Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Доставка цветов на дом в магнитогорске "магазины "белая лилия"".

06.07.2006 15:50

Гравець. Сценарій короткометражного ігрового фільму

Євген ГоліченкоЄвген Голіченко

Євген Голіченко народився 10 травня 1977 року в Києві. 1996 року закінчив Київський індустріальний технікум. Довгий час займався приватною підприємницькою діяльністю. Від 2005 року – студент КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого (майстерня кінодраматургії Валерія Сивака). "Гравець" отримав другу премію в сценарному конкурсі на кіновідеофестивалі "Відкрита ніч" 2006 року (ex-aequo зі сценарієм "Перше вересня" Юрія Голіченка).

Меблевий цех. За верстатом стоять двоє хлопців, ріжуть лист ДСП на деталі. Працюють мовчки та уважно, як єдиний механізм.

До них підходить начальник зміни Микола Степанович, з папірцями до одного з хлопців. Один з них, Вадік, дивиться на папірці, потім на годинник. Киває головою.

– Добре, встигнемо. Миколо Степановичу, – Вадік посміхається, ніби у чомусь винуватий.
– Мені сьогодні треба на півгодини раніше піти.
– Що, знову? Котрий раз за місяць?
– Ну, мені дуже треба. Ходжу на англійську. На цьому тижні на годину раніше заняття починаються.


Керівник замислився.

– Добре, я когось поставлю на заміну, – відповідає чоловік і йде далі, уважно роздивляючись по боках, хто як працює.


Умивальник. З крану біжить вода. Вадік підставляє долоні під воду, умивається.

Вже перевдягнений у чистий одяг, сідає до старенької "копійки".

Вечір. Букмекерський клуб. Столики заповнені гравцями. Вадік підходить до віконця, над яким розвішені папірці з результатами матчів. Шукає очима потрібний. Знаходить, посміхається. Виграв. Дістає з кишені маленький папірець, який передає у віконце. Отримує гроші. Відраховує декілька купюр та робить нову ставку.

– Ти на кого ставиш? – чує він голос, обертається, бачить чоловіка років сорока, з літровою пляшкою пива.
– О, Льоня, салют, – Вадік протягую руку. – На Сафіна ставлю. А ти на кого?


Чоловік тисне долоню хлопця.

– Ставив на "Барсу" з продажем півгола, а вони 2:2 зіграли. Позич двадцять гривень?


Хлопець посміхнувся та передав гроші.

– Це скільки я тобі буду винен? – цікавиться Льоня.
– Колись же виграєш? – відповідає хлопець.
– Дякую, Вадік, – Льоня звертається до касирки. – Наталка, це знову я. Можна поставити?


Кафе. Грає музика. За столиком компанія молоді. Серед них сидить Вадік, поряд його – дівчина Катя. Вадік розмовляє з хлопцем. Катя почувається самотньо. Скориставшись тим, що Вадік дістає нову цигарку, говорить йому на вухо.

– Мені нудно, поїхали кудись?
– Як хочеш, – каже Вадік.


Кінотеатр. Катя дивиться зацікавлено стрічку. Вадік спить, низько схиливши голову.

Ранок. На годиннику спрацював будильник. Вадік прокидається, але не поспішає підніматися. Накривається подушкою та розвертається до стіни.

Минула година. Вадік дзвонить по телефону, лежачи у ліжку.

– Алло, Миколо Степановичу? Це Наумов Вадік. Я захворів, не зможу бути кілька днів... Ну, чесно... Я захворів. Дайте мені кілька днів вилежати, – посміхається. – Дякую.

Кухня. Закипів чайник. Хлопець робить каву. Із чашкою виходить до кімнати. Вмикає на телевізорі телетекст зі сторінкою спортивних результатів. Шукає потрібний. Розчаровано позіхає. На екрані "Сафін – Багдатис 1:2".

– А щоб тобі, – розчаровано каже і робить необережний рух, кава виливається на диван.

Вадік відставляє чашку та біжить на кухню за ганчіркою. Повертається і витирає пляму. Раптом щось пригадує.

Кафе. Вадік сидить із Катею.

– А ти ніколи не ворожив на книзі? – запитує дівчина.
– Ні, як це? – не розуміє хлопець.
– Відкриваєш на будь-якій сторінці і порівнюєш з тим, що загадав.

