Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Зйомки

02.12.2002 21:05

Великий серіальний ілюзіон

Наталя Конончук

Від часу свого заснування у 1996 році студія “Ілюзіон-films”, очолювана Романом Балаяном, здійснює активне кіно- і телевиробництво. В її доробку – повнометражні кінофільми “Два місяці, три сонця” (1998, Роман Балаян), “Після війни” (2000, Аркадій Яхніс), “Літній дощ” (2002, Алєксандр Атанесян), відеоробота Романа Балаяна “Ніч у музеї Параджанова”, а також телесеріали “Слід перевертня” (Володимир Попков) і “Під дахами великого міста” (Вячеслав Криштофович). Ці проекти здійснено спільно з іншими українськими, російськими та німецькими компаніями. Зараз на студії завершено роботу над серіалом “Лялька” (від 3 грудня – в ефірі телеканалу “Інтер”) і тонується серіал “Право на захист”.


ЛЯЛЬКА/КУКЛА (12 серій, кінокомпанія “МакДос” (Росія) – телеканал “Інтер” (Україна) – “Ілюзіон-films” (Україна), 2002), сценарист: Олег Приходько, режисери: Борис Небієрідзе, Володимир Попков, оператор: Павло Небера, художник: Інна Биченкова, композитор: Олег Кива, звукорежисери: Олександр Бербер, Йосип Гольдман, монтаж: Олена Лукашенко, Віктор Федик, продюсери: Владімір Досталь, Дмитро Ливинець, актори: Сєрґєй Шакуров, Алєксандр Дедюшко, Іґорь Бочкін, Євген Паперний, Вікторія Малекторович, Тетяна Назарова, Давид Бабаєв, Сергій Романюк, Андрій Подубинський, Ігор Петрусенко, Володимир Ямненко, Олег Комаров, Лесь Сердюк.


Отже, “Лялька”. За жанром це – політичний детектив. Синопсис фільму заявляє таку інтриґу: “Напередодні губернаторських виборів скоєно вбивство журналіста, що виступав з критикою чинного губернатора, котрий висувався на другий термін. Правоохоронні органи здійснюють розслідування, але одночасно по слідах злочинця йде приватний детектив Джокер. З’ясовуються приховані подробиці складних стосунків губернатора і його оточення – хто насправді керує, в чиїх руках влада, хто всього лише “лялька” і хто “лялькарі”... І чи є вихід з цього становища”.

Події фільму відбуваються в Росії. Стосовно того, яким чином режисерові, що живе в Україні, вдається зображувати в картині сучасні російські реалії, Борис Небієрідзе каже: “На пострадянському просторі все дуже подібне. Я добре знаю, що відбувається в Москві, тому що цілий рік жив там і працював перед тим, як приїхав на зйомки “Ляльки”. До того ж, коли робив “Сьому каблучку чаклунки” теж два роки провів у Москві. Також я дуже добре знаю, що відбувається в Грузії. Всюди настільки одне й те саме...”

Це перша спільна кіноробота Бориса Небієрідзе і Володимира Попкова, що вони разом навчалися в театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого на курсі Родіона Єфименка і Вадима Чубасова, який закінчили 1975 року. До “Ляльки” вони вже працювали як співрежисери – в інституті, але не над кінофільмом, а над постановою студентської вистави за драмою Лесі Українки “У пущі”.


ПРАВО НА ЗАХИСТ /ПРАВО НА ЗАЩИТУ (12 серій, кінокомпанія “МакДос” (Росія) – телеканал “Інтер” (Україна) – “Ілюзіон-films” (Україна), 2002), сценарист: Валєнтін Азєрніков, режисер: Вячеслав Криштофович, оператор: Валерій Анісімов, художник: Інна Биченкова, композитор: Володимир Гронський, звукорежисери: Ігор Барба, Георгій Стремовський, монтаж: Елеонора Суммовська, Віктор Федик, виконавчий продюсер: Роман Балаян, продюсери: Владімір Досталь, Дмитро Ливинець, актори: Андрєй Смірнов, Боріс Ґалкін, Віктор Раков, Вєра Воронкова, Сєрґєй Чонішвілі, Єлєна Смірнова, Лариса Руснак, Олег Маслєнніков, Ларіса Удовиченко, Ларіса Ґузєєва, Лєв Приґунов.


“Право на захист” – другий серіал, що його фільмує Вячеслав Криштофович. До цього була вже згадувана 8-серійна картина “Під дахами великого міста”. Оскільки новий проект ще не завершено, подробиці його, згідно з умовами виробництва, не розголошуються. Тому розмова з режисером точилася здебільшого щодо роботи в жанрі серіалу взагалі, а також стосовно інших навколокінематографічних тем.


Наталя Конончук. Як ви для себе визначаєте відмінності в роботі над повнометражним ігровим фільмом і телесеріалом?


Вячеслав Криштофович.Відмінностей багато. Це довга розмова. Серіал – інший жанр, що той має інші закони, інший темп. Якщо в кіні можна зробити якусь павзу, я не маю на увазі в процесі роботи, а павзу власне у фільмові, то тут ні. Тут – темп, темп, темп. Будь-який багатосерійний телефільм, подобається це чи ні, – ніби комікс. Треба, щоб усе було ясно, чітко, швидко.


