Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


С реальным выигрышем: avtomatibezregistracii.com.ua: бесплатно советую официально играй.
лучшие группы в Вк

02.09.2005 16:53

СВІТЛЯЧКИ

СВІТЛЯЧКИНадія Кошман

1.

У вагоні приміської електрички, сівши за ходом поїзда, сумно дивився у вікно – Сірожка, хлопчик років семи. Навпроти сиділи його батьки, молоді та гарні і, на відміну від сина, веселі. Обійнявшись, вони тихо про щось говорили одне одному на вухо та посміхалися. В обличчя їм світило сонце, іноді засліплювало мамі очі, і вона робила Сірожі веселі гримаси. А по Сірожиному обличчю пробігали тіні від гілок дерев, які мчали за вікном. Пройшов кондуктор. Трохи згодом – жвава тітка з ящиком морозива. Батько купив хлопчику пачку. Той не схотів. Навіть не подивився. Морозиво довелося їсти мамі. Потім вагоном пройшовся хлопчина з гармошкою. Потім – дядько з газетами. Тато купив собі газету, а Сірожі – журнальчик. Але Сірожка і його не взяв до рук. За вікном з?явилися кілька будиночків, згодом потягнувся довгий перон з табличкою.

2.

У простору кімнату з образами у рушниках та широким столом ввійшла Бабуся. Вона поставила на стіл ще одну миску. За столом сиділи і Мама з Татом, і дядя Льонька, який щоразу підморгував Сірожці.

БАБУСЯ: Синок, а шо ж ти не їси? не добре? А-ну, я тобі молочка внесу…

МАМА: Мамо, сідай уже. Не хоче – не нада, значить не голодний.

ДЯДЯ: Шось ти, козаче, невеселий?

ТАТО: Он просто устал. Переезд, жара. Да он еще никогда без нас нигде не оставался…

ДЯДЯ: А ти не переживай… ми з тобою підемо на рибу, по гриби, може вже скоро будуть, як дощик пройде, тут зразу сироїжки… візьмемо корзину, повну назбираємо, а баба нам нажарить…

МАМА: Та він може, довго і не буде. З тиждень. Ми вже почті доробили ремонт. Тільки пола лаком покриємо….

БАБУСЯ: А чого то не будєт? Чого так рано його в школу оддаєте? Хай побуде, а то піде в школу, не дадуть дитині й погулять. І де там гулять у вашому городі? А тут ліс, поле, є де розійтися… а може, і ви б побули? Коли ше буде врем?я?

МАМА: Та, буде, буде… Багато роботи. Ремонт цей, всю відпустку з?їв. І в школу треба збирать парубка…

ТАТО: Самому б хотелось на рыбалку… Везет тебе, Серега, полови и за меня…Вы присматривайте, он еще слабо плавает…

МАМА: Ну, мамо, дядя Льоня, будем ми збираться… Хочемо вспіть на електричку на вісім годин….

БАБУСЯ: Так скоро… Вже й їхать… візьміть хоч яєчок, молока…

МАМА: Мама, ну не треба, не п?є в нас ніхто молока. Спасіба, не обіжайся…

Усі вийшли з-за столу на двір. Їх зустрів, висунувши голову з буди, бабин пес Сірко.

Мама та Бабуся пішли в сіни впаковувати яйця. Дядя Льоня закурив. Тато підійшов до Сірожки.

ТАТО: Серя, не грусти… Это не надолго. Зато, как тут много всего интересного. Смотри, какая у тебя теперь собака… Ты, знаешь, что, и мне удочку сделай, я потом приеду и буду с тобой удить. Ладно…

Тато обійняв і поцілував сина. Мама з Бабусею повернулися.

МАМА: Мамо, глядіть, не давайте йому жирного й жареного. Йому не можна. На сонці, шоб не дуже довго… Якшо шо, звоніть. Там у сумці всі його вєщі, шо треба… Сына, пока, дорогуша, давай, выше нос. И помогай здесь бабушке. Видишь, ей одной с таким хозяйством не справиться. А на тебя можно положиться. Мы скоро приедем.

І мама поцілувала та пообіймала Сірожку і Бабусю теж.

БАБУСЯ: Не переживай. Все зробим. Ну, діти, ідіть з Богом… А чого ж ти не кажеш «до свідання» мамі і папі?

СІРОЖКА: До свиданья…

3.

Бабуся вклала Сірожку на високе залізне ліжко з шишками на бильцях.

Маленька його голова потопала у величезній пуховій подушці. А Бабуся ще й підбивала її, щоб та була вищою.

СІРОЖКА: Бабушка, ты не уходи…

Бабуся присіла на краю ліжка.

БАБУСЯ: А я нікуди І не йду…

Вона посиділа мовчки, дивлячись на підлогу перед собою…

Уже зовсім стемніло. І пісні цвіркунів гриміли за вікном.

СІРОЖКА: Бабушка, а что это?

БАБУСЯ: Де?

СІРОЖКА: Это, звук?

БАБУСЯ: Та то цвіркуни…

СІРОЖКА: А кто они такие?

