11.02.2006 15:39

Френк Роддем – реаліст

Британський кінорежисер Френк Роддем належить до англійської реалістичної школи. Фахову діяльність розпочинав на телеканалі ВВС з фільмування документальних стрічок. Проте його перехід до ігрового кінематографа не означав розриву з реалістичною традицією. На відміну від британського кіна кінця сімдесятих, яке тяжіло до вигадливих, часто барокових форм, Фрек Роддем залишався вірним життєвим реаліям. Навіть у ваґнерівській опері „Трістан та Ізольда” Роддем побачив пристрасті сучасних молодих людей.

Кінороботи Роддема були завжди прив’язані до реальности, навіть коли ішлося про екранізацію літературних творів, а саме ними останніх років відомий Френк Роддем. Скажімо, його екранізація роману Германа Мелвілла „Мобі Дік” відзначилась деталізацією у всьому – в побуті, традиціях, а найголовніше – у вчинках головних героїв. Історія про одержимість капітана Агаба білим китом Мобі Діком вийшла майже документальною. Вона наповнена незабутніми деталями. І, до речі, у „Мобі Діку” Френка Роддема свою останню кінороль зіграв Ґреґорі Пек. І це була своєрідна данина кінематографічній традиції, бо далекого 1956-го саме Ґреґорі Пек виконав роль капітана Агаба в однойменній картині Джона Г’юстона.

Останній за часом телевізійний фільм Френка Роддема – „Клеопатра” – став іще однією документальною подорожжю у часі. А саму єгипетську царицю Клеопатру британський режисер побачив крізь призму сучасности – як першу в історії жінку-політичного лідера.

А от дебютна картина „Квадрофенія” стала першим успіхом Френка Роддема у повнометражному ігровому кіні. Це водночас музична і підкреслено реалістична історія. Френк Роддем не наповнює картину фантастичними образами, як інші екранізатори рок-альбомів. І він не просто ілюструє музику, він оголює її коріння – цілком упізнавані життєві реалії, що лежать і в основі музики гурту The Who, і в основі стилю життя цілого покоління.

Ігор Грабович