10.05.2006 16:17
„Кава й сиґарети” Джіма Джармуша
14 травня о 00:00 (телеканал „1+1”) у програмі демонструватиметься фільм американського кінорежисера Джіма Джармуша „Кава й сиґарети”/Coffee and Cigarettes (Somewhere in California).
Джім Джармуш створював цю картину, яка вийшла на екрани 2003 року, дуже довго. Починаючи з 1986-го. Річ у тім, що маємо не класичний за формою фільм, а одинадцять кіноновел, об’єднаних в одну стрічку. Все розпочиналося з короткометражки, що так і називається – „Кава й сиґарети” (у повнометражному фільмі тепер інакше – „Дивно, що ми зустрілися”). Ролі тут виконують Роберто Беніньї і Стівен Райт. І саме тут режисер знайшов той прийом, який використав у подальшому в решті десяти новелах. Це чорно-біле зображення, скатертина в клітину, кава і сиґарети. Також – обов’язкова зйомка з горішньої точки, коли камера стежить за подіями на імпровізовані „шаховій дошці”. І кілька персонажів, котрі ведуть про щось розмову. Про щось не дуже обов’язкове. Обов’язковим є дещо інше – інтонації, погляди та жести...
Власне, саме двадцять років тому Джім Джармуш придумав і кінохід з відомими людьми (вони – переважно актори), котрі грають у цих фільмових новелках, по суті, самих себе. Хоча, звісно, режисер примушує їх робити в кадрі ті речі, яких вони не практикують у повсякденному житті... Коли ж повернутися до першої короткометражки, то вона мала успіх, і за три роки Джармуш зафільмував другу – із назвою „Кава й сиґарети: Мемфіська версія” (у повному метрі – „Близнюки”). За столом спілкуються близнюки – брат і сестра кінорежисера Спайка Лі; офіціант – Стів Бушемі... 1993-го народилася третя самостійна короткометражка під назвою „Кава й сиґарети: Десь у Каліфорнії”. Тут за стіл кафе режисер посадив Іґґі Попа і Тома Вейца, сказати б, знакових музикантів. Звісно, аби смакувати тим, що відбувається на екрані, дуже важливо розуміти – хто перед вами...
А в юності Джармуш аж ніяк не мріяв про кіно. Він хотів стати письменником і вступив до Колумбійського університету. Потім помандрував до Франції вивчати велику французьку літературу і там закохався у кінематограф. Доля...
У кожному разі, фільми Джармуша популярніші за кордоном, ніж на батьківщині, у Сполучених Штатах. (Очевидно, не того кіна він надивився свого часу в паризькій сінематеці...). А його незалежницька позиція була довго витриманою і непохитною. Майстер безсюжетної оповіді, він любив декларувати, що не знімає „кіно”, а просто виходить на вулицю і за допомогою кінокамери спостерігає за життям. Цю тезу порівнюють із подібною, що її поклав в основу своєї естетики Енді Воргол. Отже, Джармуш таким чином розвинув принципи американського поп-арту, але вже на іншому фундаменті. Якщо світ Енді Воргола був населений голлівудськими небожителями, перетвореними на елемент побутового дизайну, то світ Джармуша переповнений персонажами культового арт-середовища, які мімікрують під „простих людей”...
