Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


22.08.2002 11:58

Володар Часу

Ольга Дегтяр

Маленький Андрійко, сяючи очима від щастя, прожогом біжить. Біжить через одну кімнату, через іншу, через довгий коридор старої комуналки і... міцно обхоплює чоловічі ноги у чорних штанях з лампасами. Маленькі ніжки в домашніх капцях піднеслися на пальчики поряд з величезними армійськими чоботами сорок шостого розміру. Поряд на підлозі лежить кашкет морського офіцера.

Високий, кремезний молодий капітан в цей час цілує молоду чорняву жінку у фартушку. На поштовх, що спричинився дитячим тільцем, Батько нахиляється і підхоплює на руки сина і, ніби зважуючи, підкидає вгору.

З кухні визирає Бабця-сусідка.

Батько ставить сина на підлогу і ручкається з ним як з дорослим. Андрійко широко розкривши очі, дивиться на погони. Батько озирається на дружину і підводиться.

- Як виріс "барбос"! Ну розповідай, як ви... - хоче обійняти дружину за плечі, але щось примушує його знов опустити погляд вниз.

То маленька ручка торсає батька за штани.

- Тато, ходімо, - тягне Андрійко татка до кімнати однією рукою, а в іншій стискає кашкет.

Батькові несила опиратися, і він, озираючись на дружину і широко посміхнувшись, тупцює за Андрійком. Мати ніжно засміялася у відповідь і легенько похитала головою, немов би промовляючи: "Ці мені чоловіки!"

Андрійко показує Батькові свою іграшкову армію і флотилію, кумедні пластмасові забавки. Батько, ніби серйозно приймає "парад" і цікавиться якоюсь машинкою. Андрійко ні на мить не замовкає, щебече, щебече... Батько серйозно його слухає.

Батьків мундир висить на плічках на стіні. Батько і син борюкаються на килимі серед іграшок, ніби однолітки. Неподалік стоїть на підлозі великий старовинний годинник. Поряд з ним на тумбочці вазон бегонії. Борюкаючись, Батько робить дивний "кульбіт". В повітрі майнула Батькова нога. Бац! Похитнувся годинник. У відчинених дверях з'являється Мати, витираючи руки об фартушок. Вона злякалася, що розбито годинник. На паркеті біля вікна розбитий горщик. На жінку дивляться однакові винувато-бешкетні обличчя батька і сина.

По засніженій вулиці, повз високі снігогори прямують Батько і Андрійко. Вони несуть додому ялинку. Себто несе, звичайно, Батько, але він старанно слідкує за тим, щоб Андрійкові і справді вдавалося йому допомагати.

Вранці Андрійко прокидається, схоплюється на ноги і швидко лізе під ялинку. Сидячи, на підлозі в самій піжамі, він захоплено розгортає блискучий пакунок. Позаду хлопчика у дзеркалі, що видно крізь прочинені двері ^відбивається як Батько цілує Матір. Хлопчик цілковито захоплений розгортанням подарунку. Нарешті! Це виявляється чудовий іграшковий корабель. Андрійко радісно верещить і кидається в кімнату батьків, високо несучи над головою свій скарб.

Набурмошений Андрійко притиснув ніс до віконної шибки. Навколо шийки в нього намотано шерстяного шарфа: хлопчик застуджений.

На вулиці рання весна. Перед вікном тануть від сонячних променів бурульки на гілці каштану. Андрійко так само набурмошено повернувся на підвіконні і з-під лоба подивився.

Батько одягає форму, поряд Мати пакує валізу. Андрійко, надувши губи дивиться на ці збори. З його очей ось-ось покотяться сльози.

Батько, обсмикнувши на собі мундир, підходить до сина. Мовчки заспокійливо і очікувально дивиться на сина. Хлопчику соромно плакати при батькові і він насилу переборює сльози і питає:

- Тато, а ти скоро повернешся?

- Служба сину, сам розумієш. Але не сумуй, час пройде швидко, - пригортає Батько сина.

- А як це "пройде"? Отак? - Андрійко "пройшовся" пальчиками по підвіконню.

- Ні! - засміявся Батько і, схопивши Андрійка на руки підніс до годинника.

- Ні, час плине отак, - Батько проводить пальцем по склу коло, пояснюючи як рухаються стрілки. Потім ще одне і ще... Посміхається до сина, цілує його і міцно притискає. Потім озирається на дружину.

Жінка стоїть і з сумною посмішкою дивиться на цих двох чоловіків.

Дитячі ніжки торкнулися долівки. Жіночі і чоловічі ноги зробили крок одні до одних.