БАБУСЯ: Та то такий жучок, як тобі сказать, як коник…

СІРОЖКА: Как это?

БАБУСЯ: Ну, коник, іще кажуть кобилка… А-ну, як я побачу, я тобі покажу…

СІРОЖКА: А ты где будешь спать?

БАБУСЯ: А тут. Зараз постелю собі…

І Бабуся встала й почала стелити постіль на такому ж самому ліжку, що стояло поруч онукового через невеличкий столик. А Сірожка роздивлявся на стіні великі портрети в рямцях. Фотокартки якоїсь незнайомої тьоті і дяді. І ще якихось дітей. І ще людей. І образок в кутку. Він був маленький, з рушничком. І за ним стирчав жмут якоїсь висохлої трави. …Поки пісня загадкового цвіркуна не приспала хлопчину.

4.

Прокинувся Сірожка від чийогось крику. Світло за вікном було таке яскраве, що засліпило його. Він примружив очі. Потім помалу відкрив їх і побачив у вікні Бабусю. Вона щось висипала з відра у миску. До неї сходилися кури. Сірожка вийшов на ґанок і розгледівся. Перед ним був досить просторий двір. Двором був простір межи хатою та сараєм. З боку хати в кутку – колодязь. З іншого боку – собача буда. З неї винувато виглядав Сірко.

БАБУСЯ: Ти бачиш, який! У тебе в мисці ще з учора є шо їсти… Я тобі дам, курей лякать… О, ти вже встав… ( До Сірожі) Як виспався, то будем снідать…

СІРОЖКА: Кого ты ругала?

БАБУСЯ: Та це Сірка нагнала. Курей лякає. Я давала курям їсти, а він, бач, біжить перший, хазяїн. Та ну його. Пішли, синок. Зараз будем снідать… Шо ти там дома їси на сніданок?

СІРОЖКА: Ничего.

БАБУСЯ: Як це? Шо ж вони тебе не годують…

СІРОЖКА: Ну, чай пью, с булкой, с маслом…

БАБУСЯ: А, ну ясно… Це таки не сніданок… От побачиш, як у нас снідають…

Бабуся пішла з ним у сіни, і взяла горщик сиру, сметану, дістала з великої каструлі півхліба. Дала його Сірожці, щоб поміг нести. Все це виставлялося на стіл.

БАБУСЯ: Ну, сідай… накладай собі, скільки з?їси…

СІРОЖКА: А чаю….

БАБУСЯ: Бач, біда… Чаю в мене нема. Я його ніколи не п?ю. Ну, підем в кооперацію, купим канфєт, чаю і печення. О, а я тобі замість чаю зварю…

І Бабуся висмикнула жменю трави від тої, що прикрашала образи, пом?яла її в долонях, поклала в кухоль і залила кропом.

БАБУСЯ: Оце у нас такий чай…

Сірожка понюхав. Пахло добре.

СІРОЖКА: А что это за трава?

БАБУСЯ: Це васильки. Свячені.

СІРОЖКА: А ты?

БАБУСЯ: Я вже снідала…

Одразу й пішла. У прочинені двері він побачив, як Бабуся прив?язала собаку. Пішла за хату. У вікні, що виходило на город, видно було, як вона взяла сапу, почала копати картоплю, і кидати її в старий кошик.

5.

Сірожка побіг на город.

СІРОЖКА: Ой, Бабушка, у тебя же здесь вся трава высохла! Весь урожай пропал?

БАБУСЯ: Та ні… Це ж картопля. Ось де вона урожай поховала…

І вона показала, де ховається картопля, та як її дістати.

БАБУСЯ: Оно, бачиш, де помідори? Ото червоні. Піди вирви собі на обід…

Сірожка пішов за помідорами. У помідорах ходили кури.

6.

Бабуся стояла, схилившись, на городі. Було видно лише її спідницю.

Сірожка підбіг до неї.

СІРОЖКА: Бабушка! Бабушка! Смотри! Она такая приятная. Как мягкая игрушка!

І простягнув спідниці курку.

Бабуся озирнулася: Тю!

Сірожка побіг віднести курку назад у помідори.

7.

Сірко стежив за порядком. Він поклав морду на лапи і якщо чув якийсь шум, повертав у його бік лише вухо або підіймав брову «хаткою» і косив оком. Сірожка повільно наблизився до буди. Сірко на нього й не глянув. Сірожка підійшов ближче. Сірко повів бровою. Сірожка – ще ближче, і простягнув руку, щоб його погладити. Тут на собачий ніс сіла муха і Сірко клацнув зубами. Сірожка смикнув руку. Бабуся вийшла з-за хати з корзиною картоплі.

БАБУСЯ: Не бійся, він не вкусить. Тіки гавкає, а не кусається – старий уже…

Сірожка погладив Сіркові вуха. Сірко позіхнув.

СІРОЖКА: Бабушка, а когда же мы на рыбалку пойдем с дедом Леней?