Вадік припиняє протирати пляму. Підходить до книжкової шафи. Дивиться на книги, обирає "Історію середніх віків".

– Ліверпуль – Мілан, – шепоче хлопець. – Хто переможе? – закриває очі і відкриває книгу. Палець зупиняється на випадковій сторінці. – Таким чином, захоплення Єрусалима та командування над військами взяв Ричард Англійській, – прочитав рядок.

Вадік перечитав ще, не розуміючі.

Вечір. Хлопець сидить перед телевізором вдома. Дивиться футбол.

– Такого матчу Ліга Чемпіонів ще не бачила, – говорить коментатор, – програвати три м’ячі у першому таймі і відіграти їх у другому, це справді здатні робити чемпіони.

По телебаченню іде нагородження Ліверпуля. Вадік сидить, хрестивши руки на грудях. Поряд книга. Він дивиться з подивом на неї, про щось думає.

– Ліверпуль вп’яте виграв Лігу Чемпіонів, – лунає з телеекрану.
– Треба було ставити, – сам собі каже хлопець.

Салон "копійки". Вадік переглядає папірець. Щось знаходить. На сидінні лежить "Історія середніх віків". Вадік бере її в руки. Шепоче. Закриває очі.

– Морешмо – Мискіна, хто переможе? – відкриває навмання книгу, читає. – "Їх настигла страшна смерть".

Обличчя хлопця здивоване, але через мить з’являється посмішка.

– Морешмо страшна, як смерть! – хлопець задоволено відраховує гроші та виходить з машини.

Букмекерський клуб. Віконце ставок. Вадік передає гроші.

– Перемога Морешмо. 1000.

За столиком п’є пиво Льоня. Хлопець підходить до нього.

– Малий, салют! – вітається захмелілий чоловік.
– Середина дня, а ти вже пиво п’єш? – невдоволено промовляє Вадік.
– Виграв учора, – відповідає той. – Тільки не сварись, як твоя сестра. Я її дуже люблю, терву, а вона не розуміє мої слабкості. Хочеш пиво?
– Ні, я за кермом. Багато виграв? – цікавиться хлопець.
– На їжу вистачить, – відповідає чоловік. – Малий, я тільки не зможу розрахуватись з тобою.
– Я це переживу. Льоня, ти чогось чекаєш?
– Ні. Я вже зробив ставку. Результат увечері буде, – каже чоловік.
– Давай я тебе додому завезу? – запропонував Вадік.
– Не треба. Я тут побуду. Тільки не починай і ти мені мозок полоскати.

Хлопець зітхнув, розуміє, що це безнадійно.

– Добре, Льоня, бувай.

Квартира. Хлопець сидить за столом. Щось із захопленням рахує на папірці у стовпчик. На столі лежать калькулятор, "Історія середніх віків" і журнал з новими авто.

Чорний автомобіль їде нічними вулицями. За кермом у дорогому костюмі Вадік, поряд з ним дівчина, інша, не Катя... Вони щасливі, закохані... Звідкись чутно дзвінок будильника...

Вадік прокидається. Тягнеться до телефону.

– Алло, – каже хлопець, – Олег, я сьогодні не вийду... Скажи, що я звільняюсь... Ні, шуткую, скажи... ще не одужав. Бувай.


День. Букмекерський клуб. Вадік отримує виграш і робить нову ставку.

Вечір. Вадік у "копійці". До авто підходить Катя. Сідає на передньому сидінні. Посміхається, обіймає коханого.

– Чого так довго, Катя?
– "Англічанка" запізнилась, не встигала весь матеріал викласти.
– Куди поїдемо? – цікавиться дівчина.
– Ти голодна? Поїхали десь поїмо.
– Поїхали, – задоволено відповідає дівчина та тягнеться обійняти Вадіка. – Я тебе сьогодні з’їм. Рррр.

Суші-бар. Офіціант у стилізованому одязі підносить страви та ставить їх перед молоддю.

Вадік роздивляється.

– Як вони це їдять?
– Смакота, як ти не розумієш?
– Звичайно, що не розумію. Сиру рибу їсти, – Вадік кладе шматок до рота.
– Ти соус забув, ось зачекай, – але хлопець вже пережовує. – От, я ж казала тобі, краще із соусом. Ну, як?
– Ніяк. Краще б у Макдональдс поїхали.
– У Макдональдс ми завжди ходимо, – відповідає Катя.
– Після твого суші з туалету не повилазимо.

