13.09.2006 16:53

Олександр Роднянський: "Мені здається принциповим отримувати задоволення від кіновиробництва..."

Аксінья Куріна. Ви продюсуєте фільм "Заселений острів" Фьодора Бондарчука за романом братів Стругацьких. Проект масштабний. Хочу запитати у зв’язку з цим: чи ви вже приготували промову для "Оскара"?

Олександр Роднянський. Та годі вам. Я точно знаю, що робити фільми з надією на отримання нагород, навіть таких видатних, як "Оскар", неправильно. Це ні до чого хорошого не призведе. Це безглуздя, нісенітниця. І саморуйнування. Мені здається принциповим отримувати задоволення від кіновиробництва. Інша справа, що кіновиробництво повинне знаходитися в чіткій системі координат. Якщо фільм робиться з розрахунку на велику авдиторію, то він повинен, перш за все, викликати емоційну реакцію, реальний інтерес цієї авдиторії до себе. Картина повинна відбутися саме так. Якщо це авторське кіно, теж існує своя система координат, своя авдиторія, вона набагато менша, зате досвідченіша і успіху добитися складніше. Відповідно, в першому випадку, випадку мейнстриму, "Оскар" і касовий збір – це, я б сказав, фінальна крапка. Якщо ж ідеться про авторське кіно, то успіх – це авдиторія, одержана після перемоги на Венеційському кінофестивалі або іншому фестивалі класу "А". Це якщо говорити про медальки, нагороди і таке інше, до чого я завжди ставився з повагою, але без фанатизму. Тому жодних промов для "Оскара" я не готував. А ось "Заселений острів" був придуманий п’ять років тому чи навіть ще раніше. Я завжди любив Стругацьких, вони були дуже важливими письменниками для мого покоління. Я багато читав Стругацьких, і, звичайно, дивився чудові фільми Андрєя Арсєньєвіча Тарковського, і розумів, що Стругацькі – це така дивовижна матрьошка, багатошаровий пиріг, який дозволяє дуже складні контексти вбудовувати в захоплюючий сюжет. Це мене приваблювало, але я тоді не брався до роботи над "Заселеним островом" з двох причин. Це складнопостановочне кіно, а ми не були до цього готові. А зараз абсолютно інший рівень розвитку кіноіндустрії, ми багато чому навчилися. І ринок реагує абсолютно інакше. Успіх подібного фільму на сьогоднішньому пострадянському просторі можливий, це як мінімум. До слова, я вважаю принциповим робити кіно для власного глядача. Не можна робити для чужого. На чужого можна вийти, ґрунтуючись на успіхові у себе на батьківщині. Не можна у жодному разі відмовлятися від свого і йти розмовляти з американським, французьким, польським або корейським глядачем. Це не вийде, як мені здається. Хоча були й такі прецеденти, які не підтверджують цих моїх слів. Щодо другої причини, через яку я не брався за проект, – я не бачив режисера. Після того, як відбулася "9 рота", я подумав, що Фьодор Бондарчук в змозі зробити такого рівня фільм.

Які ваші амбіції як продюсера?

Я далекий від потоку. При тому, що роблю досить багато, мені дуже важливе навіть в масових жанрах авторське начало. Для мене є різниця між американськими блокбастерами Френсіса Форда Копполи або Земекіса, з одного боку, і невпізнаваними режисерами такого кіна, з іншого боку. Я, звичайно, схильний до "бутікового" кіно. У мене є свої симпатії й антипатії, але я розраховую на співпрацю з певними авторами, мені цікаво так працювати, і тому всі мої телевізійні і кінопроекти пов’язані не тільки з бажанням бути успішним, але й з бажанням робити якісний продукт. Наприклад, "Моя прекрасна няня" – це не "Ундіна", хоча якщо судити за критеріями телевізійного успіху, вони співвідносні. "Не родися красивою", ця сучасна повна життя і гумору історія, знята в жанрі драмеді, – це не "Кармеліта", хоча не хочу образити авторів останньої, тим більше, що проект також був досить успішний і мав свого глядача. Крім того, мені б хотілося займатися сучасним кіном. Я дуже сприйнятливий і відкритий до того, що мені здається сьогоднішньою системою діалогу, свіжою інтонацією. Часто все визначає інтонація вчорашнього дня. Я ж вважаю, що зона кіна – це не зона політичної коректности. І, знаходячись поза зоною політкоректности, фільми можуть руйнувати обмеження і прокладати дорогу для того, що я для себе визначаю як "новий рівень щирости". Якщо ми всерйоз хочемо говорити про життя сучасної людини, для цього потрібно знайти нову мову. Мова, здатна без еківоків, перебільшень, без патетичних заклинань і політичних декларацій захопити, зацікавити і викликати розуміння авдиторії – ось що я називаю новим рівнем щирости. Тому що дуже багато що з тієї мови, якою користуються і в побуті, і в політичних виступах, і, зокрема, в кіні, девальвовано, затерто. Слово "патріотизм" відсилає до однієї з політичних партій, слово "демократія" – до іншої і так далі. І нове значення, і нова щирість з’являться в той момент, коли будуть зламані ці бар’єри. Тому мої продюсерські амбіції – ось в цих двох площинах, а третя – принципова різножанровість. Я люблю і блокбастери, я люблю авторське кіно, але тільки безкомпромісне авторське.

Але як же тоді Коппола?

Коппола – це авторський мейнстрим. Чесний мейнстрим, він працює для глядача. Але тут є автор. Це і авторське кіно, і мейнстрім водночас. Такий багатошаровий авторський пиріжок. Важко не дивитися це кіно. Коппола оперує, перш за все, сюжетними контекстами і характерами, що знаходять розуміння в широкої і недосвідченої в кінематографі авдиторії. Але це глибокий талановитий кінематограф. Якщо говорити про американське кіно, мені близький і Коппола, і Тодд Солондз.

Розмову вела Аксінья Куріна