БАБУСЯ: А ось він скоро буде йти з роботи, спитаємо…

Сірожка походив по двору, позаглядав у сарай, там у клітці тихо їли траву кролі, за огорожею спало порося. За хатою серед кущів малини, смородини та кизилу росло кілька яблунь і грушка. Сірожка підняв з землі яблуко.

БАБУСЯ: Не їж його… Воно червиве.

СІРОЖКА: А можно я сорву другое?

БАБУСЯ: Та воно ще зелене… Ось скоро буде Спаса, ми назбираємо яблук, підемо посвятимо… Тоді вже можна їсти…

СІРОЖКА: А скоро?

БАБУСЯ: Та скоро, синок, скоро…

8.

Сірожка сидів на ґанку і колупав палкою затоптану доріжку до хвіртки.

Бабуся вийшла з хати у «вихідній» барвистій хустці, без фартуха, з блакитним пластиковим кошиком у руці.

БАБУСЯ: На, потримай...

Вона віддала кошика Сірожі, і замкнула двері на ключ.

Ключ поклала на підвіконня.

БАБУСЯ: Ну, пішли.

Сірожка з бабусею вийшли за хвіртку.

Бабуся накинула клямку і вони пішли в магазин.

9.

Вони йшли розбитою дорогою.

Зустріли сусідку.

СУСІДКА: Доброго здоров?я, Ольго. А хто це до тебе приїхав?

БАБУСЯ: Доброго здоров?я, це ж мій онучок з Києва.

СУСІДКА: А…здоровий уже….

Так само всі баби і діди, які зустрічалися їм дорогою до магазину, розпитували про одне й теж. Бабуся не втомлювалася відповідати.

10.

Невдовзі вони прийшли на «площу». Там, на кінці бабусиної вулиці, була Сільрада, така ж хата, як і всі інші у селі, але більша, краще побілена, з червоною табличкою. Іще довга споруда – лікарня, далі – широкий будинок з великими вікнами – школа, і на розі будинок з решітками на вікнах – «кооперація». Бабуся ввійшла до прохолодного магазину. Сірожка – за нею.

БАБУСЯ: Доброго здоров?я, Катя. Мені оце канфєт, які у тебе є?

КАТЯ: А кому це канфєти, бабо? Чий це, Оленин? Бачиш, і баба треба, як хлопця нема де діть….

І показала ящики з цукерками.

БАБУСЯ: А-ну, добрі?

Бабуся взяла з ящика одну, розгорнула її і поклала до рота.

От давай мені цих, і цих, щоб смоктать. Ще печення, отого…

Сірожка обережно торкнувся бабусиного ліктя.

БАБУСЯ: Не того?…

СІРОЖКА: Чаю…

БАБУСЯ: І ще, цей, чаю пачку.

11.

Вийшовши з магазину, вони зустріли дядю Льоньку.

Він був дуже веселий і одразу підійшов до них.

ДЯДЯ: О, козак, как дєла?

СІРОЖКА: А когда мы на рыбалку пойдем?

ДЯДЯ: Да-к, скоро. Чуєш, Ольго, той, дай два гривня…

БАБУСЯ: Шо? Вже нарибачився? Два гривня тобі?… Бісова кров! Два гривня!

Бабуся озирнулася на трьох баб, які сиділи на лавці біля магазину.

У кожної була буханка хліба і морозиво в стаканчику.

Вони припинили їсти морозиво – слухали Бабусю.

БАБУСЯ: Пожди, просписся, я тобі скажу де взять два гривня.

І Бабуся з Сірожкою пішли додому. Дядько щось бурчав їм услід.

12.

Сірожка сидів за маленьким столиком на веранді, пив чай і заїдав цукеркою. За вікном ішов дрібний нудний дощ. У дворі мокли кури, Сірко поглядав на них. Бабуся підставила діжку під стік з даху.

Зайшла до веранди, зняла і струсила змоклу хустку.

СІРОЖКА: Бабушка, а когда дождь закончится, пойдем за грибами?

БАБУСЯ: Може и пойдьом… Як гриби виростуть. Шо, рибко, немає тобі тут кумпанії? Ну, шо зробиш…

На веранді сонно дзижчали мухи. А на вулиці ледь чутно сипав дощ.

13.

Ранок почався з того, що у дворі хтось плакав і кричав.

ГОЛОС: Не хочу, не піду… не хочу…

ТІТКА: Ну, чого ти кричиш, хлопця розбудиш. Я ввечері тебе заберу. Побудеш день у баби Олі, чого ти? Ну, бабо, бувайте.

Гримнула хвіртка. Плач не припинявся.

БАБУСЯ: А ти не плач. Ти ж уже не маленька. А в мене бачиш скільки квіток… і курей з курчатами…

ГОЛОС: Бабо, шо я курей не бачила….

Сірожка вийшов на поріг. Кричала дівчинка років шести. У майці та спідниці. Із білявою, тонкою кіскою. Сірко обнюхував її сандалі.

