Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Сексшоп сургут, сайт интим в сургуте интимтойс.рф.

Зйомки

02.06.2004 18:47

Щастя не вкрадеш

Телеканал "1+1" і кіностудія ім. Олександра Довженка здійснюють спільний проект за українською літературною класикою – п’єсою Івана Франка "Украдене щастя".

Написана 1893-го, п’єса "Украдене щастя" вперше була поставлена того ж року в театрі галицького товариства "Руська бесіда" режисером Костем Підвисоцьким, що сам виконав роль Миколи. На вимогу цензури, до твору були внесені певні корективи, зокрема, змінено фах Михайла Гурмана – з жандарма він перетворився на сільського листоношу. Вперше на підросійській Україні драму поставила 1904 року театральна трупа Панаса Саксаганського й Івана Карпенка-Карого (режисура Миколи Садовського, він же зіграв роль Михайла, Микола – Карпенко-Карий, Ганна – Любов Лінецька). На радянській сцені п’єсу вперше втілено 1923 року у Києві в театрі імени Марії Заньковецької (режисер Борис Романицький). В театрі імени Франка драму поставив 1940 року Гнат Юра, ролі виконували Наталя Ужвій (Ганна), Амвросій Бучма (Микола) і Віктор Добровольський (Михайло) – за цією постановою 1952 року режисер Ісак Шмарук зняв фільм-виставу. Друге втілення п’єси на екрані відбулося 1984 року – режисер Юрій Ткаченко зняв телефільм "Украдене щастя", в якому зіграли Григорій Гладій (Михайло), Неллі Савиченко (Ганна) і Богдан Ступка (Микола), що він протягом тривалого часу грав (і досі грає) цю ж роль на сцені київського театру імени Франка у постанові Сергія Данченка. Композитор Юлій Мейтус 1960 року створив за п’єсою однойменну оперу.

А тепер знімається чотирисерійний телефільм – сучасна інтерпретація драми, дія якої перенесена у 1990-і роки. Зйомки проходять в Івано-Франківській області та в Києві. Головні ролі виконують актриса театру ім. Лесі Українки Наталя Доля (Ганна), актор театру ім. Івана Франка Олексій Богданович (Микола) і Анатолій Пашинін (Михайло), відомий глядачам за телесеріалом "Ундіна", – актор народився в Україні, а зараз живе і працює в Росії. Сценарій написали Сергій та Марина Дяченки. Оператором виступає Володимир Гуєвський. Режисер модерної екранізації – Андрій Дончик.

Андрій Дончик – випускник катедри кінорежисури КДІТМу ім. І. Карпенка-Карого (1983). Поставив дві кінострічки – короткометражний фільм "Загибель богів" (1988) за матеріалами однойменної незавершеної повісти та щоденниковими записами Олександра Довженка і повнометражний "Кисневий голод" (1992), відзначений призом "Тижня критиків" на Венеційському МКФ. Від 1996 року – режисер на телеканалі "1+1", від 1999 до травня 2004 – його головний режисер.

Аксінья Куріна. Як вам спало на думку – саме тепер екранізувати "Украдене щастя"?

Андрій Дончик. Мені нічого не спадає на думку вже впродовж п’яти років. Я працюю головним режисером Каналу “1+1”, і все. Це завдання каналу – створити на українському матеріалі рейтинґовий серіал. І я, як солдат, – ми робимо снаряди для фронту. Зробили снаряд, він полетів, і ми новий робимо.

Чому ви вирішили, що цей твір, дуже химерний як для сьогодення, буде до вподоби глядачеві? Чому ви такі впевнені щодо майбутнього рейтинґу?

Чому це дивний твір? Нормальний, в основі – звичайний любовний трикутник.

Індійське кіно фабула не нагадує?

Може, й нагадує. А в нас які зараз найрейтинґовіші серіали на провідних каналах?

“Бідна Настя”.

А вона що нагадує?

“Настя” нагадує красивеньку (в міщанському розумінні), без смаку підібрану купу дрібничок, таких картинок. З точки зору ремесла, здається, не дуже грамотний фільм. За темпоритмом узагалі провальний.

Там сім режисерів.

Так. Але складається враження, що в режисера монтажу взагалі відчуття часу відсутнє.

Я вважаю, що навпаки, що ви помиляєтеся. Він дуже грамотно прорахований. Але він не для вас, а для тих людей, котрі дивляться його по телебаченню.

То й що. Я теж частина цієї авдиторії. Скажімо, “Секс і місто” дивлюся по ТБ.

Це зовсім інший проект, він зовсім не рейтинґовий. Це хороший серіал, але для нас з вами. Загальна авдиторія його не дуже дивиться. Його й показують у нічний час не тому, що його назва “Секс і місто”, а тому що в прайм-тайм він провалиться.

А я думала, що він навмисно стоїть у такий час, щоб підняти рейтинґ.

