23.01.2007 15:54

Джейн Фонда: „кішечка”, активістка, мільйонерка

В історії новітнього кіна американська актриса Джейн Фонда є однією з найбільш гучних і найбільш контраверсійних постатей. Вона виросла у родині знаменитого актора  Генрі Фонди, в юності її вважали американською Бріжіт Бардо, в молодості – «Ханойською Джейн», у зрілості – капіталістом із нестандартним підходом до ринку. Вона стала ідеалом для багатьох домогосподарок завдяки власній незалежності та волі. 

І весь її життєвий шлях знайшов відображення у її кінематографі. Кінодебют актриси відбувся 1960 року, проте світове визнання прийшло після стрічки Рене Клемана „Хижаки”. Фонда певний час жила у Парижі, тому змогла зіграти свою роль по-французьки. Її героїня Мелінда – наївна і підкреслено сексуальна – є втіленням на екрані  жіночого образу, що набирав актуальности напередодні сексуальної революції. Закохана в героя Алена Делона, вона робить усе, щоб привернути його увагу. Водночас актриса, слідом до Бріжіт Бардо, показала, як за наївністю і сексуальністю її героїні приховуються хижі інстинкти.

Картина Рене Клемана стала початком «французького періоду» у житті і творчості Джейн Фонди. Вона виходить заміж за режисера Роже Вадіма й оселяється у Парижі. Вадім зафільмував її у кількох стрічках, серед яких найзнаменитішою є «Барбарелла». Картина стала своєрідним етапом у вмілому поєднанні умовно фантастичного сюжету з оголеністю жіночого тіла. Барбарелла у виконанні Джейн Фонди стала наочним утіленням такого собі утопічного майбутнього, коли у Всесвіті  царюватиме тільки любов. Особливу славу актрисі принесли перші три хвилини фільму, де Бабарелла  виконує невимушений стриптиз, знімаючи скафандр.

Наприкінці шістдесятих Джейн Фонда повертається до Америки й потрапляє у самий розпал соціальної та політичної активности. Беручи приклад зі свого рідного брата Пітера, Джейн починає фільмуватись у соціально гострих стрічках, як, наприклад, у картині  Сіднея Поллака «Загнаних коней пристрілюють, чи не так?». Її героїня – Ґлорія Бітті – є утіленням соціального аутсайдерства. Участь у танцювальному марафоні стає для неї шансом розпочати життя спочатку. Проте Ґлорія не готова терпіти і приймати чужі правила гри. Наприкінці картини, зазнавши поразки, вона просить убити її.

Політична активність, непримиренність стосовно в’єтнамської війни змушує актрису до активних дій. Вона не тільки бере участь у численних акціях протесту, а ще й засновує свою кіностудію. Фонда продюсує низку стрічок, що мають великий суспільний резонанс і комерційний успіх. За роль в одній із них Джейн Фонда отримує 1978 року свого другого «Оскара». Це була стрічка Гела Ешбі „Повернення додому”. У фільмі актриса зіграла дружину ветерана В’єтнамської війни, який повертається додому і стикається з проблемами суспільної адаптації. Уся його надія – на дружину.

Кажуть, ніби стрічка „Повернення додому” стала своєрідною спокутою Джейн Фонди перед ображеними нею американськими вояками у В’єтнамі. Так чи ні, проте роль Саллі Гайд є однією з найкращих у доробку актриси.

На початку вісімдесятих Джейн Фонда все частіше знімається у комедіях. У картині «З ранку до вечора» вона грає секретарку, яка разом з подругами повстає проти шефа, що той є живим втілення чоловічого шовінізму. Соціальна критика тут перетворена у низку комічних ґеґів.  Це була своєрідна  самоіронія Джейн Фонди стовно власного іміджу, який у вісімдесятих кардинально змінився.

Впродовж вісімдесятих – дев’яностих    Джейн Фонда зрідка з’являлась у кіні, більше уваги приділяючи громадській діяльності. У кінематограф  вона повернулась 2004 року з комедією  „Якщо свекруха – монстр». Картина виявилось знаковою для актриси.  Вона по-суті зіграла пародію на саму себе – велику і жахливу Джейн Фонду –  спочатку сексуальну кішечку,  потім активістку та  мільйонерку.

Її героїня переживає життєву кризу – її звільняють з телебачення. Часи  ведучої Віоли Філдс   минули. Проте жінка звикла жити активним життям і вона не зможе змиритись з поразкою. Свою енергію вона скеровує на сина. 
 Втім, часи змінились  Якщо у сімдесятих героїням Джейн Фонди слід були активно самоутверджуватись у чоловічому світі, то а початку нового тисячоліття її суперниками стали винятково жінки

А сьогодні в «Аргументі-кіно» стрічка Алана Пакули  «Клют» . Перший «Оскар» Джей Фонди і перший серйозний успіх після повернення з Франції. Актриса тут знялася зі своїм політичним  соратником Дональдом Сатерлендом. Історія, що вона розказана у «Клюті», цілком у дусі сімдесятих – загадкова смерть, за якою стоїть політична змова. Джейн Фонда тут утілює образ повії, такої собі лицедійки,  яка здатна виконати будь-яке бажання чоловіка. Навіть стати для нього спільницею у викриття сильних світу сього. І у цьому, як стверджує сама актриса – уся Джейн Фонда.