12.12.2006 14:30
Річард Ґір – зворотній бік місяця
Річард Ґір прийшов у кінематограф наприкінці 1970-х років. До того він спробував себе як театральний актор та музикант. Втім, ні перша, ні друга іпостась не принесли йому успіху. Кінематограф – ось місце, де актор почувається найкраще.
Майже виклична зовнішня краса разом з непересічною поведінкою на знімальному майданчику та поза ним дозволили Ґірові посісти унікальне місце серед голлівудських лицедіїв. Його прославила картина «Офіцер і джентльмен». Стрічка розповідає про молодого чоловіка, сина моряка, що той вирішує стати військовим пілотом. І вже цей образ став своєрідною канвою, по якій пішов подальший розвиток акторської кар’єри Річарда Ґіра. В «Офіцері та джентльмені» його герой – Зак Майо – стриманий, навіть відлюдькуватий, він тримається осторонь своїх колеґ і сподівається тільки на себе. Власне, саме ця риса його характеру і стає причиною головного конфлікту у картині.
Водночас «Офіцер і джентльмен» – це історія кохання, проте кохання непростого. І тут Ґір також заклав основу для своїх подальших ролей. І тепер і згодом він гратиме чоловіка, що кохає жінку, яка не є йому рівнею.
1984 року Річард Ґір знімається у Френсіса Форда Копполи у картині «Коттон-клуб», де має нагоду проявити не тільки свої акторські, але й музичні здібності. Герой Річарда Ґіра – трубач Діксі Двайєр – є вже традиційним для актора персонажем, що намагається зберігати нейтралітет. Дія картини точиться в Чикаґо 1930-их, коли місто роздирали ґанґстерські війни. Діксі закоханий у подругу одного з бандитів – артистку мюзик-голу Вєру. Зрештою, «Коттон-клуб» став однією з найвишуканіших картин вісімдесятих, і Річар Ґір чудово вписався у її ретро-стиль. Власне, вишуканість і стане головною ознакою персонажів, зіграних актором у дев’яності роки.
Правдивий успіх у критиків та глядачів Річардові Ґіру принесла картина „Красуня” Гаррі Маршала. Стрічка, що перетворила Джулію Робертс на кінозірку і на роки вперед визначила нові канони голлівудської мелодрами. У Річарда Ґіра тут роль самотнього мільярдера, який заробляє капітал спекуляціями з нерухомістю. Вони зустрічаються – безжальний ділок та повія з Голлівудського бульвару. З першого погляду, це люди з різних світів, які водночас дуже схожі між собою. Ґір знову зіграв персонажа, що той не потребує ні сторонньої допомоги, ні чужого співчуття. Зрештою, він отримує набагато більше. Гепі-енд „Красуні” став своєрідним вододілом для Річарда Ґіра. Після цього він майже не з’являтиметься у фільмах зі щасливим кінцем.
Для прикладу можна назвати стрічку Джона Еміела «Соммерсбі». Ґір тут зіграв одну з найкращих своїх ролей. Майже автобіографічну. Його герой – дрібний злодій – видає себе за іншого. Втім, самозванець виявляється набагато кращим за ориґінал. Ґір зіграв не просто людину, яка починає нове життя під чужим іменем, але й трагічного героя, що готовий іти за це своє нове життя на шибеницю. „Соммерсбі” став фактично бенефісом Річарді Ґіра, а його робота в ролі довела майстерність актора до ювелірної точности.
У нове тисячоліття Річард Ґір увійшов, здебільшого, як виконавець ролей чоловіків, що переживають кризу середнього віку. Таким, скажімо, є його Ед Саммер у картині Едріана Лайна «Невірна». Ґір зіграв зрадженого чоловіка, який сенс свого життя бачить у родині. „Невірна” стала чи не найпохмурішою картиною у фільмографії Річарда Ґіра. Його герой наказує спочатку стежити за дружиною, потім убиває коханця і не зізнається у злочині. У ролі Еда Саммера Ґір довів до краю лінію некомунікабельности своїх героїв, показав темну іпостась людини. І зробив це дуже вдало.
Ну а сьогодні в АРҐУМЕНТІ-КІНО – одна з перших картин Річарда Ґіра. Молодий актор грає тут свого ровесника – запального молодого чоловіка на ім’я Білл, який намагається здолати недолю. Його герой активний, він вірить у те, що всі труднощі – тимчасові, і щастя зовсім поряд. Ну що ж, переймемося його оптимізм. Усе інше – попереду.
