10.04.2003 16:07
Очікувана злива
Олексій Росич
Олексій Росич (Андрієнко) народився 1975 року в Донецьку. 1989-92-го навчався в медучилищі; 1992-96-го – у КДІТМ ім. І. Карпенка-Карого за фахом актор театру і кіна. 1996-98-го – актор Київського театру ім. Лесі Українки. 1999 року працював журналістом у газеті “Український футбол”. Від 2000-го навчається кінорежисурі; КДІТМ, майстерня Олександра Коваля.Сценарій “Очікувана злива” – отримав приз KINO-KOЛА, а також Приз журі як кращий сценарій короткометражного фільму на студентському кінофестивалі “Пролог” (квітень 2001). На тому ж фестивалі сценарій Олексія Росича “Останній забій” отримав Приз журі як кращий сценарій повнометражного фільму. У березні 2003 року “Останній забій” отримав Першу премію на конкурсі романів і сценаріїв “Коронація слова”, що його проводять Канал “1+1” і Шоколад “Корона”.
- Сапайчина Лєнка он кожного дня бігає на цвинтар, поливає татову могилку. Мій питає, а вона йому й каже: “Квіти після дощу ростуть, – то й тато має вирости.”
- Бідолашна дитина...
- Ну то хіба баба догляне за нею як слід, стара вже. А Любка як чоловіка поховала, то так п’є, так п’є...
- Вчора, казали, бачили її у Біляївській балці, таку п’яну, що й не дихала...
- Брешуть. Вона вчора Тамарку підміняла, енергію в обід відключили, так вона двадцять дві корівоньки своїми рученятами видоїла.
- Ну не знаю, мені Нелька казала...
- А-а, Нелька!
- Нелька брехати не буде.
- Ні, Нелька не буде!
- Та що там казати: дощу край треба, бо якщо по дванадцять центнерів з гектара візьмемо, то й те добре.
- Урожаю не буде, то й вкрасти нічого буде.
- Та й на обжинках не поп’ємо.
- Свиридиха наврочила, займається грець його знає чим...
- Знаємо ми, чим вона займається!
- Після зливи вода через греблю піде, карасів наловимо.
- Малі, ану брись до хати!
- Карповні он дощу не треба, її ото унук так гарно все полив. Одно носить ті відра – поливає, і звідки в нього ті сили?
- То нехай носить. Не з Чорного ж моря?
- А сам то, кажуть, кудись уже поїхав?
- Та до Києва ж поїхав, на артисти поступати.
- Не на артисти, бабо, не на артисти, а на режисера.
- А що то воно таке?
- Артисти ото грать будуть, бабо, а він командувать.
- Нагада командувать, артисти ж не корови?
- Не знаю бабо, не знаю, – мені Нелька розказувала.
- А-а, Нелька!
- Нелька брехать не буде.
- Ні, Нелька не буде.
- Я знаю, Карповна теж на дощ чекає, бо унук казав, що коли дощ, йому неодмінно везе. Як їхав, то наказував: ото дивіться, ба’, якщо піде дощ, – то поступив.
- І що це він таке вигадав, що на голову не лізе? Хіба то дощ для екзамену потрібен?
- То ви не заздріть, бабо, нехай хоч один з наших, вербівських, у люди виб’ється...
- О-ой, в 33-му, он коли ще дід Юхим без трусів бігав, злива була так злива. Вовча так розлилася, що аж у Гуляйполі щук в калюжах руками ловили.
- А минулий рік ото яка злива була! Поперегортала у Кривошия всі вулики. А він від жінки самогон ховав; в бутилі – та й у вулик. То пливли ті бутилі по всьому селі до самого сельсовєту...
- Оно вже йде хреститься...
- Бабо, сраку собі перехрестіть, може, добріше будете.
- Сатана!
- О, оце по-божому.
- Істено кажу вам, дочекаєтесь, он на Закарпатті вже дочекалися, що самі не раді. І вам таке саме буде, бо в Бога не віруєтє.
- Бабо, ми ж з вами сусіди, то мені буде, а вам не буде?
- Помовч...