БАБУСЯ: О, бачиш, товариш тобі буде, будете граця з ним… В нього канфєти є, він тобе вгостить… Сірожа, дивися, це Катруся, хароша дєвочка, і красіва, як не буде плакать, а буде сміяться… Ну, йдьом снідать. Мама тебе годувала?

Катя мотнула головою на знак згоди.

БАБУСЯ: А баба Сірожу ще нє…

Вони втрьох зайшли до веренди бабусиної хати, а Сірко мотиляв хвостом біля дверей.

14.

Обличчя Каті і Сірожі відображалися у темній холодній воді колодязя.

- У-у-у-у….

- Ого-ооооо…

Затягували Катя і Сірожа. А колодязь відповідав луною.

КАТЯ: Чуєш, як водяний заманює… У-у-у... У-у-у…

СІРОЖКА: Это эхо…

КАТЯ: Нє. Це водяний так заманює, а як дитина впаде у колодязь, так він її затягне в річку.

Колодязь був старий, і його стінки заросли водяною зеленню.

КАТЯ: У-ууу…

З відра впала крапля. І гучно вдарилась об воду. Кола на воді розмили обличчя Сірожкі і Каті.

15.

Вони посиділи на ґанку. Помовчали.

КАТЯ: У тебе тут скучно.

СІРОЖКА: Это у бабушки скучно. А если б ты пришла ко мне домой… У меня есть мяч для футбола, и бадминтон, и…

КАТЯ: То ж у Києві… Сірко, собачка хароша, на-на-на…

Сірку було гаряче і він заховався у буді.

На приманки Каті він лише повів вухом.

СІРОЖКА: Он старый…

КАТЯ: А знаєш, шо я придумала?…

16.

Бабуся йшла з городу. Раптом з будки: Гав-гав-гав…. -Гав-гааав, гав- гааав…

Бабуся не втримала рядно і кукурудза розсипалася.

Діти вискочили з буди і Катя голосно засміялась.

БАБУСЯ: От бісова кров! Диви, як бабу налякали! Тепер позбирайте. Нема вам шо робить? Он-де візьміть кошика и нарвіть кролям трави.

17.

Катя з корзиною в руках відкривала хвіртку.

СІРОЖКА: А можно?

КАТЯ: Тю! А де ж траву рвать? У дворі?

І вона вправно зачинила за ними хвіртку.

18.

Перша жменя трави з руки Сірожки впала у кошик. Катя сиділа і доплітала вінок із дрібних дзвіночків та диких гвоздичок, додаючи жовту кашку.

КАТЯ: Викинь. Кролі її не їстимуть.

СІРОЖКА: Почему это?

КАТЯ: Вони люблять клєвєр. А це гостра трава, вони морди поріжуть.

Сірожка викинув. Катя одягла вінок і з жалем подивилась на «неука». Вона встала, пройшла кілька кроків поляною і зірвала конюшину.

КАТЯ: Оце. Бачиш, з квітками. Він є ше маленький, білий, а вони люблять цей – великий. Рви.

Сірожка зірвав кілька жменьок трави.

СІРОЖКА: Он закончился.

Катя зітхнула. Взяла корзинку, і з-під неї вискочила ящірка.

КАТЯ: Диви, ящірка!

СІРОЖКА: Где? Где? Вижу…

Ящірка відбігла трохи, завмерла.

КАТЯ: Стой! Не дихай!

Сірожка завмер. Катя швидко схопила ящірку. Тій вдалося викрутитися, проте в руках у Каті лишився хвіст. Катя дала його потримати Сірожці.

СІРОЖКА: Ой, она порвалась… теперь умрет?

КАТЯ: Ага, щас! Он вона, он…

Ящірка забігла під ялину, лапи якої стелились по землі. Діти присіли біля дерева. Тут ліс роздвоювався – з одного боку поляни – світлий, листяний, з іншого темний, ялиновий. Там навіть трави не було. Все засипано старими сухими голками.

СІРОЖКА: Какие большие елки.

Катя нахилила гілку величезної берези, яка росла в бік, і сіла на неї, гойдаючись, як на пружині.

КАТЯ: За ними пасіка. Туди неможна.

СІРОЖКА: Почему? Пчелы покусают?

КАТЯ: Та нє… Бачиш, як там темно? Там в хащі живуть лісові. Затягнуть.

СІРОЖКА: Да, ладно. Это сказки все…

Сірожка заліз на гілку до Каті. Вдвох, аби гойдатися, треба було відштовхуватися від землі ногами.

КАТЯ: Ага! Оно, коли я ще була мала, у баби Оксани телиця зайшла, і всьо…

СІРОЖКА: Может она заблудилась?

КАТЯ: Затягли. Тільки кісточки знайшли осінню.

СІРОЖКА: Может это волки?

КАТЯ: У нас вовки не водяться, тільки лисиці… ще кабани дикі. Як побачиш кабана, ніколи не біжи, зразу залазь на дерево.

СІРОЖКА: Зачем?

КАТЯ: Кабан ніколи не дивиться угору. І тебе не побачить.

За ялинками щось зашаруділо.

СІРОЖКА: Знаешь что, пошли домой.