Дівчина невдоволено пережовує.

– Вадік, я їм!
– Смачного.
– Дякую, – образливо відповідає дівчина.


Багатоповерхівка Каті. Молодь виходить з машини. Вадік тримає у руці історію середніх віків.

У ліфті Катя підлещується до коханого.

– Ну, залишайся у мене, а завтра поїдеш.
– Мені не зручно. Твоя мама буде.
– А що мама, ніби вона нічого не розуміє? – цілує його.
– Добре, киця, залишуся.


Молодь тихесенько заходять до темної квартири. Катя вмикає світло на кухні, притуляє пальця до губ, ніби каже "тихо". Вадік кладе книгу на поличці у вітальні, роззувається. Заходить на кухню. Сідає на табурет. Катя ставить чайник на плиту. Сідає хлопцеві на коліна, обіймає за шию.

– Чогось хочеш? – запитує.
– Каву.
– Мася, візьми мене заміж? – цілує дівчина хлопця.
– Наче я повинен таке перший казати?
– Ага, від тебе дочекаєшся, – посміхається Катя. – Я тобі діточок буду народжувати кожного року.
– До випускного балу в університеті вже будемо с трьома діточками, – Вадік посміхнувся.
– Якщо встигнемо, то чотирьох, – каже Катя.

Ранок. Коридор. Вадік стоїть вдягнений. Катя причепурилась і виходить слідом за ним. Книга лишається на поличці. Дівчина збирається зачинити двері, аж раптом хлопець щось згадав. Він вертається до квартири і забирає книгу. Катя дивиться на радісного Вадіка.

– Наче скарб знайшов! – говорить йому.

Салон "копійки". Вадік в машині сам. Ворожить над книгою.

– Кутузова – Чакветадзе. Кутузова – Чакветадзе. Хто переможе? – відкриває книгу і читає. – "Імператора Фрідріха було поховано в церкві святого Петра".

Хлопець замислився.

– Фрідріх був полководцем? Був.

Букмекерський клуб.

За столиком сидить Льоня.

– Салют, – Вадік підсів до нього.
– Привіт, – відповів чоловік. – На кого ставимо?
– На Чакветадзе, – відповідає хлопець.
– Вона нижче у рейтингу, – не погоджується чоловік.

Вдвох підходять до віконця. Вадік вагається.

– Давайте на Кутузову три тисячі, – передає він гроші касирці і дивиться на чоловіка, той киває головою на знак згоди, але хлопець знову міняє ставку. – Ні, давайте на Чакветадзе.

Льоня штовхає в бік.

– Малий, яка Чакветадзе? З гір спустилась, а ти на неї ставиш!
– Так на кого? – запитує касирка.
– Добре, давайте на Кутузову. Встигаємо? – погодився Вадік.
– Так, ще п’ять хвилин до початку, – отримує дівчина гроші і вибиває на апараті. – Так хвилинку, закінчилась стрічка.


Хлопець покусує губи. Дівчина вставляє нову стрічку до касового апарату.

– Перемога Кутузової, ставка три тисячі? – перепитує вона.
– Ні, все ж таки на Чакветадзе. Стрічка закінчилась, погана прикмета.

Дівчина посміхнулась та запитала:

– Це ще нічого не значить. На кого ставимо?
– Добре, хай лишається Кутузова.


На великому екрані транслюють тенісний поєдинок.

На столі стоїть порожня пляшка пива. Чоловіки сидять за столиком. По їхніх обличчях видно, що матч не на їхню користь.

– Чого я тебе послухав? – промовляє роздратовано Вадік.

Подвір’я перед клубом. Чоловіки виходять з нього.

– Пробач, малий, – каже сумний Льоня.

Хлопець нічого не промовляє.

– Ще будеш сьогодні? – цікавиться чоловік.
– Льоня, йшов би ти додому! Влаштувався би на нормальну роботу!
– Це у мене робота!
– Яка це робота? Я вже сестри боюсь. Увечері подзвонить, запитає про тебе. Що мені казати, знову не бачив?
– Малий, заспокойся. Поверну я тобі гроші. Наступного разу виграємо.
– Та якого наступного разу?! – кипить Вадік. – Ти здоровий чоловік! Роботи повно! Влаштуйся куди не будь, а не позичай. Скільки у тебе вже боргів? Мені скільки винен? Та я впевнений і ще комусь винен. Все мрієш відігратись? Льоня, Льоня!

