25.06.2007 13:50

Перевертень. "Вантаж 200" і його герой

Олексій Радинський

«Вантаж 200» Балабанова цікавий насамперед своїм центральним персонажем – маніяком-міліціонером Журовим, що втілює остаточне й безповоротне зрощення влади і криміналу. Важливо, що Журов аж ніяк не є патологічним «іншим», моторошним паразитом у структурі суспільства (як зазвичай зображать маніяків мейнстриму). Він – один із собі подібних.

Найяксравіша характеристика радянської правоохоронної системи у фільмі – епізод страти гаданого вбивці, коли «вища міра» виконується пострілом у потилицю прямо посеред тюремного коридора.

Журов – зовсім не чужорідне тіло у цій системі. Він настільки в неї інтеґрований, що без таких як Журов міліція, здається, просто не зможе функціонувати. Про минуле Журова ми знаємо тільки те, що він сидів у зоні та завдяки набутому там авторитету зробив кар’єру в міліції. У формі він почуває себе абсолютно природно: його статус – це «мент-бєспрєдєльщик», що може застрелити правопорушника й оформити це як «здійснення спротиву».

Саме «менти-бєспрєдєльщики» або ж «перевертні» за десятиліття стануть одними з ключових соціальних персонажів нової доби. Різні схеми пострадянської трансформації принесли їм різні дивіденди. Кучмізм усвідомлював пряму залежність від власних пукачів, але згодом був змушений відмовитися від їхніх послуг; Лукашенко зробив їх своїм опертям, та все одно виділив у зовнішні офіційному держапаратові «загони смерти»; лише путінська Росія виявилась здатною остаточно інтеґрувати цей «непристойний залишок» пострадянської влади.

«Вантаж 200» – це генеалогічний рух у минуле, пошук витоків актуальної ситуації.

Маніяк у погонах – ідеальна фігура «перевертня», що руйнує усталений соціальний лад. Але «Вантаж 200» не пропонує жодної позитивної структури, жодного образу «справедливости» що, за правилами класичного наративу, врешті-решт має бути відновлена. В цьому – очевидна опозиційність нового жесту Балабанова, котрий давно краще за інших уміє втілити на екрані символічний лад сучасної Росії.