20.10.2006 11:47
До 100-річчя Лукіно Вісконті та Ігора Савченка
В АРҐУМЕНТІ-КІНО від 22 жовтня також ітиметься про видатних кінорежисерів Лукіно Вісконті й Ігора Савченка, чиї 100-літні ювілеї святкуються цього року й ретроспективи фільмів яких можна переглянути в рамцях 36 Київського МКФ „Молодість” (21 – 28 жовтня).Власне, ці ретроспективи дають нам ніби дві візії, два погляди на кінематограф двадцятого століття. Бо важко знайти таких двох несхожих художників-ровесників, як український пролетарський митець Савченко та декадент-аристократ Вісконті.
Італійський режисер і сценарист Лукіно Вісконті свої перші стрічки зафільмував на початку сорокових років минулого століття. І це були картини в стилі неореалізму. А в шістдесятих роках він знаходить тему, яка стала головною у його пізній творчості. Тепер Вісконті розповідатиме про різні родини, які переживають стан розпаду. Вперше ця тема зазвучала в картині „Рокко та його брати”. Ідеться про селянську сім’ю, яка переїжджає з півдня Італії до промислового Мілану. Вісконті не просто детально відтворює подальшу долю членів родини, у центрі оповіді опиняється конфлікт двох братів. Інша його знаменита стрічка – „Загибель богів” – є першою частиною так званої „німецької трилогії” і розповідає про становлення нацизму в Німеччині. В основі фільму – також родина, але цього разу заможна та аристократична. Вісконті показує, як вона руйнується, як перероджується… Один із критиків сказав, що Лукіно Вісконті зображає нацизм як сексуальну перверсію. Сам режисер хотів, щоб картина „Загибель богів” сприймалась як застереження наступним поколінням, котрі не мають повторити гірких помилок своїх попередників. Водночас цей фільм є одним з найпохмуріших у творчості Вісконті. Тут не лишається місця для надії.
Стрічка „Сімейний портрет в інтер’єрі” багато в чому автобіографічна для Лукіно Вісконті. У центрі оповіді – літній професор, який давно відгородився від зовнішнього світу. Єдиним його захопленням є колекціонування жанрового живопису вісімнадцятого століття. І ось у життя героя фільму вривається стороння буржуазна родина, і це вторгнення позбавляє професора спокою. Та зрештою він розуміє, що молоді варвари повернули його до життя.
„Сімейний портрет…” став передостанньою стрічкою режисера. Тут зійшлися усі його теми: розпад родини, самотність, занепад аристократії, естетизація смерти і, врешті-решт, песимізм, який міцно пов’язаний з іменем останнього кіноаристократа Лукіно Вісконті.
На відміну від Лукіно Вісконті, Ігор Савченко – оптиміст. Його фільми, згідно з комуністичною ідеологією, сповнені віри у світле майбутнє. Їхні герої – завжди мужні, могутні постаті. Про кого б не знімав Ігор Савченко – про червоного командира Чубенка чи славетного українського гетьмана Богдана Хмельницького.... На думку кінознавця Леоніда Череватенка, який бере участь у нашому сюжеті, ідеологічна заанґажованість Ігора Савченка, може бути пов’язана з „білими плямами” в біографії самого митця. Сирітство біографічне витворилося у сирітство кінематографічне. Ігор Савченко так і не знайшов своєї магістральної теми.
Його ж фільмографія режисера нараховує одинадцять картин. Вони різноманітні тематично і жанрово. Є серед цих стрічок музична комедія, драма, а також історичні фільми. Проте їх єднає схильність майстра до епосу. Найзнаменитіші кінотвори Савченка – „Вершники”, „Богдан Хмельницький”, „Третій удар” – епічні полотна. У батальних сценах цих картин брала участь велелюдна масовка. Але навіть тут режисерові вдається створити яскраві портрети.
Зрештою, чи не єдина спільна риса Лукіно Вісконті й Ігора Савченка та, що вони обидва мають славетних учнів. А український кінорежисер стояв біля витоків нової хвилі радянського кінематографа…