КАТЯ: Ти, шо, злякався?

СІРОЖКА: Я? Мы уже полный кошик нарвали.

Катя зіскочила і побігла вперед.

КАТЯ: Кабан дикий, хвіст великий, кабан дикий хвіст великий…

Сірожка взяв кошик і побіг за нею.

19.

На узліссі їх зустрів Сірко. А тут і Бабуся з?явилась на дорозі.

БАБУСЯ: Ай, ви ж бісова кров! Придумали! Це ти, Катерино, потягла його в ліс? Га? Мати прийде скоро і шо скаже? Баба не вгледіла? Я даю поросяті, вихожу, а їх уже нема…

СІРОЖКА: Бабушка, во дворе же трава не растет.

КАТЯ: Я ж не знала, шо не можна…

БАБУСЯ: Чого ж не спиталась?

Сонце сідало. Сірко переможно біг попереду. Бабуся бурчала, квіти у Катиному вінку опустили свої голівки… Біля хвіртки їх чекала Катина мама, молода жінка. Одягнена вона була майже по-міському, тільки якось яскраво. На її ногах були шльопанці, притрушені пилюкою, крізь яку проглядали вкриті червоним лаком нігті.

МАМА: Де це ви ходите?

БАБУСЯ: Та, той, вирвали кролям травички… Ну, шо поробила роботу?

МАМА: Да, кажуть ще треба одну справку, потом ше два аналізи, завтра поїду… Ну, шо, дівчино, тут все в порядку?

Катя махнула головою.

БАБУСЯ: Да, Лєнко, рибко, все в порядку. Он і хлопцю моєму веселіше, а то сидить бідний сам.

МАМА: Так, як шо можна, я її ще завтра, може і післязавтра заведу?

БАБУСЯ: Заведи…

МАМА: От, спасіба, ну, кажи Сірожі до свідання…

КАТЯ: До свідання.

СІРОЖКА: Пока.

20.

Бабуся налила з каструлі воду в миску, що стояла на підлозі. Сірожа опустив туди ноги.

БАБУСЯ: Мий, синок, а я після тебе.

СІРОЖКА: Бабушка, а правда, что в колодце живет водяной, а в лесу «лісові»… И они людей затягивают…

БАБУСЯ: Це тобі Катерина казала? Та вона сама лісова, бач, куди тебе затягла… Ага! Ти її послухай. Вона тобі розкаже. То така неслухняна дівчина…

Вода навколо ніг розходилась колами, мутніла від бруду…У воді з?явилось чиєсь відображення – то була Катя у вінку, і вона сміялась хитро-хитро…

21.

Закукурікав півень. Сірожка зіскочив з ліжка. За вікном сіріло. Бабуся повернулася.

БАБУСЯ: А, Боже, шо таке? Пісять?

СІРОЖКА: А Катя скоро придет?

БАБУСЯ: Рано ше. Придьот, придьот…

22.

З вулиці чулися мукання і хода корів, іноді вигуки пастуха. З хвіртки вийшла бабусина корова. Над парканом з?явилась голова Каті, потім Сірожі.

КАТЯ: Ану, пішла, пішла!

Корова озирнулася, глянула на Катю, відщипнула бур?яну під парканом і приєдналась до череди. За однією коровою, чорно-білою, йшли дві дівчинки, одна з них підганяла корову лозою по ногах.

ДІВЧИНКА 1: О, Катька! А чого то ти тут?

КАТЯ: Не твоє діло!

ДІВЧИНКА 2: А чого ти не йдеш на вулицю гулять?

КАТЯ: До кого?

ДІВЧИНКА 2: До нас…

КАТЯ: Соплі витріть, о-но, по коліно висять!

ДІВЧИНКА 2: Ага! А сама?

ДІВЧИНКА 1: Та вона, бачиш, здорова вже, собі хахаля гародського нашла!

Катя жбурнула у них грудкою землі.

КАТЯ: Пішли в сраку! Дурні корови…

Катя і Сірожа злізли з паркану. Присіли на поперечку. Катя робила півників із трави.

КАТЯ: Бач, півник. Шо ж робить? Баба сьогодні не випустить. А давай собі хату зробим.

СІРОЖКА: Из чего?

23.

Бабуся принесла картоплі у відрі, і, взявши мисочку і ножа, сіла на поріг чистити її.

БАБУСЯ: Порядки наводите? От слухняні діти…

24.

Катя віником з трави мела навколо буди. А Сірожка з великого листя лопуха майстрував дах.

25.

Катя і Сірожа залізли до буди, почали оглядати своє «житло».

КАТЯ: Може тут обої поклєїть?

СІРОЖКА: Да не надо. Лучше прибьем полочку.

КАТЯ: Нада шоб було красіво.

СІРОЖКА: А на полочку можно поставить посуду.

Сірко засунув морду в буду.

КАТЯ: Пішов, пішов. Ладно. Нехай буде і полочка, і обої, а то ше полаїмось. В мене батько й мати як хату строїли, кожен день лаялись.

СІРОЖКА: А мои никогда не лаются.