Чоловік мовчить та спокійно реагує на зауваження. Видно, що це не перші.

– Все з тобою зрозуміло! – Вадік полишає сваритися та вертається до машини.

А Льоня до клубу.

Вадік сидить у авто. Про щось думає. Поряд на сидінні лежить книга.

Роздратування проходить і хлопець знову починає ворожити над нею. Потім вертається також до клубу.

– Чого вернувся? – запитує Льоня.
– Слухай. Хочеш відігратись?
– Звісно, хочу.
– Тільки, Льоня, ставимо тільки на те, що я скажу? – говорить Вадік.
– Давай, спробуємо, – посміхається чоловік. – Так на кого ставимо?
– На нічию. Динамо – Чорноморець.
– Нічию?! Чорноморець?
– Тому що "ця війна нічого не принесла обом сторонам", – загадково відповів Вадік.
– Ти про що? – не розуміє його чоловік.

Льоня отримує виграш і виходить на вулицю. Тут стоїть Вадік палить цигарку.

– Малий, так ти у нас Нострадамус! Попередь наступного разу, коли будеш ставити.
– Ти куди тепер? – запитує хлопець.
– Додому піду, – відповідає Льоня. – В маркет ще треба зайти. Їжі куплю.
– Передавай сестрі вітання, – каже хлопець.
– Малий, як я тебе люблю! Якби би ти тільки знав? – посміхається радісний Льоня. – Пиво будеш?
– Ні, я ж за кермом, – повеселішав і Вадік.
– А я вип’ю! Не хвилюйся, питиму за свої.


Супермаркет. Вадік із возиком робить покупки. Бере здоровенний оселедець. Сплачує на касі і виходить з пакунком на вулицю до авто, перекладає пакунок до багажника, до цього пакунку кладе і свою книгу. Від’їжджає.

Подвір’я багатоповерхівки. Вадік виходить з авто. Відчиняє багажник і бачить, що потік оселедець. Хлопець виймає з пакунка свою книгу, якій також дісталось від оселедця.

– Припливли, – промовляє хлопець.

Ванна кімната. Вадік промиває під душем книгу. Час від часу нюхає її.

Потім феном сушить. Пирскає одеколоном.

Вечір. Розбухла, подеформована книга лежить на столі перед Вадіком. Він ворожить.

– Янкі – Міннесота, Янкі – Міннесота. Хто переможе? – хлопець відкриває книгу на чистій сторінці. – Тьху ти, знову. Даллас – Техас, Даллас – Техас, хто переможе? – відкриває книгу на іншій сторінці, читає "...і вів довгу боротьбу зі своїм васалом, але так і не переміг..."

Вадік взувається та виходить з квартири.

Букмекерський клуб. Родичі біля віконця.

– Малий, ти впевнений? – цікавиться Льоня.
– Дві тисячі на Техас, – передає Вадік гроші у віконце.
– Дивись, бо я почну тобі позичати, – додав чоловік.


Вечір. Розчаровані вони виходять з клубу.

– Вибач, Льоня, – Вадік намагається не дивитись у сумні очі чоловіка. – У мене є двадцять гривень, – виймає з кишені.
– Вона мене вб’є. Це гроші доньці на школу були.
– Льоня, давай я подзвоню сестрі, щось вигадаю, – почувається винуватим хлопець.
– Ладно, малий, я щось сам вигадаю. Є два гривні? Пива вип’ю перед боєм.

Той самий вечір. Вадік сидить в авто. Підбігає Катя. Сідає до салону.

– Привіт, – цілує його, – Чому сумний? Знову програв?
– Не багато. Щось не щастить останнім часом.
– Не засмучуйся, – ласкаво промовляє дівчина. – Куди поїдемо? В суші-бар? – цікавиться Катя.
– У мене на суші сьогодні грошей не вистачить. Поїхали до Макдональдс? – говорить Вадік.
– Поїхали. Ну, не сумуй. Ти нам і без грошей потрібен.

Вадік заводить авто.

– Тобто, кому це нам? – не зрозумів він.
– У мене затримка, – посміхається Катя, низько схиливши голову.

