, буфонади, цирку. Музика – тільки частина цього дійства, що його варто бачити, точніше переживати. Gogol Bordello (і власне його фундатор та лідер, колишній киянин, житель Нью-Йорка Євген Ґудзь) – карнавальне, екзотичне втілення східноєвропейського варварства. Як це сприймалося? На „ура”! Зрозуміло чому – потреба такого музично-театралізованого шоу існує на Заході. Хоча, коли років зо шість тому я бачила реакцію німців (майже гістерія) на виступ Еміра Кустуріци й No Smoking Orchestra, то була дуже здивована.

Ґудзь створив власну стилістику, має послідовників, західні критики охрестили цей напрямок „циганським панком”. Мультикультурність (циганський панк, хасидське реґі, балканський рок, або реп із Троєщини) – доволі-таки приємний спосіб вивчати етнічну психологію та географію. Але то не є суто музичною течією. Музика, як завжди, – в аванґарді молодіжної культури. Одначе ж напрям таких мультикультурних, або етнічних комедій та драм існує в британській літературі й кіні. І не тільки. Німці, чия країна відчуває присутність східної еміґрації, теж мають кінорефлексії з того приводу.

У кінострічці „Все ясно” („Повна ілюмінація”)/Everything Іs Іlluminated, поставленій за однойменним романом Джонатана Сафрана Фоєра дебютантом Лівом Шрайбером, відбувається кумедно-фарсове зіткнення різних культур. Євген Ґудзь у цьому проекті зіграв роль одесита – бовдура Алекса. За всіх вад екранізації така роль для нього – серйозний поштовх до кіна. Фани Gogol Bordello, які побачать цей фільм, будуть здивовані – це зовсім не той звичний Ґудзь. Короткий візит Євгена до Києва став приводом розпитати його про Everything Іs Іlluminated і подальші плани щодо кінокар’єри. Поки що Ґудзь майже не змінився. Яскравий епатажний імідж: вуса, чуб, металевий зуб, карнавальний прикид і чорні туфлі з довгими вузькими носами. В музеї Києво-Печерської лаври, де ми записували інтерв’ю, відвідувачі хіба що пальцями не показували, роздивляючись цю дивну фігуру. Схоже, що карнавал заряджений Gogol Bordello, відбувається нон-стоп.

Євген Ґудзь. ...що буде за розмова, про кінематограф? Усі нерви уже витріпав через кіно...

Аксінья Куріна. Ну, це ж чудова річ, така карнавальна, хоч і справді вельми нервова. Розкажи, будь ласка, про фільмування Everything Іs Іlluminated. Як ти потрапив у проект? Маєш аґента, який опікується кар’єрою кіноактора?
Зараз аґент є, але раніше не було. Усі немузичні проекти, в яких я брав участь, чи то театр, чи арт, чи як оце – кіно, вони все одно прийшли до мене через музику. Кастинґ для цієї стрічки тривав сім місяців. Шукали людину на роль Алекса – від Голлівуду й до Києва. Хоча насправді я мешкав за дві вулиці від Ліва Шрайбера... Він купив собі три диски Gogol Bordello й подумав, що принаймні одне питання вирішив. Мені зателефонували й запросили зробити саундтрек. Коли я прийшов на перемовини, через15 хвилин Лів запитав, весело так, начебто мене, хоча насправді самого себе: а чом би тобі не виконати роль Алекса? Мені відразу спала на думку історія про Деніса Гоппера, який фактично проломив сам себе на роль Френка в “Синьому оксамиті”, хоча на неї було затверджено іншого актора. Він просто сказав із такою гістеричною впевненістю, що це його роль, що від конкурента відмовилися. У моєму випадку сталося щось подібне. Хоча було ще журі з продюсерів, які сприйняли мою кандидатуру без задоволення. На цю роль спочатку було затверджено Джейсона Шварцмана. Але гістерична впевненість Ліва й мій не менш гістеричний ентузіазм, перемогли зло. (Сміється).

Наступного дня мене затвердили на роль. А через три тижні ми вже були у Празі на зйомках.