КАТЯ: А шо ж вони роблять?

СІРОЖКА: Обнимаются или целуются.

КАТЯ: Брешеш. Так тікі в кіно роблять. А мої як побачать по тілівізору, шо цілуються, зразу переключають.

СІРОЖКА: Я никогда не вру. Смотри у нас таракан. Надо его вывести…

КАТЯ: Який це таракан, це світляк… Дивись…

Катя сховала його у долоні і піднесла до обличчя Сірожі.

Сірожка зазирнув.

КАТЯ: Ну, шо світить? Бачиш. На, пусти, може в нього десь діти є…

Вона посадила світляка на руку Сірожці.

КАТЯ: Ну… Завтра зробим новосєльє.

Сірожка висунув руку з буди. Світляк розправив крила і полетів.

26.

У повітрі плив букет із дрібних квітів. Сірожка з букетом в одній руці і з кульочком з газети в іншій, присів коло буди. Взагалі-то буда була невеличкою – щоб потрапити всередину, треба було залізти навприсядки або навколішках. Проте, всередині вона була значно більшою, ніж ззовні. Або ж Сірожа і Катя були надто маленькі.

СІРОЖКА: Тук-тук!

КАТЯ: Хто там?

СІРОЖКА: Это я.

КАТЯ: Підожди.

Сірко підняв одну брову, спостерігав за Сірожкою. Потім вирішив понюхати кульок. Сірожка прибрав руку.

КАТЯ: Заходь.

Сірожка заліз до буди.

27.

Катя з яскраво нафарбованими рожевими щоками і червоними губами, сиділа в куточку на шматку коврової доріжки. Решта підлоги була вкрита свіжою травою. На стінках висіли сторінки з кольорових журналів. На них були гарні тітоньки і дядечки. Деякі обнімались. Під стелею від однієї стіни до іншої була протягнута мотузка. На ній висів шматочок старої ряднини – замість дверей… На поличці стояла пуста вазочка. На столі із ящика, вкритого старою бабиною хустиною, стояли дві миски і дві чашки. Сірожка простягнув Каті букет.

СІРОЖКА: Красиво. Поздравляю!

Катя поважно взяла букет і поставила у вазочку.

КАТЯ: І я поздравляю!

Сірожка розгорнув кульочок. В ньому було кілька цукерок і печення. Катя і Сірожа з?їли по одній цукерці, милуючись своїм домом.

28.

БАБУСЯ: Діти, де ви?

Бабуся стояла на ґанку. Діти визирнули з буди.

БАБУСЯ: Он де ви! Слухайте, я піду по пенцію, та зайду до діда Льоньки, а ви тут хазяйнуйте. Тільки дивіться мені, нічого не паліть. Я хату не закриваю, так, притулю двері.

СІРОЖКА: Бабушка, ты скоро?

БАБУСЯ: Та до вечера прийду… Ну, дивіться…

Бабуся пішла і зачинила за собою хвіртку.

КАТЯ: Нашо їй той дід Льонька?

СІРОЖКА: Она обещала ему рассказать, где взять две гривни.

КАТЯ: А-а-а…

Катя вілізла із буди, Сірожка – за нею.

КАТЯ: (До Сірка) Ти дивися мені, стережи, шоб кури не влізли у хату. А ми пішли у магазін.

Вона старанно обтрусила своє плаття. Взяла біля рукомийника чисту півлітрову банку із намотаною навколо обідка мотузкою, і одягла її на шию Сірожці.

СІРОЖКА: Мы куда?

КАТЯ: Треба ж шось готовить на вечерю.

Вони обійшли хату і опинилися межи хатою і городом.

Тут був густий старий малинник. Де-не-де на молодших кущах вціліли ягоди.

СІРОЖКА: А можно?

КАТЯ: Тю, а нашо ж воно росте?

За малинником були вже голі кущі смородини і гарні червоні кущі кизилу.

29.

Катя і Сірожка почали зривати малину і класти її в банку, яка висіла на Сірожчиній шиї. Але іноді вони не втримувались і їли ягоди.

Тоді діти докоряли одне одному, кажучи:

– Не їж, нетерплячка.

Сірожка не мав стільки досвіду у збиранні малини і незабаром сильно подряпав руку над ліктем. Катя зірвала листок подорожника, лизнула його язиком і приклеїла на подряпину. Коли банка була вже повною, а роти у обох – червоні від малини, вони дісталися кизилу. Катя спробувала першою.

КАТЯ: Ше трохи терпкий.

Сірожка теж спробував. І виплюнув. Катя зірвала дві великі ягоди і приклала їх до вух, мов сережки.

КАТЯ: Ну, як?

СІРОЖКА: Ничего.

Катя взяла довгу травину і нанизала на неї обидві ягоди.

КАТЯ: На, ти нижи, а я буду вибирать.

Сірожка вмостився під кущем і нанизував ягоди, які подавала йому Катя. Коли травина закінчувалася, Катя спитала:

КАТЯ: Зав?яжеш мені?

І схилила до Сірожки шию.

