30.01.2012 20:30
«Любителі історії», Ніколас Гітнер
У програмі 5 лютого о 00:40 – фільм британського кінорежисера Ніколаса Гітнера «Любителі історії» /The History Boys (2006).
Марнославний директор однієї із йоркширських шкіл створює групу з найуспішніших випускників, що їхня мета – можливий вступ на безкоштовне навчання в Оксфордському чи Кембридзькому університетах. Відповідно ж створюються максимально сприятливі умови та спеціальні програми і запрошуються не менш спеціальні вчителі. Ось так розпочинається ця, сказати б, суто британська історія…
«Любителі історії» зняті за п’єсою знаного британського драматурга Елана Беннета, що вона ішла в Національному театрі Лондона протягом 2004-2005 років. І всі виконавці головних ролей у виставі грають їх також у фільмі. Варто ще зауважити, що режисер стрічки Ніколас Гітнер, принаймні, на той час був керівником згаданого театру. Й безумовно, від театральности в такому визначеному сюжеті відійти було неможливо, але й насильно її долати також не випадало.
У результі, постає історія, в якій немає яскравих подій чи складних переворотних моментів, у якій превалює не дія, а дещо інше. Скажімо, тут багато діалогів – про сенс життя, про літературу і, безумовно, належним чином – про історію. Й тут часом дискутуються проблеми, що їх і в житті зазвичай воліють не піднімати.
І в цьому фільмі гріх нарікати на виконавців, що – услід за театральною практикою – на екрані створили індивідульні та закінчені образи своїх героїв. Головною ж зіркою фільму безумовно є Річард Ґріфітс у ролі правдивого й непересічного навчителя Гектора.
У програмі демонструватиметься спеціальний сюжет, уякому, виходячи з певних виразних мотивів фільму Ніколаса Гітнера, пропонується звернути увагу на нетипових учителів, що їх, своєю чергою, вистачало і вистачає на світових кіноекранах. Згадаймо і себе – кожному із нас у школі, а чи й у вищому навчальному закладі траплялися такі. І саме про них ми завжди із вдячністю згадуємо, бо вони були здатні запропонувати, з одного боку, і щось більше, аніж науку, а з іншого, саме їхні предмети ставали – поряд із їхньою ориґінальністю – найцікавішими і найзапитанішими.
