Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Кіноклуби

Статті


Новини

04.06.2007 21:16

«Ґлянсовий» «Кінотавр»

У неділю, 3 червня, у Сочі розпочав роботу 18 Відкритий російський кінофестиваль «Кінотавр», позиціонований його організаторами як «робочий майданчик сучасного російського кіна». Та, в кожному разі, цей фестиваль не обмежується конкурсними та розмаїтими інформаційними програмами, фаховими дискусіями, паралельною роботою кіноринку й залаштунковим спілкуванням. «Кінотавр» – це ще й своєрідний кіноподіум для зірок і зірочок російського кінематографа. Це зустріч із глядачами не лишень на екрані, а й на жовто-блакитному (кольори фесту) килимі перед «Зимовим театром», де проходять конкурсні покази і де, власне, відбулося й відкриття «Кінотавра».

Ця ґлянсова складова фестивального життя буквально була підкріплена позаконкусним фільмом, що демонструвався на відкритті. Йдеться про «Ґлянець» Андрєя Кончаловського.

У двогодинній картині розгортається історія дівчини Галі з Ростова-на-Дону, що вирішила круто змінити своє нестерпне животіння провінціалки, швецький фах, залицяння бандюкуватого Вітька й податися до Москви, де свою красу віддати обкладинці ґлянсового журналу – себто, поринути у хвилі солодкого життя. Зрозуміло, що реальність тикає її обличчям у гівно цього самого ґлянсового життя й веде до омріяного статусу пекельною дорогою великих і брудних грошей.

Власне, Кончаловський не приховує, що зразком для нього стало знамените «Солодке життя» Федеріко Фелліні, а фільм позиціонує як розповідь про «серйозну проблему російського суспільства, де з‘явилися великі гроші: одні їх тратять, а інші заздрісно за цим процесом стежать». Оголошене постановником надзавдання цілком зрозуміле – через змалювання ґлянсового світу (модні журнали, подіум, ескорт-сервіс) дослідити певні суспільні тенденції чи й, бери вище, діагностувати стан російського суспільства.

На жаль, Кончаловський своїм «Ґлянцем» до рівня фільму Фелліні не дістає аж ніяк, як не підстрибує. А цинізм його ґламурних героїв, що притаманний, за словами режисера, усім розумним і талановитим людям, перекидається на сам фільм, пронизує його і, зрештою, стає квінтесенцією цього творіння. Нелінійність драматургії, що завдячує самому постановнику, а також Дуні Смірновій, які тут у парі виступили сценаристами, насправді обертається недодуманістю й незавершеністю окремих драматургічних ліній. У результаті чого фільмову дію повсякчас судомить. Хіба що професійне вміння ритмово вибудовувати видовище рятує його для перегляду як такого.

Та, в кожному разі, задовго до фіналу викристалізовується авторське надзавдання, свідомо чи позасвідомо (гадаю, свідомо – як «людину розумну й талановиту»), поставлене Кончаловським: провести кіноподіумом виконавицю головної ролі – Юлію Висоцьку, свою дружину. Звісно, не гріх. Усім відомі десятки подібних родинно-творчих тандемів, що були надуспішними. Але в тих випадках ішлося про засоби, а тут це схоже на мету...

Володимир Войтенко, Сочі




RSS

Новини

Архів


Новости кино ukrfilm.com