Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Кіноклуби

Статті


Новини

04.02.2017 16:51

Відбулася презентація видань з історії українського кіно

2 лютого 2017 року у Синій залі Будинку кіно в рамках «Літературної вітальні» відбулася презентація нових видань з історії українського кіно, які вийшли друком наприкінці 2016-го.

Захід було приурочено до 120-ї річниці першої кінозйомки в Україні, яка була здійснена фотографом Альфредом Федецьким у грудні 1896 року. Про це присутнім – а їх на презентацію прийшло чимало, у Синій залі майже не було порожніх місць, – нагадав кінознавець, заступник голови НСКУ Сергій Тримбач, відкриваючи вечір.

На презентації були представлені дві книги – монографія Сергія Тримбача «Кіно, народжене Україною» та колективна монографія «Історія українського кіно. Т.2. 1930–1945».

Характеризуючи їх, Сергій Тримбач зазначив, що книга «Кіно, народжене Україною» є першим виданням з історії українського кіно з таким багатим ілюстративним матеріалом. Натомість «Історію українського кіно. Т.2. 1930–1945», укладену авторським колективом Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології ім. М.Рильського НАН України в рамках роботи над п’ятитомною історією українського кінематографу, вигідно вирізняє комплексний характер підходу до опрацювання матеріалу. Адже йдеться тут не лише про фільми і митців, а про систему функціонування кінематографії в Україні загалом – управління кінематографом, кіноосвіту, кінопресу тощо.

Важливо і те, що у представлених дослідженнях надано нове прочитання чималій кількості українських стрічок, які й донині у кінознавчій літературі часом оцінюють на основі літературних анотацій чи рецензій, без їхнього, власне, перегляду. Наприклад, в одному із видань фільм Миколи Шпиковського «Хліб» названо агіткою, хоча його перегляд засвідчує в іншому: маємо справу із мистецькою роботою, що за своєю пластичною виразністю знаходиться на рівні «Землі» Олександра Довженка.

Голова НСКУ Тарас Ткаченко у своєму виступі зосередився головно на ілюстрованій історії українського кіно «Кіно, народжене Україною» Сергія Тримбача. Він розповів, що познайомився із книжкою наприкінці грудня – майже одразу після Зимового кіноринку Одеського МКФ, де відбулася, зокрема, і зустріч із представниками кінотеатрів, на якій ті розповідали українським кінематографістам, що саме знімати, що саме хочуть дивитися глядачі. Говорили на тій зустрічі й про «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка, яке йшло у кінопрокаті. Що це соціальна драма, що знята складно, що глядач того не хоче...

Натомість, у книжці Сергія Тримбача «Гнізду горлиці» знайшлося місце. Так само, як і фільму Вікторії Трофіменко «Брати. Остання сповідь», іншим роботам молодих українських кінематографістів. І це приємно. І страшно водночас. Бо це – високий рівень відповідальності, який мають усвідомлювати українські митці. Є таке поняття – «фондове кіно», зазначив Тарас Ткаченко. Фільми ж зберігають. І через двадцять-тридцять років можуть відкрити заново. В тому числі, завдяки книжці Сергія Тримбача, який нині пише про них.

Видавець Іван Степурін, який у «Самміт-книзі» ініціював створення ілюстрованої історії українського кіно, розповів, що ідея видання прийшла до нього, коли він опікувався книгою про Голлівуд, багатою на фотоматеріали. Розпочавши пошуки автора, який би міг написати таку роботу про український кінематограф максимально повно, яскраво і коротко водночас, він виявив, що таким є Сергій Тримбач – сам один.

Іван Степурін відзначив неймовірне подвижництво Сергія Тримбача, адже коли вони тільки-но розпочинали роботу над книгою «Кіно, народжене Україною», то коштів на її публікацію ще не було. Фактично, лише за три роки від початку роботи, у 2016-му, вдалося зібрати належну суму – за підтримки Держкомтелерадіо і державної програми «Українська книга» 2016 року та Міжнародного фонду «Відродження». Завдяки їхній фінансовій допомозі видання «Кіно, народжене Україною» буде передане бібліотекам, а також продаватиметься за нижчою ціною.

Сергій Тримбач зазначив, що за п’ять років – до 125-річчя з’яви кіно в Україні – він би хотів видати нову редакцію книги. Адже як автор свідомий того, що представлений огляд історії українського кіно може іти іншим шляхом – акцентуючи на інших фільмах, залучаючи не лише ігрове кіно. Зрештою, маємо надію, що за ці п’ять років в Україні з’являться й нові фільми, гідні огляду.

