Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Кіноклуби


Кінопрем'єри

04.05.2006 18:05

І серце моє завмерло/De battre mon coeur s'est arrêté

Режисер: Жак Одіар
Сценарист: Жак Одіар, Тоніно Бенаквіста
Оператор: Стефан Фонтен
Актори: Ромен Дюріс, Нільс Ареструп, Лін Дан Фам, Ор Атіка, Антон Яковлєв
Країна-виробник: Франція
Кіностудія: Why Not Productions, Sédif Productions, France 3 Cinéma
Рік: 2005
Час: 108хв.
Дозвільний індекс: Україна (16), Франція (U), Німеччина (16), Бразилія (14), Велика Британія (15)

Хіба могли організатори фестивалю "Молодість" у далекому 1994-му знати, що вони запрошують до себе режисера, котрий за якихось 12 років зробиться – і про це вже можна говорити впевнено – одним із живих класиків французького кіна, знявши лише чотири фільми. Звичайно, їм було відоме його прізвище, адже його батько – Мішель Одіар – справді культова постать французького кінематографа, автор сценаріїв понад сотні стрічок, улюблений сценарист і діалогіст великого Жана Ґабена, для якого він написав діалоги в таких класичних фільмах, як "Мавпа взимку" та "Мелодія з підвалу". Словом, це один із не дуже численних кінематографістів, яких беззаперечно вважають авторами. Існування "стилю Одіара" не піддають сумніву навіть його недоброзичливці. І Одіар-молодший не заперечує, що став сценаристом під впливом батька, ба навіть більше: перший свій сценарій до фільму Клода Міллера "Смертельна прогулянка" (1983) Жак написав у співавторстві з Мішелем. Потім були сценарії до фільмів Жозіан Баласко, Едуара Нієрманса "Янгольский пил" (1986), Жерома Буавена "Бакстер" (1988), Мішеля Блана "Велика втома" та Тоні Маршалл "Інститут краси "Венера" (1998).

Але настав час, і Одіар-молодший, вирішив стати, як і його батько, режисером. Це здійснилося 1993 року, коли він за власним сценарієм зафільмував "Подивись, як падають чоловіки" з Жаном-Луї Трентіньяном та Матьє Кассовіцом у головних ролях. У Києві на "Молодості", як пригадується, стрічка пройшла майже непоміченою, тоді як у Франції її відзначили відразу трьома "Сезарами" (за найкращий повнометражний дебют; Жюльєтт Вельфленґ – за найкращий монтаж; Матьє Кассовіц – найкращому молодому акторові). Слід сказати, "Сезарами" відзначено всі режисерські роботи Жака Одіара: так, другий фільм – "Дуже скромний герой" – отримав одного "Сезара", третій – "Читай по губах" – трьох, а останній – "І серце моє завмерло" – вже вісім статуеток. І це не згадуючи про інші нагороди – як французькі, так і міжнародні.

Доки Одіар знімав перші два фільми, він іще продовжував писати сценарії для своїх колеґ (останнім був "Інститут краси "Венера"), але опісля зосередився тільки на власних картинах. На запитання автора цих рядків, ким він вважає себе насамперед – сценаристом чи режисером, Жак Одіар відповів: "Мені треба було зняти дві стрічки, аби погодитися з тим, що я можу ставити фільми, а зараз у мене немає часу запитувати себе про таке". Це, власне, і зрозуміло з огляду на те, з яким сумлінням мсьє Одіар працює над кожним аспектом своїх кінотворів: не тільки над сюжетним та візуальним, а й над звуковою доріжкою, кастинґом, монтажем тощо. Радимо під час перегляду його останнього фільму уважно слухати звукову доріжку, адже та складається щонайменше із трьох шарів – техна та гіп-гопу, що його постійно слухає головний герой картини (Ромен Дюріс), звуків реальности й чудової музики Александра Деспля (котрий, як, до речі, й багато інших членів знімальної команди, працює з Одіаром уже вчетверте). Це – приклад справжньої досконалости, як, власне, й увесь фільм.

"І серце моє завмерло" – перший римейк в Одіаровому доробку, хоча ориґінал ("Пальці"/Fingers, 1978, США, режисер Джеймс Тобак) і зазнав значних трансформацій – незмінною залишилася тільки сюжетна канва: головний герой іде слідами батька й починає працювати в нерухомості, не гребуючи разом із компаньйонами брудними методами, серед яких найбезвинніший – підкидання щурів у будинок, із якого треба "викурити" впертих мешканців. Та одного разу він зустрічає друга своєї покійної матері – відомої піаністки – і пригадує, що його теж колись вважали перспективним музикантом. Відтоді його не полишає прагнення повернутися до чарівливого світу музики. До чого це приводить – подивіться самі. Скажемо тільки те, що в житті завжди є місце прекрасному.

Сподіваємося, після перегляду картини ви погодитеся, по-перше, із членами Французької кіноакадемії (ті віддали їй вісім "Сезарів", серед яких усі головні – за найкращий фільм, за найкращу режисуру, за найкращу музику, за найкращий монтаж, за найкращу чоловічу роль другого плану, але – на жаль – не присудили ще одного: за найкращу чоловічу роль); по-друге, із членами Британської кіноакадемії, які визнали цю роботу найкращим іноземним фільмом року; по-третє, із членами Французької асоціації іноземної кінопреси, котрі вдостоїли її такого самого звання; і, нарешті, із французькими кіножурналістами, які віддали свою премію "Кришталевий глобус" не тільки "...Серцю" як найкращій стрічці, а й Роменові Дюрісу як найкращому акторові.

Олексій Першко, KINO-КОЛОгазета, спеціальне число (20)




Кінопрем'єри

Архів


Новости кино ukrfilm.com