Як, власне, відбувалася робота над образом Алекса?
Образ був синтезований. Це результат моєї роботи з Лівом, а також старого, загартованого школою Станіславського актора Бориса Льоскіна. Було поєднання елементів. Це була перша робота перед камерою. І я мусив швидко відмовитися від монументальних жестів, які так чудово діють на сцені. Я постійно працюю із залою приблизно на тисячу глядачів, де слід тримати увагу людини, яка перебуває на далекій відстані. Перед камерою це відбувається по-іншому. За ті пару днів, що ми їх мали до зйомок, мені було дуже цікаво розширити свій алфавіт перформера. Бо в деяких речах я був упертим, а в інших – відкритий і готовий до інструкцій. Насамперед – для того, щоб подивитися, що ж такого вони знають, чого не знаю я. В підсумку вийшла ось така робота, і певний запас нових прийомов – больових.

Були репетиції, чи надавали перевагу імпровізації... Словом, як усе відбувалося на знімальному майданчику?
Кожну сцену знімали в 10-15 варіантах. Лів був упевнений у мені як в Алексі, й не тільки з причини автентики. Імпровізація мені завжди давалася легко, позаяк у Gogol Bordello все побудовано на імпровізації. Це завжди було моєю головною зброєю. Було цікаво. Як я вже казав, там був Боріс Льоскін зі своїми старими штукенціями, який навіть умовив мене поголити вуса. Ліву цього не вдавалося. За два дні до зйомки я вже отримав „повний о’кей” – що все буде як я хочу. А в мене був настрій безкомпромісности щодо цього фільму, як і щодо багато чого ще. Але Боріс, коли ми познайомились і почали створювати наші образи, переконав мене... Взагалі мені було цікаво стежити в роботі й за Лівом, і за Ілайджею Вудом (у нього простий підхід), і за Борісом Льоскіним (той щодня перетворювався на героя). І потім із цієї ролі він не виходив до кінця. Ба навіть відмовлявся їздити зі мною одним автом. Доходило до смішного: він переконував, що не зносить мене особисто. Він навіть мене заразив своїм неґативним психозом – виник справжній антагонізм. Дійшло до того, що я аж сказав журналістам щось недоброзичливе на його адресу. І тільки вже на останній party я в нього спитав за drink’ом: „Борісе, а що ви сказали журналістам, коли вас питали про роботу з іншими акторами?” І він відповів: „Женю, Женю! Якби критики сказали те, що і я... When you faken maded!!!” Я тоді зрозумів, що школа Станіславського – не міт. І наскільки Боріс був насправді доброзичливий і допомагав Ліву. Я вважаю, що наяскравіша робота у фільмі – це його.

Чому?
Радше за все, через цей метод. It is hardcord men!

Як на мене, ти легко переграв Ілайджу Вуда... Чому в нього один і той самий вираз обличчя? Це режисер таке завдання ставив?
Гадаю, часто-густо, коли лають акторів, винні режисери.

Тому й питаю.
Але тут не йдеться про якусь провину… Мені здається, що цього не розкрили у фільмі ні режисер, ні актор. Не знаю, чому…

Пропозиціями вже закидали?
Опісля сталося те, що й передбачали моя родина та друзі. Була маса пропозицій зіграти східноєвропейського хлопця, якому все по барабану, знову ж таки, східноєвропейського терориста тощо. Відразу після прем’єри пішли сценарії. Один був про польського терориста, який множить бактеріологічну зброю. Після концертів підходили люди у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі й казали: маю сценарій. Я питав: „На роль білоруського десантника?” – „Ні, на роль серба, який приїжджає до Лос-Анджелеса й починає мочити всіх”. Або хорватського чабана, який хоче стати боксером і приїздить, знову ж таки, до Лос-Анджелеса. Такі звичайні, шаблонні ролі. Я від тих ролей із задоволенням відмовився. Хоча актори казали: „Дурний, слід зачепитися, набрати обертів!” Але в мене інша ситуація – існує Gogol Bordello. І це самодостатній проект у всіх відношеннях. Де спокійно знаходять вираження всі мої амбіції музиканта, композитора, дириґента, акробата, ді-джея. У мене немає, як у акторів, погоні за наступною роллю. Тому я правильно зробив, вичекав час, доки пішли пропозиції від людей серйозніших – які трактують кіно з мистецького погляду. Було цікаво, коли почали телефонувати від Девіда Лінча. Джонатан Демме подзвонив сам, після прем’єри, і сказав, що мій перформанс справив враження і слід братися до роботи більш special for me stile. У принипі зараз не той момент, коли я можу озвучити, яка буде наступна роль. Бо триває процес відбору й погодження з графіком турне групи. Дев’ять із 12 місяців ми ґастролюємо. Але наступного року взимку кіно буде.