Також Сергій Тримбач й Іван Степурін сердечно подякували за ілюстративні матеріали, використані у виданні: передусім Музею Національної кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка та кінознавцю Володимиру Войтенку.

Далі Сергій Тримбач представив колектив, що працював над науковою монографією «Історія українського кіно. Т.2. 1930–1945», наголосивши, що вона мала велике значення для професійного зростання багатьох авторів-кінознавців.

Разом із Сергієм Тримбачем окремі розділи підготували Роман Бучко (Львів), Андрій Дорошенко (на жаль, він трагічно загинув), Леся Кульчинська, Оксана Волошенюк, Людмила Новікова, Ольга Пашкова та Роман Росляк. Більшість авторів – Оксана Волошенюк, Людмила Новікова, Ольга Пашкова та Роман Росляк – були присутні на презентації.

Оксана Волошенюк, яка писала історію документально-хронікального кіно, коротко ознайомила присутніх із методологією дослідження суперечливого історичного періоду, який був відзначений втратою автономії українського кіно, організаційним становленням неігрового кінематографа, а головне – «звуженням кіноока» (якщо наприкінці 1920-их років до половини документальних сюжетів у збірниках були з-за кордону, то вже у 1930 році з понад трьохсот таких зарубіжних було лише 6, із них 4 – про антифашистський рух). Вона подякувала працівникам архівів, в яких довелося провести чимало часу, гаруючи над підготовкою історичної розвідки.

Людмила Новікова, яка досліджувала витоки української анімації, звернула увагу на те, що історія має на меті підтримувати і зберігати зв’язок часів, її пов’язано із сьогоденням. В тому числі особистими зв’язками. Зокрема, автор відзначила допомогу у роботі над дослідженням родини розбудовника української анімації Іполита Лазарчука, що зберігає його архіви і відкрила до них доступ, а також нагадала про художника Володимира Дев’ятніна, що – факт маловідомий – працював над першими українськими анімаційними фільмами.

Більше про Володимира Дев’ятніна розповіли його онук Дмитро Кравченко та учень – художник Анатолій Ломовський.

Виступили на презентації і знані кінознавці Валентина Слободян і Володимир Горпенко, які привітали з’яву нових досліджень з історії українського кіно і нагадали про роботи кінознавців попередніх поколінь, що мусили працювати в умовах жорстких ідеологічно-партійних і цензурних обмежень, доносячи попри це історичну правду про українське кіно. Володимир Горпенко зазначив, що нинішня презентація – це собор, який освячує новий етап створення української історії українського кінематографу.

Також на презентації виступили режисери Олесь Янчук і Станіслав Чернілевський, кінодраматург Іван Драч, кінознавець Ганна Чміль.

В рамках заходу було продемонстровано документальну стрічку Юрія Терещенка «Важко перші сто років» про історію українського кіно. Фільм було створено двадцять літ тому – у 1996 році, за сценарієм Сергія Тримбача.

Документальне кіно є машиною часу – тож чималу кількістю кінематографістів, присутніх на презентації, можна було побачити на екрані – зокрема, і Олеся Янчука, і Станіслава Чернілевського, й Івана Драча. Також у фільмі можна було побачити і почути митців, що вже пішли із життя – Федора Іщенка, Юрія Іллєнко, Леся Сердюка, Борислава Брондукова, Вілена Калюту та багатьох інших видатних вітчизняних кінематографістів. Фільм бо, як зазначив Сергій Тримбач, створювався во славу людей, які творили українське кіно своїм талантом.

Перед початком перегляду режисер Юрій Терещенко сумно зазначив: коли знімали стрічку, то обрали назву «Важко перші сто років», думаючи, що далі – після століття – буде легше. На жаль, два останні десятиліття, що минули, засвідчили інше.

Зрештою, чимало проблем, про які говорили з екрану кінематографісти у 1996-му – в тому числі чи не найголовніша, пов’язана із недостатнім розвитком мережі кінопрокату, – існують і нині, ускладнюючи розвиток вітчизняного кінематографу.

Водночас, потреба в українському кіно у глядачів є. Засвідчив її, зокрема, і нещодавній спілчанський показ фільму Тараса Ткаченка «Гніздо горлиці», коли від напливу глядачів Будинок кіно, за словами Сергія Тримбача, «ледь не рухнув».

Колективну монографію «Історія українського кіно. Т.2. 1930–1945» можна завантажити на сайті Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології ім. М.Рильського НАН України за посиланням>>>.

Ілюстровану історію Сергія Тримбача «Кіно, народжене Україною» буде представлено в книготорговельній мережі.

Сергій Васильєв, НСКУ




RSS

Новини

Архів


Новости кино ukrfilm.com