Вадік розгубився.

– Давно?
– Вже два тижні. Я робила тест. Говорила з мамою. Я вагітна.
– Що вона казала?
– Питала, що ти собі думаєш? – Катя із зацікавленістю дивиться на коханого.
– Я порядна людина? – посміхається Вадік. – Це ти мені скажи.

День. Книжковий ринок. Вадік ходить серед рядів зі своєю розбухлою книгою.

– У вас такої нема? – запитує він у продавців.
– Ні. І не було, – відповідають одні.
– Щось не пригадую, – відповідають інші продавці.

Інтернет-клуб. Вадік переглядає книжковий сайт у пошуках книги.

Букмекерський клуб. За столиком, де зазвичай сидить Льоня, – порожньо. Вадік підходить до віконця. Касирка посміхається.

– Чого так давно не було? – цікавиться дівчина.
– Нічого цікавого нема, – усміхається хлопець. – А Льоні не було сьогодні?
– Був. Уранці програв, – відповідає дівчина. – Казав, що увечері буде.
– Тоді я з ним і повернусь, – відповідає Вадік і полишає приміщення.

Подвір’я багатоповерхівки. Вадік виходить з авто до під’їзду, біля якого стоїть міліцейський "бобик". Хлопець заходить до будинку. Піднімається на ліфті. Виходить на потрібному поверсі. Тут повно людей, кілька міліціонерів. Направляється до відкритих дверей.

– Ти куди? – Вадіка запитує один з них.
– До сестри. Вона тут мешкає, – вказує на відчинену квартиру. – А що трапилось?
– Постій тут, – каже інший.
– А що трапилось? – Вадік намагається увійти до кімнати, але чоловіки перекривають йому вхід.

У квартирі здіймаються блискавки фотокамери.

– Та що трапилось?! Приберіть руки! – чоловіки вправно тримають хлопця, щоб він не увійшов.
– Там сварка відбулась. Чоловік зарізав свою дружину і повісився сам! – промовляє міліціонер.

Почувши це і зрозумівши, перед очима Вадіка все попливло.

День. Цвинтар. Біля виритих могил дві труни. В одній лежить Льоня, у другій його дружина, сестра Вадіка. Вадік із Катею стоять в голові її труни. Більшість людей у чорному стоять зі сторони труни жінки. Священик читає молитву над жінкою.

Вадік дивиться у якусь точку.

Труну Льоні накривають кришкою і опускають до могили. Накривають труну покійниці. Чоловіки піднімають її. Вадік намагається допомогти їм, але один чоловік відстороняє його.

– Тобі не можна цього, – відповідає він.

Зима. Чорний лімузин зупиняється біля метро. З авто вибігають вдягнені в чорні костюми Вадік та Олег, його колега з роботи, до підземного переходу.

У кіоску продають квіти.

– Хлопці, вам для чого? – цікавиться продавець.
– Для весілля. Але грошей в нас нема, ще не дарували, – посміхається наречений. – Жартую.
– Хіба на викуп грошей нема? – усміхається продавець.
– Вони мені наречену і без викупу віддадуть.

Наречений зі свідком з букетами вертаються до лімузина.

Дзвонить мобільний. Це Катя. Вона вагітна, у весільному вбранні чекає вдома. Навкруги багато святково вдягнених людей.

– Вадік, ну де ви? Тут вже всі з розуму сходять.
– Вже їдемо.
– Тут якусь книгу привезли? – не розуміє дівчина. – Кажуть, що ми її через Інтернет замовляли.
– Яку книгу?
– "Історія середніх віків", – роздивляється книгу дівчина. – Що робити? Сплачувати?

Біль від спогадів з’являється на обличчі нареченого.

– Алло, тебе не чутно, – каже Катя.
– Жени тих із книгою, – нарешті промовив хлопець.
– Так не сплачувати її? – питає наречена.
– Ні, вони помилились!

Двері лімузина відчинились і на морозне повітря з авто вийшов наречений.

– Ми у дворі. Я тебе люблю! – говорить він у телефон.
– Ми тебе також, – тримає Катя долоню на животі.

Хлопці заходять до під’їзду.

А навкруги падає великий густий сніг.



26.12.2003 13:35

Останній забій

30.07.2003 12:30

Вухо

Архів


Новости кино ukrfilm.com