Серіал – суто глядацьке кіно?


Принаймні воно має бути глядацьким. А буває, певна річ, різним. Не можу сказати, що я дока в серіалах, але мушу враховувати особливості жанру. На жаль.


Якби була можливість знімати повнометражне кіно, ви б не працювали над серіалами?


Певна річ, ні. Нема розмов.


В одному з інтерв’ю ви казали, що вважаєте серіали “поза мистецтвом”. Поясніть, чому?


Щось дуже велике і довге не може бути мистецтвом. Мистецтво – це те, що можна подивитися за один вечір, це щось коротке. Вистава, фільм. Навіть дво- чи трисерійну картину можна подивитися за один раз. А коли 12 серій... Я колись уже казав: Велика китайська стіна не може бути мистецтвом. Це явище культури, але не мистецтво.


І все ж таки: що за картину ви робите зараз?


Це фільм про адвокатів, які розпочали свою нову справу. Більше я не можу сказати – така умова контракту. Ясна річ, що в картині є їхні фахові справи, є їхнє особисте життя. І все це досить тісно переплетено.


У більшості головних ролей задіяні російські актори. Така вимога продюсерів?


По-перше, це картина російськомовна, і треба на це зважати. На жаль, більшість наших акторів не дуже добре розмовляють російською – не так, як це повинні робити росіяни, герої фільму. Друге – те, що багато гарних акторів на ролі 35-40-річних у Києві не знайдеш. По-третє, все ж таки умова замовників була, щоб актори були відомі. І четверте: ті, хто в нас грають – це просто дуже гарні актори, з ними приємно працювати. І з росіянами, і з нашими.


Виробництво “Права на захист” повністю здійснюється в Україні: зйомки, монтаж, звук. А чи має серіал якийсь сюжетний стосунок до України?


Ні. Сценарист – російський автор. І всі справи, статті, кодекси, про які йдеться, – російські. Вся група українська, грає багато українських акторів. Знімали тут, у Києві. Але це нібито Росія, велике російське місто. Якщо у серіалі “Під дахами великого міста” було байдуже, де все відбувається – чи то в Білорусі, чи в Росії, чи в Україні, то тут принципово, що місце дії – Росія.


“Право на захист” – продюсерське кіно. Чи лишається у вас за такої роботи простір для самовираження і режисерська свобода?


Є свобода, але свобода в межах серіальної умовности. Саме того, про що я вже казав. Серіал – це інше. Це не одно- чи двосерійний телефільм, яких я свого часу знімав досить багато.


Чи є у вас зараз якісь ідеї і плани стосовно повнометражного ігрового кіна?


Є, звичайно, ідеї. Я сподіваюся, що будуть і можливості їх реалізувати. Я весь час над цим працюю, але поки що не вдається знайти гроші ні тут, ні в інших країнах.


Мені здається, ви якось песимістично працюєте над серіалом...


Чому песимістично? Я знімаю нормально. Я просто кажу, що з більшим задоволенням фільмував би власне кіно-стрічку.


Протягом 10 років ви викладали в інституті. Не залучали своїх студентів до роботи над серіалом?


Ні. В “Приятелі небіжчика” студенти працювали. А тут ні, тому що група невеличка і нема місця для експериментів. Мало людей, і всі мусять бути дуже професійними. Готовими професіоналами. Ми працюємо 12 годин на день, 6 днів на тиждень – це така робота.


Ви тепер вже не викладаєте в інституті. Чому?


Я трохи розчарований.


Чим саме? Студентами чи викладанням?


Усім. І найперше, мабуть, собою як викладачем. Може, трохи розчарований у ситуації. Я не можу брехати студентам. Вони ж до мене йшли навчатися знімати кіно, а не телепередачі – і всі чи майже всі зараз працюють на телебаченні, бо там є робота. В кіні роботи немає. І що – знову брехати, що буде кіно? Буде, звичайно, але коли – я не знаю. І тому вже після першого курсу студенти кінофакультету орієнтовані на телебачення. Звідси – якась апатія, у більшості не дуже велике бажання вчитися.

Я все-таки не викладач за фахом і за покликанням. Мені було цікаво – я два курси набрав. Зараз мені це нецікаво. Жодних проблем з кінофакультетом не було, навпаки – мене просили, щоб я набирав курс. Але тут треба вкладати душу – інакше я працювати не вмію. Звичайно, є обдаровані хлопці й дівчата, але, знову ж таки, виходить, що я вкладаю душу не в те, чому вони потім присвятять своє життя. В будь-якому разі це, звичайно, не марно, але я б хотів бачити, як мої студенти знімають кіно.

І повертаючись від студентської теми до серіальної: “Право на захист” в Україні демонструватиме, так само, як і “Ляльку”, телеканал “Інтер”. А в найближчих планах студії “Ілюзіон-films” – іще один серіал, а також повнометражна картина Романа Балаяна.



Зйомки

Архів


Новости кино ukrfilm.com