Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


'

22.03.2011 14:11

Роман Бондарчук про 8 Docudays UA: «Ми показуємо світ крізь призму художніх образів»

Член відбіркової комісії Docudays UA (25-30 березня 2011) кінорежисер Роман Бондарчук розказав про критерії відбору фільмів-учасників фестивалю, ідейних документалістів та свої враження від цьогорічного фільму-відкриття.

Романе, формуючи конкурсну програму, ви переглянули чимало стрічок. До яких тем режисери зверталися найчастіше?
Найчастіше траплялися фільми про міграцію, що зрозуміло. Зараз це найголовніша проблема для Європи. Наприклад, у нас в програмі представлений фільм «Інша Європа» про африканців, які попросили в італійського уряду політичного притулку. Поки влада вирішує, що з ними робити, утікачі змушені жити в покинутій лікарні й зайвий раз не виходити на вулицю. Така собі сюрреалістична картина про людей, які зависли в часі й просторі. Але ми, звісно, намагалися балансувати, щоб у програмі не було забагато схожих за тематикою фільмів.

Торік було чимало російських фільмів. Як справи у наших сусідів цього року?
На жаль, ми не змогли включити у програму новий фільм Єлєни Дємідової. Вона зняла красиву й чисту за формою стрічку про літні пожежі у Росії, але ця історія не зовсім відповідає формату Docudays UA. Також був новий фільм «День шахтаря» Андрєя Грязєва, який минулого року привозив до нас стрічку «Саня і Горобець». Та ця робота Грязєва занадто депресивна й натуралістична, там не видно світла в кінці тунелю. До того ж ми були би змушені накладати певні обмеження для перегляду неповнолітніми. Був також фільм від метра російської документалістики Сєргєя Мірошніченка «Сутінки богів» про успішного осетинського диригента, який під час грузинсько-осетинського конфлікту поїхав на батьківщину і з висоти своєї диригентської тумби провадив проросійську агітацію. Цей пропагандистський фільм у цілому справив на нас гнітюче враження. Його можна було би включити у програму, аби після перегляду влаштувати обговорення ситуації, що зараз склалася у Росії, але це зайняло б чимало фестивального часу, а нам хотілося використати цей час так, щоб глядачі побачили якнайбільше нових гарних фільмів.

Тобто ви намагаєтеся фільтрувати «ідейні» стрічки?
Коли автора “заносить” на політичну ідею, то звісно, що так. Ми хочемо, щоб глядачі до такої відвертої агітації ставилися критично.

А що ще ви залишаєте за кадром фестивалю?
Надмірну «чорнуху». Ми взагалі не проти цього, адже дійсність часто дає чимало приводів. Та коли за суцільною «чорнухою» не помітно більше нічого, ми віддаємо перевагу іншим стрічкам, в яких показано не такий однозначний та одноманітний світ.

Як змінюється документалістика останнім часом? Кінематографічна мова взагалі якось трансформується?
Чесно кажучи, щороку, коли починається відбір, нам здається, що все пропало. Та що ближче до дедлайну, то більше надходить хороших фільмів. Не можу сказати, що помітне виразне покращення, але щороку ми добираємо найсильніші стрічки. І це головне. До того ж за кордоном, на відміну від України, постійно з’являються нові проекти. Все ж таки індустрія там розвинена: замовлення від телеканалів, спеціальні кінотеатри, глядацький попит…

Тим не менш, ви якимось чином знаходите якісні українські фільми. Розкажіть, які стрічки подали на конкурс цього року.
У нас традиційно був небагатий вибір. Це або режисери старшого покоління, які не цікавляться сучасною креативною документалістикою і, вірогідно, навіть не відвідують фестивальних показів. Чомусь вони досі вважають, що достатньо просто сісти у крісло й довірити камері всі свої думки й переживання. З іншого боку, це репортерські фільми, які створюють за телевізійними канонами, а це не наш формат. Ми показуємо кінодокументалістику, завдяки якій глядач дивиться на світ крізь призму художніх образів. І це принципове питання. До речі, після першого етапу відбірних переглядів ми вирішили не включати в конкурс українські фільми. Потім переглянули програму ще раз і зупинилися на студентському дебюті «Смак булочки з корицею» Микити Сітдікова. Сподіваємося, саме завдяки участі в Docudays UA автор сягне нових творчих вершин та, можливо, й героїні його фільму це допоможе.

Фільми, в яких іноземці показують «свою» Україну, схоже, стають традицією для Docudays UA. Торік це був «Пірс Аполонівки» про життя мешканців околиці Севастополя. Тепер фестиваль відкриватиме фільм «Інший “Челсі”» – історія з Донецька» німецького режисера Якоба Пройсса…
У певному сенсі так. В «Історії з Донецька» Пройсса також розповідається про щоденне непросте життя наших співвітчизників і, зокрема, про пристрасну любов Донецька до футболу. Ми звернули увагу на цей фільм насамперед тому, що це метафоричне зображення всієї нашої країни. Режисер, до речі, говорить російською, а завдяки своїй європейській безпосередності він зміг упритул підібратися до українських чиновників і просто пожити їхнім життям – поряд із ними. У фільмі є все: і розкішні інтер’єри, і побут, і те, що наші можновладці, можливо, хотіли би приховати. Мені здається, що українець не зміг би зняти таке кіно, бо ми чомусь не звикли ставити прямі запитання. Перша думка, яка з’являється після перегляду фільму: чому іноземці можуть прямо й відкрито говорити з нашими управителями, а ми – ні? До того ж, ця стрічка зроблена дуже професійно: вона образна, в ній багато тонкої іронії, також дуже вдало використовуються елементи анімації.

