Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Зйомки

19.12.2006 15:43

Швейконемо!..

Повнометражний анімаційний проект компанії “Ялта-Фільм” робиться з усіма ознаками глобалізації. Сценарну адаптацію роману чеського письменника Ярослава Гашека “Пригоди бравого вояка Швейка” написав англієць Роберт Кромбі. Режисера й художника Рєната Ґазізова запрошено з Лос-Анджелеса. Виробничий процес точиться в Києві. Над фільмом працюють українські аніматори й актори. Пропонуємо скорочену версію розмови нашого кореспондента Аксіньї Куріної з Рєнатом Ґазізовим. Повний варіант можна прочитати в зимовому числі часопису KINO-KOЛО, що вийде з друку 21 грудня.

Аксінья Куріна. На якій ви нині стадії виробництва?

Рєнат ҐазізовРєнат Ґазізов. Маємо запис голосів акторів, зібрано сторіборд-аніматік зі звуком (усі 82 хвилини), закінчено роботу над персонажами, ліпсинґ, емоційний ряд і всі костюми. Два тижні тому ми почали набирати людей на працю. Вже маємо 17 співробітників. На початок грудня їх плановано 60. Фільм створимо впродовж наступних 10 місяців. Я намалював скетчі. А коли приїхав до Києва, то мені всіх акторів представили й записали їхні мовні партії. І чорновий запис улаштував десь відсотків на 80. Тобто кастинґ був дуже добрий.

Мова виробництва?

Російська. З урахуванням прокату в РФ.

Розкажіть, будь ласка, що вас примусило приїхати до Києва? Жили собі в сонячній Каліфорнії, не сумували...

Я жив і працював у Пєтєрбурзі, довго. Там діяла студія, і ми багато робили на замовлення – кліпи, рекламу. Авторського кіна – ні, бо в Москві ще можна було знайти гроші на таке, але в Пітєрі – нереально. Я поїхав до Лос-Анджелеса з родиною, почав там трудитись. І тут з’явився мій знайомий Роберт Кромбі, який щойно закінчив сценарій “Швейка”. Спершу він запропонував мені прорахувати бюджет, а потім і взяти участь у виробництві. Я вагався: тільки ж на ноги став, живу тут чотири роки, діти вчаться, працюють. А він своєї: приїжджай до Києва, поговоримо. Для кожного мистця в кінематографі є спокуса зробити повнометражний фільм. Мало хто втримається. Ось і я – також. Родина в Лос-Анджелесі, а я тут.

Хоча я не в захваті від твору, бо він не дуже кінематографічний. Але Роберт придумав гарний фінал, який виводить усю історію на зовсім інший рівень. Завдяки цьому я і погодився. Фінал та загальна ідея фільму збирають цей твір у єдине ціле.

У Києві ж я не знав нікого. Погодившись на виробництво тут і тямлячи на бюджеті, я сильно ризикував. Поставало питання: скільки буде ґудзиків у персонажа – один чи десять? Адже це різний обсяг роботи. Відповідно, ми пішли шляхом спрощення героїв. У них мало деталей, вони дуже лаконічні, сказати б, не зовсім для повнометражного фільму.

На якого глядача разраховано “Швейка”?

Складне питання. Існує два типи кіновиробничої філософії. У США наголошують на тому, що має глядацький попит. На такій продукції заробляють і саме її мають за мистецтво. У Європі, до якої за типом мислення належать і Україна, й Росія, інакше – передусім акцентують на мистецькій складовій твору. Може, й не завжди на такому заробиш, але гроші в подібні проекти вкладати варто. Це стосується і “Швейка”. Якщо трактувати цей проект із позиції американців, то його втілювати не можна. Бо сучасним дітям такий фільм може й не сподобатись, а вони ж основні глядачі.

Швейк

Була хвиля анімаційних динозаврів, японських аніме... На цьому ринку слід тримати носа за вітром, щоб одержати прибуток! “Швейк” – це інша історія, але не виключено, що ми на ньому заробимо. Може, й не відразу… Коли художник працює, відштовхуючись від основних цінностей, то його творіння здатне жити довго.

А кіно про що буде?