Для того часу його показники справді добрі. Але повторюю, в прайм-тайм він провалиться. Наприклад, фільм “Амелі”, який дуже мені подобається, провалився у нас на каналі.

Тому що він нудний, це ж очевидно.

А мені – не нудний, чудовий фільм.

Перші 15 хвилин дія дуже напружена, а потім стає повільною, і занадто, от увага глядача і губиться.

А я так не вважаю.

Годі, повернімося до вашого проекту. Чому саме Франко? Чому вирішили, що саме “Украдене щастя” буде рейтинґовою річчю?

Там є історія, нормальна драматургія, є матеріал, з якого можна зробити чотири серії. Там є ремарки, які ми розвинули в першу серію. Передісторія знайомства Михайла і Ганни, конфлікт з братами, що позбавили її спадку, обманули і віддали заміж. Початок дії – 1995 рік, кінець – 2000.

А війна яка?

У Франка – Боснія, і в нас теж. Все збігається.

А відмінності?

Лишилася тільки канва. У Франка жінка – дружина, що пов’язана церквою, Богом. Вона не може піти. І у Франка було новаторство – герої жили навіть утрьох... Але в нас такий конфлікт неможливий, бо церква вже не має тої влади, що раніше. На заході України, може, й поважають церкву, але не так, як раніше. Проблеми немає: жінка залишила чоловіка і розлучилася, коли коханий повернувся. Але тоді конфлікту не буде. Тому в нашій версії у Ганни і Миколи вже є дитина. І ще – він врятував їй життя, у нього була історія трагічного кохання, про яке знає Ганна. Для Миколи – це другий шлюб, і у нього відібрали дитину від попереднього шлюбу. Ганна в тій ситуації намагалася підтримувати Миколу, і тепер не може вчинити так само жорстоко, як його колишня дружина. Ганна розривається між коханням, жалістю і дитиною.

Який бюджет у стрічки?

Це спільний проект з Міністерством культури. Буде робитися і кіноверсія. Міністерство дає 1400000 гривень і Канал “1+1” таку ж суму. Фільмуватимемо на 16-міліметрову плівку.

Чому саме 16-міліметрову?

Тому що в "1+1" є така камера. Це вже вторований шлях, так знімався “День народження Буржуя”. А на 35-мм проект вийшов би значно дорожчий.

На яку авдиторію розрахована стрічка?

Вперше спробуємо зробити фільм з українськими акторами, українською мовою – для української авдиторії.

Чи буде російськомовна версія?

Невідомо. Поки що таке завдання не стояло. Це продукція Каналу “1+1” для внутрішнього ринку.

Хто виконуватиме роль Ганни?

Наталя Доля. Ми пробували багатьох актрис, вибір був великий. Зупинилися саме на ній, бо вона дуже професіональна.

Як довго триватиме знімальний період?

35 знімальних днів, до початку нового сезону все має бути готове.

Відсутність інтриґи вас не зупиняє? Всі ж знають сюжет...

А я не впевнений, що всі читали п’єсу. Ось ми з вами розмовляємо в Домі кіна, де саме проходить торговельний ярмарок. Усі ці люди на ярмарку – і є наші потенційні глядачі. Можемо піти і спитати в них, чи пам’ятають вони, чи знають взагалі сюжет… Я впевнений, що не пам’ятає ніхто.

Але це ж шкільна програма!

То й що?

Чи вплинула на вас якимось чином попередня кінопостанова "Украденого щастя"?

Я не дуже пам’ятаю її, тільки Григорія Гладія і хату... Кажуть, що непогано було. Мені хтось казав – навіщо робиш нову, якщо гарна екранізація вже є. Але наша постанова інша, вона ж на сучасному матеріалі.

Хотіла запитати про ваші режисерські амбіції…

Амбіції? Моїх амбіцій вистачило, щоб відстояти зйомку проекту на кіноплівці.

Були інші пропозиції?

Так, пропонували відео, high definition (“Бідну Настю” так знімали) або Betacam. Але я сказав, що плівка – це для мене принципово.

Чим вам не подобається формат high definition?

Не знаю. Не відчуваю його, бо на ньому не працював. На плівці отримаю, що хочу. А цифри боюся – відео робить зображення занадто побутовим. Зараз професійні вимоги до мене як до режисера – такі, як у кіні, а не як у серіалі. Проте технологія виробництва – серіальна: 8 діб на серію. Мені кажуть: будь ласка, реалізуй будь-які свої режисерські амбіції, але в рамцях 8 днів на серію. І все.

Однією камерою фільмуватиме?

Так. І як ви думаєте – де за таких умов будуть мої амбіції вже через 2-3 знімальні дні? Але буду намагатися робити якісно. Принаймні, вирішення сцен у нас не серіальне.

І як ви збираєтеся з цим впоратися?

Я не збираюся. У мене є чіткий план: п’ять хвилин корисного часу на натурі і сім – в павільйоні.

Чим ви думаєте як режисер…

Режисер чим думає?… (Сміється).