Між іншим, я знаю, що зараз ви теж готуєте документальний проект, який наступного року буде показаний на Docudays UA.
Так. Мене запросила латвійська продюсерка Ілона Бічевська, яка у себе на батьківщині зняла масштабний документальний фільм про латвійських заробітчан в Америці. Потім вона як продюсер придумала проект «15 – молоді про молодих». Вона зібрала п’ятнадцять режисерів із пострадянських республік і запропонувала їм зробити документальні стрічки про сучасне життя у своїй країні. Після цього Ілона, дієвість та рішучість якої мене досі вражає, поїхала до Парижа, штурмом взяла продюсерів каналу ARTЕ й “потягла” їх до Риги, де зібрала всіх режисерів проекту. Там впрдовж десяти днів ми обговорювали свої роботи з найкращими фахівцями документального кіно. До речі, режисери з латвійського проекту братимуть участь у цьогорічному конкурсі Docudays UA. Це фільм «Днюка» Андрея Куціли з Білорусі та «Аритмія» росіянки Свєтлани Стрєльнікової.

Отже, у вас інформація з перших вуст. То як зараз живуть ваші колеги в СНД?
Взагалі зустрітися з ними в Латвії було дуже цікаво. Це чудова можливість побачити, наскільки різні нації опинилися під одним політичним «куполом». Наприклад, у Туркменістані наймолодшому режисерові 50 років, там немає жодної діючої кіношколи. Режисерка з Узбекистану поїхала вчитися до Лондона, а тепер має проблеми з можливістю зйомок на батьківщині, бо вона, бачте, не просила в Мінкульту дозволу на виїзд за кордон. А от режисер з Азербайджану говорив лише про прекрасні зміни, які відбуваються у його країні, про чарівні фонтани та мальовничі хмарочоси. На наш семінар навіть прийшов представник азербайджанського посольства і стежив за тим, щоб його підопічний раптом не бовкнув зайвого.

А ваша робота зараз на якій стадії? Про що вона?
Ми вже відзняли кілька епізодів фільму, змонтували трейлер. За європейськими канонами навіть під час роботи над короткометражним проектом підготовчий етап триває близько року. Кожну стадію зйомок я повинен обговорювати зі своїми продюсерами. Наш фільм про дівчинку з херсонського дитячого джазового колективу «Діксіленд», яка у п’ять років навчилася грати на ударних. Зараз їй дев’ять, вона грає майже на всіх інструментах, але вже не викликає у публіки такого захвату, як раніше: їй на п’яти наступає «молоде» покоління. Тож вона подалася на конкурс «Гордість країни» й мріє його виграти. Власне, фільм про те, що все життя людини – це боротьба. А в нашої героїні вона почалася з того моменту, коли її назвали вундеркіндом.

Багато хто з відомих документалістів виступає проти масової популяризації свого продукту. Навіть російський гуру неігрового кіно Віталій Манський каже, що він абсолютний противник тотального поширення кінодокументалістики на телебаченні. Як ви до цього ставитесь?
Насамперед слід брати до уваги історичні особливості регіону. В Амстердамі, наприклад, люди стоять у черзі, аби потрапити на сеанси документального кіно. Там цей жанр – масовіший за ігрове кіно, а це результат того, що культуру документалістики виховували роками. У нас у радянські часи по телебаченню теж показували науково-популярні фільми. Ми мали власну достойну документальну школу, але зараз її майже втратили. Це, знаєте, як у спорті: якщо не тренувати м’язи, людина запливає жиром. Але з іншого боку, я не впевнений, що ми маємо право змушувати людей ходити на наш фестиваль. Документалістика – це інтелектуальний продукт. Для його «споживання» потрібна певна підготовка. Ми намагаємося самі виховувати свого глядача: людей, які приходять у кіно не лише по видовище, а й для того, аби знайти відповіді на важливі духовні питання, щороку більшає. Наприклад, 2007-го фестиваль відвідало 6000 глядачів, 2008 року – 10 700, 2009 року – 17 800,  2010 року - 22 300, 70% глядачів нашого фестивалю – інтелектуальна молодь. І ми переконані, що й цього року вони обов’язково нас знайдуть.

**

Роман Бондарчук закінчив Київський національний університет театру, кіно та телебачення ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Юрія Іллєнка) у 2004 році. Кілька років поспіль отримував призи за найкращий студентський фільм на фестивалі «Відкрита ніч». У 2007 році його дипломний фільм «Таксист» отримав головний приз журі російських продюсерів «За кращий короткометражний фільм» та приз «Слон» від гільдії Російських кінокритиків на Відкритому кінофестивалі країн СНД та Балтії «Кіношок». У 2008 фільм «Таксист» отримав приз «За зухвалість і поезію» на фестивалі «Кінотеатр.ДОК» в Москві. У 2009 році на фестивалі GO EAST у Вісбадені його документальна стрічка «Радуниця» отримала приз «Найкращий документальний фільм». Знімає ігрові, документальні фільми та відеокліпи. З 2008 року входить до складу відбіркової комісії Docudays UA.

Ольга Бірзул, Docudays UA




Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com