СІРОЖКА: Нет, подожди.

У небі загриміло. Катя подивилася на хмари.

А Сірожка побіг у квітник під вікнами хати і зірвав невеличку жовту квітку чорнобривця. Нанизав її. Потім Сірожка зав?язав травину навколо Катіної шиї.

КАТЯ: Гарно?

СІРОЖКА: Гарно.

І тут пішов дощ.

30.

Катя і Сірожка стрибали під дощем, знявши свої сандалі.

Доріжка від ґанку до хвіртки одразу розмокла і вони

ковзались по ній, як по ковзанці. Сірожка впав.

КАТЯ: Скидай!

І почала тягнути з Сірожки брудну майку. Поки тягла – і сама впала.

СІРОЖКА: Скидай!

І потягнув її за поділ плаття.

КАТЯ: Пожди.

Вона обережно, аби не порвати кизилове намисто, стягнула плаття.

КАТЯ: Це як в городі душ! Ой, треба ж замить…

І гайнула до діжки з дощовою водою. Сполоснула майку і поділ плаття.

СІРОЖКА: Пошли повесим в доме…

І ступив на сходинку ґанку.

КАТЯ: В нас і своя хата є… А ну, Сірко, пішов, іди помийся, грязнуля. Бач, хату засмердів…

Сірко невдоволено виліз із буди і пішов полежати на сухий ґанок.

31.

Діти залізли до буди. Там було тепло і сухо.

Плаття і майку розвісили на мотузці.

КАТЯ: Не сідай, в тебе шорти грязні. Зніми…

СІРОЖКА: А у тебя трусы.

Поки Сірожка знімав шорти, Катя зтягнула зі «столу» скатертину, стіл по-хазяйськи застелила газеткою, і поставила на місце миски і банку з малиною. Загорнулась у скатертину і зняла свої труси. Потім, виставивши руки під дощ, «випрала» речі, їх теж розвісила на мотузці.

Катя розплела свої кіски, а Сірожка зображував фен – дмухав на них.

Катя вирішила полежати.

КАТЯ: Треба ше подушечку принести. Нема ж на чому спать.

Сірожка запропонував їй свою руку замість подушки.

Рука була худа, але Катя таки влаштувала на ній свою голову.

Щоправда, лежати в буді можна було лише підібгавши ноги.

КАТЯ: Я як виросту, куплю собі таке плаття.

Вона вказала пальцем на журнальну картинку.

СІРОЖКА: Нет, я тебе куплю.

КАТЯ: Ой!

Хіхікнула недовірливо.

СІРОЖКА: В подарок. И приезжай ко мне в гости. Я тебе покажу свой двор… Свою камнату. У меня много разных книжек. А у моей мамы целая куча журналов с такими платьями, и …

Дощик тихо постукував по даху.

32.

Вечір. Пряжене сонце кидало косі, передостанні промені.

Бабуся і Катина мама йшли вулицею.

БАБУСЯ: … Лєнко, скрізь таке… Не ти перва, не ти послєдня… Усіх жеж не народиш, хай Бог прощає… У кожного своє…Тої пенції ждеш, ждеш, а получиш – горе! Йому ж не можна гроші давать, він зразу в магазін. Я тій продавщиці кажу – не продавай йому горілку. А вона мені – яка разниця, чи він в мене купить, чи в баби Оксани, однаково нап?ється.

МАМА: Ви, бабо, не переживайте…

БАБУСЯ: Як жеж не переживать, рідний брат…

Бабуся відчинила хвіртку.

БАБУСЯ:Чуєш, може вечеряй з нами, поки прийдеш, поки навариш…

МАМА: Та, спасіба… Треба йти, бо мій скоро прийде, так однаково варить… А де це діти?

Бабуся зайшла до хати. Покликала там. Вийшла.

БАБУСЯ: Вони там біля будки вовтузились. Подивися.

33.

У жовтогарячих променях спали Катя і Сірожка.

Мама присіла коло буди. Щоб відкрити вхід, їй довелося зняти з мотузки шорти, потім труси, а плаття вона просто відсунула. І побачила роздягнених дітей, які спали обійнявшись.

МАМА: Катерино!

Катя і Сірожка розплющили очі.

МАМА: Зараз вилазь!

Катя почала просуватися до виходу. Мама намагалась схопити Катю за коси і зачепила намисто. Травина розірвалася. Катя схопилась за шию.

КАТЯ: Шо ти робиш?

МАМА: Шо я роблю? А осьо, осьо…

Вона била Катю трусами по обличчю.

МАМА: Ти бач, яке! Ні стида, ні совісті.

СІРОЖКА: Не надо, не надо, я разрешил ей рвать малину... Бабушка…

Бабуся підійшла і стала за спиною у Сірожки, поклавши руки йому на плечі.

МАМА: Яка там маліна? Бачиш, защітнік….

Мама кинула Каті її труси і плаття.

Давай удівайся.