Батько простягає синові на прощання велику долоню. На неї поважно, майже по-дорослому лягає дитяча долонька.

Батько вже за порогом квартири помахав рукою синові, що притулився до кістяка кімнатних дверей. Мати, посміхаючись, зачиняє за Батьком двері. Коли двері зачиняються, посмішка зникає і жінку охоплює смуток. Але за мить вона опановує себе і знов посміхається - вже до сина. Швидко підхоплює його під піхви і несе до вікна.

Обоє дивляться з вікна на вулицю. Разом помахали руками, тому рідному, що саме озирнувся.

Весняний ранок. З бурульок за вікном капає тала вода.

Мати і Андрійко в кімнаті. Збираються йти. Хлопчик застібає черевички. Жінка подивилася на великий годинник. Здивувалася. Глянула на браслетку. Підійшла до годинника, відчинила скляні дверцята і, пальцем підкрутивши стрілки, виставила вірний час.

За відкритим вікном квітне каштан. Жінка прислухається до годинника. Нічого не розуміючи поводить бровою. Відчиняє скло і так само "підводить" стрілки, звіряючись з браслеткою.

Літнє вранішнє проміння пробивається до кімнати крізь густе листя каштану. Біля годинника порається Майстер - дуже усміхнений, дуже білявий і дуже симпатичний молодий чоловік. Він уважно роздивляється годинник і заперечливо хитає головою до Жінки, мовляв, усе гаразд.

Погляди Майстра і Жінки зустрілися. Видно, що вони дуже сподобалися одне одному. Він посміхнувся, але Вона швидко відвела погляд.

Ванна кімната. Жінка стоїть перед дзеркалом і закінчує підфарбовувати губи. Відкладає вбік помаду. Деякий час дивиться сама на себе у дзеркало. Вона старанно зачесана і підфарбована. Вона гарна, і їй подобається, що вона гарна, а ще сумно, що чоловік так далеко і не бачить яка саме вона гарна. Жінка вмикає воду і починає вмиватися.

Сонячний ранок. Жіноча рука нервово відчиняє скло годинника і відводить стрілки назад.

Вечір. По шибці дріботить дощ. Жіночі пальці нервово дріботять по склу годинника. Потім рука знов відчиняє скло і знов відводить стрілки назад.

По віконній шибці скаче дощ. Жінка сидить на дивані навпроти годинника і приречено дивиться на старовинний циферблат.

Сонячним ранком усміхнений Майстер знов нишпорить у годиннику. Він впевнений, що "зламаний" годинник - лише привід, який використала жінка для зустрічі з ним. Він розповідає їй щось смішне. Жінка сміється. Вона гарна, очі сяють.

Він щось питає в неї. Вона розмірковує. Він очікувально дивиться на неї. Вона киває головою на знак згоди.

Жінка причиняє за Майстром вхідні двері. З кухні визирає Бабця-сусідка.

Вечірні сутінки. Жінка крутиться перед дзеркалом, притиснувши до себе шовкове плаття на плічках. То підіймає нагору волосся, то розкидає його по плечах, роздивляючись, як воно краще. Підводиться навшпиньки, ніби стає на підбори. Посміхається сама до себе і мрійливо проводить рукою по шовку. Раптом озирається на шурхіт. Механічно вона відкладає плаття на стілець і тихенько підходить до дверей другої кімнати. Зазирає у шпаринку.

На тумбочці стоїть Андрійко. Маленька постать, у пересмикнутих трусиках, ледве дотягується руцями до стрілок, але все ж таки "підганяє" час, підкручуючи їх вперед.

Мати застигла на місці. Вона ошелешено слідкує за сином.

Андрійко зліз вниз і причинив скло годинника. Швидко підбіг до свого ліжечка і шаснув під ковдру. Але не ліг. Сидячи глянув на іграшковий корабель, що стояв на поличці, і швидко поцілував власноручний портрет татка, що висів поруч. Тоді ліг, вмостився, заплющив очі і посміхнувся сам до себе.

Мати зворушено дивиться на сина. Вираз обличчя в неї змінився - вона ніби прокинулась. Тихо відійшла від дверей.

Взяла в руки шовкове плаття. Подивилася на нього ще раз. Відчинила шафу і повісила. Твердо зачинила дверцята, трохи притримавши рукою дверцята, ніби плаття могло вискочити назовні.

Жіноча рука відчинила скло годинника. Тонкий жіночий палець почав "підганяти" його стрілки. Титри.



26.12.2003 13:35

Останній забій

30.07.2003 12:30

Вухо

Архів


Новости кино ukrfilm.com