Роль музики в кіні. Часто буває, дивишся фільм, лунає музика – й це викликає захват. Потім слухаєш СD окремо – і...
Не спрацьовує.

Точно.
Усе залежить від фільму, від музики. В моєму розумінні... я ніколи нічого не розподіляв. Мене в будь-яких видах мистецтва цікавили поєднання, це щось на кшталт підходу алхіміків. Це найбільший power. Важливо те, чиї ці музика й фільми. Скажімо, Тоні Гатліфа чи Еміра Кустуріцу неможливо відокремити від музики. Вони без неї не працюватимуть.

А Кустуріца на твою творчість вплинув?
За самою хронологією подій Кустуріца був пережованим матеріалом. Відкриття цигансько-балканської культури відбулося для західних європейців і, якоюсь мірою, для американців, наприкінці дев’яностих. А моє цікавлення циганською музикою почалося в дитинстві. І не тільки музикою, а й культурою. Це було моє основне джерело надхнення. Річ не тільки в змішенні різної крови у нашій родині: циганська, гуцульська, російська, литовська. Важко зараз пояснити чому, але в культурі циган є якийсь елемент абсолютної безкомпромісности, що його я не знаходжу ні в якій іншій. Цигани винятково зберігають ідентичність, навіть за вражаючої фашистифікації планети – більш відомої під ім’ям „глобалізація”. І цієї риси циган не поясниш. Навіть через свою віддалену спорідненість із цією культурою, я стільки для себе відкрив і визначив у творчому відношенні! І це вже десятиліття для мене лишається наголовнішим. Як кажуть, You can feign it or yore live. Усе життя прикидатися не вийде. Я зрозумів, що це моя риса. Тож і вся моя музична діяльність пов’язана зі світом циганських музикантів. І я важаю, мені пощастило не тому, що я познайомився з Іґґі Попом або Ніком Кейвом і всіма героями мого дитинства. Про ці зустрічі я швидко забув, для мене істотніше, цікавіше, що я познайомився, потоваришував, і не тільки – можу співпрацювати й створювати спільні проекти з моїми улюбленими циганськими музикантами. З Юрієм Єнаковим, Івом Попасовим, який щойно отримав нагороду від ВВС, його фактично визнано „європейським Майлсом Девісом”. Алєксандр Колпаков із Москви – ґуру циганської музики. Це люди, в мастерності яким немає рівних. Ось у чому весь magic. Тому що світ рок-музики, як і акторства настільки корумпований, заражениий грою в статус і всією тією маячнею, від якої люди, котрі шанують себе, тримаються чимдалі. Той-таки Джоні Депп, спокійнісінько мешкає у Франції і слухає Taraf De Haїdouks – румунсько-циганську групу. А скільки він зробив задля популяризації їхньої музики!

У кого хотілось би знятися? В Кустуріци?
Гадаю, Кустуріца вже значною мірою вичерпав цю тематику. Мені найцікавіше було б працювати з Тоні Ґатліфом. У нього є дуже схожі зі мною речі, й циганське коріння. Він може дивитися на цю культуру і зсередини, і збоку. Тому його фільми „Вигнанці”, „Ґаджо діло”, „Лачо дром”, „Венґо” мені ближчі за духом. Прихильний до Девіда Лінча… Є ще , але зупинимося на цьому.

Із Європи були пропозиції?
Так, із Німеччини. Якщо все складеться, я виконуватиму в них роль цигана. І там буде російський актор, не пам’ятаю прізвища, він грав у фільмі “Хмара-рай”. Буде, якщо збіжиться з графіком турне.

А фільм Everything Іs Іlluminated тобі сподобався?
Бувши режисером, я все зробив би по-іншому. Це зрозуміло.

Мені здається що Шрайбер, поєднавши роботу сценариста й режисера, став рабом роману.
Насправді його багато звинувачували у відходах від тексту. Але відверто кажучи, багато що з потенціалу фільму вирізали американські продюсери.

А я думала, це незалежне кіно...
Так, одначе це Wаrner Bros. Але мені не пасує жалітися. Це бачилось би абсурдним. То ж був доволі-таки енерґійно проведений час.

Тривалий?
Два з половиною місяці, включно з репетиціями.

Чому фільмували не в Україні?
Зараз пригадаю... Однак це можуть бути чутки. Спочатку хотіли робити в Україні... Але за леґендою було так: дуже швидко врубилися, що ніхто з продукційних компаній тут не збирається на зйомки вчасно, а якщо і збирається, то в доволі похмільному вигляді, з бодуна. Хоча це і схоже на західну пропаґанду... (Сміється).