БАБУСЯ: Лєнко, ну чого ти… Це ж діти…

МАМА: Діти…

Сірожка з бабусею мовчали. Сірожка плакав. А Катя не плакала, вона покірно натягувала труси і мокре плаття.

БАБУСЯ: Давай, я тобі якусь кохточку дам. Ти змерзнеш так…

За Катю відповіла мама: – не нада.

Вона взяла Катю за руку і потягла додому.

34.

Сірожка сидів закутаний у бабину шерстяну хустину перед мискою з сиром, і дивився у вікно. Там від сонця залишилась одна червона смужка над городом. Бабуся принесла чашку.

БАБУСЯ: Ось тобі чай. Сірожка, синок, ти давай не журись. Скоро тобі в школу, ти ж уже великий. Буде в тебе новий портфель. Вже навєрно, мамка купила. Ти їж, а я піду сарай зачиню. Сірка прив?яжу і прийду…

Нічні метелики і жучки бились лобами об скло вікна….

Повернулася Бабуся.

БАБУСЯ: А диви, шо я тобі принесла? В сараї знайшла…

Вона розкрила кулак, і обережно взяла щось із нього.

БАБУСЯ: Бачиш?

Це був жук, із великими вусами і довгими задніми лапами.

БАБУСЯ: Ну… це ж цвіркун. Помніш, ти питався. Це він отак робить… звук…

Сірожка на мить придивився до цвіркуна.

СІРОЖКА: Выпусти его… может у него где-то дети есть...

Бабуся знизала плечима….

35.

Сірожка лежав в ліжку і дивився на стіну з портретами.

БАБУСЯ: …як була война, я була маленька… а це я і дід Іван. Це, коли ми побралися. А це – дід Льонька…

СІРОЖКА: Побралися?

БАБУСЯ: Женилися. І в нас знайшовся дядя Коля. А тоді вже твоя мама. Бачиш, яка маленька. Це вона з Кольою. Йому вже було десь шіснадцять год. Він її дуже любив… Канфєти їй купляв, а я його лаяла, бо в неї зуби боліли…

Бабусині розповіді почали зливатися із піснею цвіркунів…

А потім до них приєдналося ще двоє голосів.

36.

Сірожка розплющив очі. Ранок. На бабусиному застеленому ліжку стояла його дорожня сумка. Навколо неї лежали речі.

На веранді за столом розмовляли Мама і Тато з Бабусею.

ТАТО: Мама, вы скажите, если надо я … О, привет!

І тато підхопив Сірожку. Мама підійшла і поцілувала.

МАМА: Ну, признавайся? Мучил бабушку?

БАБУСЯ: Та, ти шо! Він такий маладєц, і траву кролям рвав, і в магазін зо мною ходив…

МАМА: Ну и хорошо. Давай, собирайся. Все, каникулы закончились. Скоро в школу… Хочешь в школу?

Сірожка замотав головою.

ТАТО: Смотри, не хотел ехать, теперь не хочешь уезжать?

Сірожка мовчав.

БАБУСЯ: Шо ви напали на нього, дитина ше сонна…

У вікно веранди було видно, як до хвіртки підійшла Катина мама.

Постукала клямкою. Бабуся вийшла до неї. Вони про щось коротко поговорили. І Катіна мама пішла.

МАМА: Шо там?

БАБУСЯ: Та то сусдіка… Ну, давайте збираться…

37.

Бабуся замикала двері хати на ключ. Мама з татом і Сірожкою стояли у дворі.

БАБУСЯ: Виходьте, я зараз.

Вона сховала ключ на підвіконні. Усі вийшли на вулицю.

ТАТО: Ну, все, вроде ничего не забыли…

СІРОЖКА: Я забыл… Попрощаться с Сирком.

ТАТО: Ты не долго. Доганяй.

38.

Сірожка підійшов до буди. Присів біля Сірка, погладив йому вухо.

СІРОЖКА: Пока, Серый…

Із буди почувся шурхіт.

КАТЯ: Ти там один?

СІРОЖКА: Один. Катя?

Він заліз до буди.

СІРОЖКА: Катя… а я уезжаю.

КАТЯ: Та, я бачила. Я тут зранку.

ТАТО: Сережа, ну где ты там?

СІРОЖКА: Катя, я приеду еще. Мне обещали.

Він обійняв її і поцілував у щоку.

МАМА: Сережа!

СІРОЖКА виліз з буди і побіг…

39.

Сонце світило у вікно вагона так яскраво, що доводилося від його променів затуляти очі долонею, аби побачити бабусю. Вона стояла на пероні і махала рукою. Сірожка теж їй махав. Потім Бабуся тихенько поїхала разом з пероном, а Сірожка залишився з мамою і татом у вагоні. Незабаром перон закінчився, почалася «посадка». Мама і тато сіли на свої місця. Сірожка стояв біля вікна. За «посадкою» потяглося поле з якоюсь жовтою травою. Вздовж поля бігла стежка, а по стежці бігла Катя… А тоді знову затягнула «посадка»…



26.12.2003 13:35

Останній забій

30.07.2003 12:30

Вухо

Архів


Новости кино ukrfilm.com