26.09.2006 19:44
Міккі Рурк – боєць та коханець

Міккі-забіяка народився у Нью-Йорку 1956 року. Згодом його родина перебралась у Маямі, де хлопець захопився боксом. Це захоплення Рурк несе через усе життя, і саме воно коштувало йому згодом кар’єри у Голлівуді.
Проте спочатку була слава... 1986 року виходить на екрани еротична мелодрама «Дев’ять з половиною тижнів» – картина, що стала леґендою вісімдесятих. І це була одна з перших стрічок, де секс зображався чимось самодостатнім і навіть викличним. Розлучена тридцятирічна жінка знаходить таємничого і дуже привабливого чоловіка, з яким вступає у заплутані і пристрасні стосунки. Міккі Рурк зіграв тут загадкового, мовчазного мільйонера, чиї сексуальні звички полонили й налякали як його коханку, так і мільйони шанувальниць. Ця роль принесла світову славу акторові і причепила до нього звання секс-символа, з яким Рурк не був згоден.
Міккі Рурк отримує голлівудський карт-бланш. І він не бажає тиражувати у власній кінокар’єрі сексапільних героїв. Актор вперто уникає ґламуру, ніби виправдовуючи прізвисько, яке дала йому Кім Бесінґер – «Людина-попільничка». Він ненавидить світські вечірки, надаючи перевагу боксерському ринґу та перегонам на мотоциклі. Наприкінці вісімдесятих Рурк зіграє свої найбільш контраверсійні ролі. Одна з них – Гаррі Ангел у картині Алана Паркера «Серце Ангела». Це була незвична картина у вже призабутому стилі „нуар”. Історія про втрату душі і подорож у пекло. Рурк тут зіграв приватного детектива, що отримує завдання від самого диявола.
У ролі Гаррі Ангела Рурк проявив себе як серйозний драматичний актор, засвідчивши, що навчання у Студії знаменитого Лі Страсберґа не було даремним. Слідування системі Станіславського дозволила акторові не зіграти, а прожити свою роль.
1990 року виходить картина Майкла Чіміно «Години відчаю», де в Рурка – одна з головних ролей. Він грає Майкла Бодсворта, грабіжника, який утікає з в’язниці й захоплює родину адвоката в заручники. Стрічка, яку зафільмовано за відомою бродвейською п’єсою, містить низку сильних характерів та драматичних ситуацій. А Міккі Рурк не тільки не загубився серед своїх партнерів, але й зумів стати солістом.

Його повернення до великого кінематографа пов’язане з іменем Роберта Родріґеса. Для нього Рурк залишався кумиром, був втіленням такої рідкісної для Голлівуду безкомпромісности. Спочатку Родріґес фільмує актора у стрічці «Якось у Мексиці», де Рурк чи не вперше за останні роки не схожий на чудовисько.
А вже наступна спільна робота Рурка та Родріґеса повернула славу акторові. Він зіграв Марва у картині «Місто гріхів». Чорно-біла, максимально стилізована під комікси Френка Міллера картина, принесла успіх її творцям. Стала кінематографічною леґендою нового тисячоліття. А Марв у виконані Рурка є одним з найбільш впізнаваних і привабливих персонажів сучасного кіна. У ньому поєдналися дві сторони таланту Міккі Рурка. Його бійцівський характер і його ліричність.
В АРҐУМЕНТІ-КІНО картина Барбета Шредера «Завсідник бару». Зразок неґламурного і навіть відразливого Міккі Рурка. Це фактично «Дев’ять з половиною тижнів» навиворіт. Його герой бідний, постійно п’яний. І в холодильнику не вистачає харчів, щоб поїсти. Про кохання й мови нема. Втім, у картині є любовна лінія, навіть любовна інтриґа. І в ній ідеться не стільки про секс, скільки про світоглядні речі. Власне, саме за такі ролі Міккі Рурка колись називали новочасним Гемфрі Боґартом.