- В мене хоч лодка є, а ви на чому рятуватись будете? Язик на дно потягне...
- Іди в сраку, сатана!
- Но то зжальтесь, в мене вже від вашої злості усі яблуні в саду позасихали...
- То й ти зав’янеш, як твої яблуні, нехристь!
- Бабо, набрали води, то йдіть вже спати. О, а мене навіщо хрестите? Я на вас надивилась, то й в Бога вже вірити перестала...
- То не чіпайте вже її, нехай іде з Богом...
- Господи, Господи, помилуй мя...Рогаті Іуди...Помилуй мя...
- Пішла, то й дай їй Бог здоров’я...
- Нам ще добре, он в Микитівці хтось взяв та навкидав риби в колодязь. Тиждень чистили.
- Поскаженіли люди. Нелька оце їздила в город, так привозила якусь таку воду, Колу-колу, за якісь страшні гроші. Ото можна десять буханок хліба взять, то й те дешевше обійдеться, як та вода. Каже, що бачила, колодязьну воду порозливали, та й продають по дві гривні за літр.
- Бреше!
- Нелька брехать не буде.
- Ні, Нелька не буде.
- Та хіба то люди такі дурні, що купляють?!
- Купляють, бо на те є реклама...
- Ой, та не знаєш, що краще: чи то спека, чи злива. Воно ж посередині не буває. Скільки ото курчат позаминулий рік потопло, як злива була…
- А Нечай собі на городі ставок загатив, то після злив, у той рік, уся риба до Тамарки в огород пішла.
- В огород – ще нічого, так вона казала, що в свиннику та в курятнику повно риби було.
- Та де Нечаєвої риби тільки не було. У Самухи ото стара піч, що дід Яшко ще за Махна будував, то й там риби повно було...
- В Юр’ївці оно, кажуть, чоловік жінку вбив та в колодязь кинув, а люди пили ту воду. Так я тепер, перед тим як воду брати, довго в колодязь вдивляюсь...
- Дивіться, бабо, бо нароздивляєтесь, що пірнете й ойкнути не встигнете...
- Ні, це вже точно кінець світу...
- Один вже був, тепер другий...
- Правду Дунька каже,був уже один. Залив Бог усю Землю, що всі люди потопли, – один Прометей залишився...
- Та ні, Прометей – це той, що вогонь украв, а залишився цей, як його в біса? Чи то Гомер,чи то Гомер якийсь...
- Бабо, не знаєтє – не кажіть!
- Ну то я тобі говорю! Мені Нелька розповідала!
- А Нелька брехати не буде...
- Ні, Нелька не буде.
- Краще вже кінець світу, ніж дощ – думала звичайна сіра муха, сидячі на фартусі у баби Дуні. – Так ото в польоті настигне: добре, як по очах надає, а може й на смерть забити. Он як “Марусю” з клуні або ”Надю” із смітника, або.., та що там думати – багато лиха з того дощ-у-у-у...
- Таки вбила, думала комар, а то муха...
- Да-а, мух у цьому році, як зірок на небі.
- Ну то розходимось,бо не повстаєм завтра.
- Та в мене й корова ще не доєна...
- Так то твоя заходиться так жалібно?
- Моя... Іду-іду, Зіронько, йду, моє сонечко.
-- За туманом, туманом нічого не видно, за туманом,
Тільки й видно – нічого не видно за туманом,
За туманом нічого не видно, за туманом...
За годину село спало. Тільки в крайній хаті поблимувало тепле світло, крізь барвисті ґардини, подаровані унуком. Карповна не спала, вона молилась, хоч у Бога й не вірила, бо більше внуку допомогти нічим не могла...
- Отче наш, що єси на небесах! Да святиться ім’я Твоє; да прийде Царствіє Твоє; да буде воля Твоя і на землі, як на небі; хліб наш насущний дай нам на сей день; і прости нам провини наші, як і ми пробачаємо боржникам нашим; і не введи нас во іскушеніє, но збав від лукавого. Ібо Твоє єсть Царство і сила і слава во віки. Амінь.
Коли всі поснули, пішов дощ...