Насправді це не так. Може, просто в Чехії пиво краще?
Можливо. Але виступаючи тут як ді-джей у клубах (хоча я сам звідси і, приїжджаючи сюди, тішуся) я бачу багато такого, чого бути не мусить.

Ну, музичний бізнес у нас непрофесійний. Це правда.
Можна навіть опустити слово „музичний”. Ну, нічого. Час мине, й річка принесе новий шар піску.

Повертаючись до музики в кіні. Ці мистецтва мають спільну річ – ритм...
Абсолютно. Я казав, що фільми, побудовані на музиці, впливають на мене. Але й на всіх інших теж. Тому я повністю за ритм… (Сміється). І за мелодію, власне, теж...

А самому зафільмувати?
Була в мене поема, римована. Щось на кшталт “Чайлд-Ґарольда” Байрона. Щоправда, ламаною англійською з гуцульским діалектом. Це було написано в перші роки по приїзді до Америки. Тоді був стан такий, я дуже захоплювався українською діаспорою: канадською і американською, для мене це була мітична атмосфера. Тут подорожують етнографи, збирають фольклор, а я їздив до Канади в українські селища, там абсолютно свій фольклор, у якому помішано французьку й українську мови… Значною мірою це стало матеріалом для Gogol Bordello. Це абсолютно темні критики зараховують нас до балканському руху, що одержав аж завеликий розголос. Який до дупи балканський рух!? Ми через дорогу – з Карпат! Не всім відомо, що Карпати – це не балканська територія. А вони справили на мене неабияке враження ще в дитинстві. Бо тоді я вперше потрапив із русифікованого Києва в атмосферу де люди спілкувалися не мовою… а мовами. Варіювали українську, угорську, румунську, словацьку, циганську мови й різні діалекти. Для мене це був magic. Удруге я себе так відчув, коли вже був у Нью-Йорку. В якомусь сенсі Карпати для мене були як перший Нью-Йорк. Тому я і відчув себе вдома у цьому місті. З дитячих вражень усе переросло в ту особливу атмосферу... Вона така швидше через відсутність панівної культури. Адже у Нью-Йорку ти ніколи не почуваєшся в країні, що голосує за Буша, дякувати Богу. Я знаю багато людей, але не знаю жодної людини яка голосувала б за Буша. А коли їдеш за місто, розумієш, що Нью-Йорк – це інша планета.

Скажи що-небудь про Гоголя. Може, існує якийсь містичний зв’язок?
Я розумію, що цього кортіло б публіці...

Це мені хотілось би знати. Ну, знаєш, як, буває, режисерам сниться Сєрґєй Ейзенштейн, уроки дає... Може, щось таке траплялося?
У мене був період, коли я серйозно сприймав усю містичну силу Гоголя. На щастя, про нього написано стільки книжок! Гадаю, він один із чемпіонів у цьому відношенні. Ще працюючи у книгарнях в Америці, я помітив, що під Гоголя відводжено було цілі полиці – літературної критики було багато. Щось із того я перечитав, і воно вплинуло на моє творче мислення. Я більше не бачу Гоголя в такій містичній аврі. Думаю, все було куди простіше. Гоголь був великий приколіст, а коли почав дах їхати, то неважко все це було списати на містику.

Хоча це така дещо грубувата версія його біографії. Не варто переускладнювати його долю. Зв’язок насправді є. До певної міри це нісенітниця – все те, що я зараз казав. Чому назвали Gogol Bordello? Спочатку я хотів назвати Bulgakov Bordello. Адже за характером і атмосферою це було саме воно. Та позаяк ми працюємо в західному світі, я проаналізував ситуацію. Коли про те, хто такий Гоголь, знає один зі ста, то що сподіватися на Булґакова? Я вирішив зупинитися на Гоголі, бо хотів назву зі східноєвропейським корінням і водночас із космополітичним поглядом. Мені здавалося, що коли українську культуру було так переслідувано, він протягнув її у формі контрабанди, використовуючи український синтаксис, народну тематику, просто в центральний промінь європейської літератури. От. І я подумав, що в нас попереду такого роду завдання з Gogol Bordello. Пронести здобутки і сплав фантасмагоричної карпатської музики в західну культуру, за тим самим приципом – контранбанди...

Розмову вела Аксінья Куріна
Київ, 9 травня 2006




Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com