Кіно виходить антивоєнне. Питання війни та миру споконвічне й невичерпне. Завжди існували великі й маленькі держави – уже конфлікт. І хоч би як була влаштована та чи та з них, політика братиме своє. Завжди існуватимуть гарматне м’ясо й „маленька” людина, яка не зацікавлена у війні й не бажає вмирати, а хоче жити власним життям, кохати, ростити дітей, працювати. У фіналі – наша картина саме про це. А спочатку – просто сатира на суспільство.

Що думаєте з приводу смішного в анімації? А ще – про риси чеського національного гумору в романі...

По-перше, в нас не дуже виходить... анімаційне кіно. Років десять тому я був прихильником жорсткого жанрового розподілу, певних видових особливостей і правил... Та за цей час багато що змінилось, і все переплелося. Скільки вже анімаційних прийомів використовувано в ігровому кінематографі – починаючи від комп’ютерної графіки й закінчуючи побудовою мізансцени чи швидкістю пересування актора в кадрі! А буває за природою ігрове кіно, яке повністю роблено засобами анімації. В Алєксандра Пєтрова “Старий і море” – це, як на мене, ігровий фільм, виконаний в анімаційній техніці. Від цього синтезу вже навіть постає якесь інше мистецтво... „Швейк” – це ігрове кіно за всіма завданнями, але ми його творимо за допомогою анімації. Виходить особливий продукт. Актори багато розмовляють, мало анімаційної дії. Як на мене, сьогодні це все на екрані може бути...

Мені важко судити з приводу чеського гумору, в Чехії не був. Але погляньмо, в яких країнах була популярна книжка про Швейка – ось для них, певно, такий гумор близький. Я стикався з поглядом, що це цікаво людям, які живуть або жили за тоталітарного режиму. В СРСР, наприклад. Не дуже з цим згоден...

Драматургія в анімації відрізняється від тієї, що в ігровому кіні?

Щільність подачі художньої інформації в анімації безумовно інша. Рух інший. Ми ж кожну картинку малюємо. Взагалі, за енерґетикою, якщо порівняти ігровий фільм і анімаційний, півтори години – це дуже багато! Коли я робив анімаційні кліпи, мені через рік стали казати: ви уже заповнили ними все. Але ж на рік виходить сто кліпів, і тільки три – наші. Про що мова? Дається взнаки анімаційна специфіка. Всі на неї звертають увагу. Це інші образи, енерґетика, це відразу впадає в око.

Що ж до якоїсь специфічної драматургії – не думаю. Все так само вигадують, прораховують. Є плани: близький, середній, загальний. Інша річ, що в ігровому кіні знімають багато дублів, а тут навпаки – слід старанно все вивірити заздалегідь і не вигадувати нічого зайвого.

Повернемося, власне, до виробництва. Що скажете про нових співробітників? Як ви їх шукали?

За оголошеннями. І в тих, хто відгукнувся, професійний рівень виявився кращим, ніж я припускав. Це тому, що в українців за останні 10-15 років – великий досвід виробництва анімаційних серіалів у копродукції. Цим не може похвалитися Росія. Хоч би скільки було практики, але поза реальними контактами не з’явиться професійний досвід виробництва для Європи. В Україні інакше – в людей добра школа, але вони затиснуті як творці, і це можна пояснити. Я спочатку думав, що їх прийдеться навчати. Але цього робити фактично не треба.

Яким буде музичне вирішення фільму?

Я підібрав для розкадровки музику Дворжака і європейські марші. Насамкінець лишився Дворжак. Чи на цьому зупинимося, не знаю. Та запрошувати композитора немає сенсу, кращого не знайдеш...

Може, хочете розповісти про майбутній фільм щось таке, про що я не запитала?

Дякую, але я наговорився вже на рік уперед.

Як це так? Ваш сценарист і продюсер Роберт Кромбі каже, що для успіху стрічки режисер має вміти говорити, як він творить кіно, навіть краще, ніж він те справді робить!..

Що взагалі робить режисер? Привласнює чужу працю. Головне – правильно набрати команду. Досі я багато чого виконував власноруч. Мав не більш ніж 15 співробітників, але всі вони були унікальні – зірки! Нині інакше. Зірок поки що немає, як було в Пітєрі. Але, сподіваюся, з’являться... Насправді ж проект дуже цікавий: ми тут учимося, стараємося, на кожному етапі відбувається щось нове, й фільм від того тільки кращатиме. Процес посувається успішно.

Розмову вела Аксінья Куріна
Київ, листопад 2006




Зйомки

Архів


Новости кино ukrfilm.com