08.09.2006 15:06
Кочівник без ідеалу
"Кочівник"/"Кoшпенділер"/Nomad (2005, Казахстан – Росія – США, 111’); сценарист: Рустам Ібраґімбеков; режисери: Сєрґєй Бодров-старший, Іван Пассер, Талґат Теменов; оператор: Ден Лаустсен, Улі Штайґер; актори: Джей Ернандес, Куно Беккер, Марк Дакаскос, Ділназ Ахмадієва, Джейсон Скотт Лі. Більшість художньо сумнівних фільмів залишають по собі одне й те ж риторичне питання: "Навіщо було це знімати?". "Кочівник" – виняток. Сенс його існування стає очевидним після патосного повідомлення, що ідейним натхненником фільму є Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв. Власне, це взагалі знімає більшість питань до "Кочівника" і, якщо й не нейтралізує, то, принаймні, робить нецікавою його критику. Досвід радянського кіна неодноразово доводив, що і в межах найжорсткішого політзамовлення можна успішно вирішувати хитромудрі арт-завдання, проте "Кочівник" – явно не той випадок. Естетично мертвонароджений, але технічно цілком спроможний проект успішно впорався зі своєю генеральною, освітньою місією: у популярній формі повідомив іноземним глядачам про існування народу під назвою "казахи".
Щоправда, залишилося й кілька неясних моментів. З географічним розташуванням усе більш-менш зрозуміло – про це нам неодноразово повідомили вербально і навіть показали на глобусі. Але далі починаються непорозуміння. Наприклад, виникають серйозні сумніви щодо віросповідання казахів. Хто вони? Язичники? Мусульмани? Тоді звідки в їхніх молитвах узялося християнське "Амінь"? Ще одна серйозна проблема: як мають виглядати справжні казахи? В той час, як усі статисти є монголоїдними азіатами, два найкращих представники нації підозріло схожі на зірок латиноамериканських серіалів – причому, аж ніяк цього не приховують. І звідси – ще один висновок, наскільки очевидний, настільки й хибний: якщо казахи й існують, то кінематографістів серед них немає.
На початку 1990-х в Казахстані було знято найкращий історичний фільм пострадянського кіна – "Загибель Отрара" Ардака Аміркулова. Однак виконавці волі Президента Назарбаєва чомусь забули уроки свого героя Аблай-хана, що у війнах робив ставку на співвітчизників-батирів, – і звернулися до іноземних найманців. Зйомки розпочинав приятель Мілоша Формана, американець Іван Пассер, та він кинув роботу, відзнявши половину матеріалу. Росіянин Сєрґєй Бодров-старший підхопив естафету із елеґантністю справжнього профі: навіть "озброєні" очі кінокритиків не здатні зафіксувати момент зміни режисерів. При всьому сюжетному безладі та трешовому акторстві, фільм виглядає на рідкість цілісно; настільки, що режисерську "трійцю" цілком можна було б замінити якимось псевдонімом – скажімо, "Алан Сміті". Міцно і компетентно зібраний з готових штампів командою західних спеціалістів, "Кочівник" відмежовується від національної казахської кінотрадиції не менш старанно, ніж "макдональдсівський" гамбурґер – від свіжого м’яса. Здається, вся ця суміш вульґарної псевдоісторичної байки та безпорадної мелодрами ініційована виключно заради фінальної сентенції того ж самого Назарбаєва у дусі "хто до нас з мечем прийде" – такого собі безапеляційного "Ні" розширенню НАТО на Схід. Можна скільки завгодно сміятися над мексиканцями в казахських народних костюмах, але педагогічна цінність "Кочівника" – зокрема, для вітчизняного кіносередовища – не підлягає сумніву. Це той самий комерційно спроможний історико-патріотичний блокбастер, що його вже стільки років безуспішно намагається народити Україна. Дивлячись "Кочівника", мимоволі запитуєш себе: можливо, трохи свідомого "шароварництва" пішло б нашому кіну тільки на користь? Чи не краще вивчити нарешті примітивне, але зрозуміле всім і кожному кінематографічне есперанто, ніж культивувати елітарну "солов’їну" – себто, пташину – кіномову та знімати фільми, що, по-перше, все одно програють "Кочівнику" за художнім рівнем, а, по-друге, не придатні до показу за межами київського Дому кіна? Якщо ж немає власних кадрів, завжди можна запросити консультантів з "Казахфільму". Або навіть з Голлівуду. І нічого тут соромитись. Ще не відомо, що більше зганьбить українське історичне кіно: Террі "Галк" Гоґан у ролі Тараса Бульби чи друга серія "Богдана Хмельницького" Миколи Мащенка.