…привернути увагу глядача? Еротичні сцени? Щось іще для рейтинґу?

Не знаю.

Це ж історія пристрасти.

Великого кохання – і цим можна привернути глядача.

То пристрасть буде чи ні?

Сподіваюся, пристрасть буде. До речі, одне з зауважень з боку продюсера після акторських проб було, що героїня холоднувата, що замало пристрасти. Але то був епізод такий – самогубство. Не думаю, що це дуже пристрасний момент... Ну що в цьому може бути такого пристрасного?

Який у вас режисерський стиль роботи: ви диктатор чи даєте право голосу акторам, оператору, художнику?

Даю право голосу. Хоча, може, в чомусь я й диктатор. Це якщо мене довести. Якщо бачу, що не виходить. А взагалі люблю, коли люди шукають, пропонують і можна вибирати. Але це теж важко – іноді пропонують щось цікаве, але не доречне. Кожен актор намагається щось внести, доповнити, щоб його роль стала, сказати б, головнішою.

Стосовно зображального рішення, яким воно буде: як у серіалах, де багато статики і близьких планів?

Близькі плани – так, ви ж повинні бачити щось на маленькому екрані телевізора, коли готуєте їжу на кухні. Але в нас буде більш кінематографічне вирішення, хоча я вже відчуваю, що отримаю за це по голові. Загалом близькі плани легші для зйомок. Бо це – відсутність масовки, простіше заповнення кадру. Наш вибір – менш технологійний, але, думаю, за певних умов його можливо буде реалізувати, тим паче оператор Володимир Гуєвський – людина з кінематографічним досвідом.

Стосовно достовірности. В серіалах простір (що стосується деталізації світу речей) – більш умовний.

Простір умовний. Але, повірте мені, там, де ми знімаємо, – в Івано-Франківській області – довкілля, архітектура, побут, скажімо, 1956-го, 1995-го чи 2005-го років, здебільшого не відрізняються. У нашому ж фільмі зображується взагалі лише останнє десятиріччя... Але, звичайно ж, для картини робляться газети, календарі, програми ТБ конкретно того часу, коли відбуваються події, – все це готується.

За жанром ваш проект – мелодрама, драма чи трагедія?

Мелодрама, але, може, вийде й драма. Проте не трагедія. Хоча існує технологія фільмовиробництва, але кіно все одно через деякий час починає жити своїм життям, і вже не ти його ведеш, а воно тебе. Так було з “Кисневим голодом” – через два місяці роботи над ним я відчув, що картина вже сама живе і кудись вирулює. Я цього не боюся – коли фільм починає самостійно жити і виходить на якісь нові обрії, що їх не було в сценарії. Мене вб’ють за те, що я тут кажу... Так робити суворо заборонено – я ж здавав весь сторіборд (розкадровання – ред.) покадрово.

Я вас слухаю і здається, що ми в Голлівуді, – такий продюсерський тиск відчувається. А хто монтуватиме? Чи вас узагалі можуть до монтажної не пустити?

Від фінального монтажу можуть відсторонити.

Ви згодні з висловом, що фільм не можна поставити, його можна виростити?

Думаю, стосовно фільму це справедливо. Я “Кисневий голод” від 1986-го до 1992-го вирощував... В цьому ж проекті дуже мало часу. Менше 9 місяців – що можна виростити? В нас тут така жорстка технологія: будуть передчасні пологи і кесарів розтин. Дивлюся на свій календарний план – там зачаття і відразу пологи. І все.

Не шкодуєте, що взялися за цей проект?

Та відразу почав шкодувати... Раніше я почував себе чудово – працював головним режисером каналу, мав авторитет, помічників, контролював процес і міг насолоджуватися життям. Але ж я весь час кричав по всіх кутках: хочу знімати! І ось коли мене кинули у це виробництво і все почалося, зрозумів, що праця над таким проектом від праці на ТБ не відрізняється: жорсткі умови, без повноцінної підготовки. Проте наш безлад трохи дає свободи – от зараз терміни змістилися, і я маю ще тиждень на підготовку.

Ви так і не сказали, чи будуть еротичні сцени?

В сценарії їх немає. Всі еротичні сцени закінчуються скромною панорамою кудись убік. Але з актрисою ми обговорювали таку можливість, і вона сказала, якщо буде красиво, вона не проти. Намагатимемося зробити “красиво”. І якщо вийде “красиво” – еротичні сцени будуть. Але в сценарії я знайшов тільки одне придатне місце – там схоже, як у Бертолуччі в “Під захистом небес “. Але редактура щоразу мені щось намагається довести – що не треба, що героїня не така…

Вона “не така”…

Так, вона “не така” у них, редакторів. Але вони не дуже на цьому наполягають, а я не дуже дослуховуюся. Побачимо...

Розмову вела Аксінья Куріна

Квітень 2004



Зйомки

Архів


Новости кино ukrfilm.com