26.09.2006 19:44
Міккі Рурк – боєць та коханець
Міккі Рурк – один із тих акторів, чия кінокар’єра, зіграні ролі так чи так, але відображають його життя. Він дебютував у картині Стівена Спілберґа «1941», і його роль досить непримітна, хоча і показова. «Міккі завжди виглядав, як забіяка» – говорив Спілберґ . Міккі-забіяка народився у Нью-Йорку 1956 року. Згодом його родина перебралась у Маямі, де хлопець захопився боксом. Це захоплення Рурк несе через усе життя, і саме воно коштувало йому згодом кар’єри у Голлівуді.
Проте спочатку була слава... 1986 року виходить на екрани еротична мелодрама «Дев’ять з половиною тижнів» – картина, що стала леґендою вісімдесятих. І це була одна з перших стрічок, де секс зображався чимось самодостатнім і навіть викличним. Розлучена тридцятирічна жінка знаходить таємничого і дуже привабливого чоловіка, з яким вступає у заплутані і пристрасні стосунки. Міккі Рурк зіграв тут загадкового, мовчазного мільйонера, чиї сексуальні звички полонили й налякали як його коханку, так і мільйони шанувальниць. Ця роль принесла світову славу акторові і причепила до нього звання секс-символа, з яким Рурк не був згоден.
Міккі Рурк отримує голлівудський карт-бланш. І він не бажає тиражувати у власній кінокар’єрі сексапільних героїв. Актор вперто уникає ґламуру, ніби виправдовуючи прізвисько, яке дала йому Кім Бесінґер – «Людина-попільничка». Він ненавидить світські вечірки, надаючи перевагу боксерському ринґу та перегонам на мотоциклі. Наприкінці вісімдесятих Рурк зіграє свої найбільш контраверсійні ролі. Одна з них – Гаррі Ангел у картині Алана Паркера «Серце Ангела». Це була незвична картина у вже призабутому стилі „нуар”. Історія про втрату душі і подорож у пекло. Рурк тут зіграв приватного детектива, що отримує завдання від самого диявола.
У ролі Гаррі Ангела Рурк проявив себе як серйозний драматичний актор, засвідчивши, що навчання у Студії знаменитого Лі Страсберґа не було даремним. Слідування системі Станіславського дозволила акторові не зіграти, а прожити свою роль.
1990 року виходить картина Майкла Чіміно «Години відчаю», де в Рурка – одна з головних ролей. Він грає Майкла Бодсворта, грабіжника, який утікає з в’язниці й захоплює родину адвоката в заручники. Стрічка, яку зафільмовано за відомою бродвейською п’єсою, містить низку сильних характерів та драматичних ситуацій. А Міккі Рурк не тільки не загубився серед своїх партнерів, але й зумів стати солістом.
Роль небезпечного злочинця стала своєрідним переходом Рурка на інший бік його життя. 1991 року актор фактично покидає кінематограф і виходить на професійний ринґ. Він виграє кілька гучних боїв, водночас зазнаючи нищівних поразок. Через чотири роки перебування на ринґу Рурка було не впізнати. Найбільше постраждало його обличчя. Низка операцій не змогла повернути час назад. Впродовж дев’яностих актора нечасто запрошують зніматися, і він грає епізодичні ролі. Здебільшого використовується його новий образ, експлуатується вкрите численними татуюваннями тіло. Тепер йому доводиться тільки битися, битися, битися... Про себе актор каже: «Я втратив дім, дружину, гроші, все майно. Я втратив душу. Я залишився на самоті». Його повернення до великого кінематографа пов’язане з іменем Роберта Родріґеса. Для нього Рурк залишався кумиром, був втіленням такої рідкісної для Голлівуду безкомпромісности. Спочатку Родріґес фільмує актора у стрічці «Якось у Мексиці», де Рурк чи не вперше за останні роки не схожий на чудовисько.
А вже наступна спільна робота Рурка та Родріґеса повернула славу акторові. Він зіграв Марва у картині «Місто гріхів». Чорно-біла, максимально стилізована під комікси Френка Міллера картина, принесла успіх її творцям. Стала кінематографічною леґендою нового тисячоліття. А Марв у виконані Рурка є одним з найбільш впізнаваних і привабливих персонажів сучасного кіна. У ньому поєдналися дві сторони таланту Міккі Рурка. Його бійцівський характер і його ліричність.
В АРҐУМЕНТІ-КІНО картина Барбета Шредера «Завсідник бару». Зразок неґламурного і навіть відразливого Міккі Рурка. Це фактично «Дев’ять з половиною тижнів» навиворіт. Його герой бідний, постійно п’яний. І в холодильнику не вистачає харчів, щоб поїсти. Про кохання й мови нема. Втім, у картині є любовна лінія, навіть любовна інтриґа. І в ній ідеться не стільки про секс, скільки про світоглядні речі. Власне, саме за такі ролі Міккі Рурка колись називали новочасним Гемфрі Боґартом.
